Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року

м. Київ

справа № 300/2484/22

адміністративне провадження № К/990/26981/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Коваленко Н.В., Шарапа В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №300/2484/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року (постановлену у складі головуючого судді Гудими Л.Я., суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.),

У С Т А Н О В И В :

1. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

2. Не погодившись із ухваленим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу.

3. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року у справі №300/2484/22 повернуто скаржнику.

4. Повертаючи апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року апеляційну скаргу залишено без руху через її невідповідність вимогам статті 296 КАС України. Скаржнику було надано строк для усунення недоліків десять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали, шляхом надання до Восьмого апеляційного адміністративного суду документу про сплату судового збору чи доказів наявності пільг по його сплаті. Однак, скаржником недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк не було усунуто, а тому наявні підстави для повернення апеляційної скарги.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до цього суду.

6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 300 КАС України, у зв`язку із цим судом протиправно не дотримано встановленого КАС України порядку відкриття апеляційного провадження. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції протиправно не перевірив зарахування коштів для сплати судового збору, які були сплачені Управлінням на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

7. Скаржник також звертає увагу на необхідність врахування позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 січня 2021 року у справі № 914/1131/20, де зазначено, що суд має сам перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, оскільки вирішальним та важливим є саме зарахування коштів судового збору на відповідний спеціальний фонд.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

8. Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року у справі №300/2484/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.

9. Суддя-доповідач ухвалою від 25 січня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 26 січня 2023 року.

10. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

11. Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження позивачем отримано 19 грудня 2022 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та доводів учасників справи

12. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

13. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

14. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

15. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на таке.

16. Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та обов`язковість судового рішення.

17. Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина третя статті 2 КАС України).

18. Згідно з частиною першою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

19. Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги встановлені статтею 296 КАС України.

20. Відповідно до частин п`ятої-шостої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додаються:

1) документ про сплату судового збору;

2) копії апеляційної скарги відповідно до кількості учасників справи;

3) копії доданих до апеляційної скарги письмових матеріалів, що відсутні в учасників справи, відповідно до кількості учасників справи;

4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

21. Верховний Суд уже висловлював свою позицію стосовно застосування зазначених положень КАС України, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №804/705/18, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/1499/17, від 11 липня 2019 року у справі № 185/1555/17(2-а/185/170/17), від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17) та від 17 серпня 2021 року у справі № 320/8613/20.

22. За змістом частин першої, другої статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

23. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).

24. Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

25. Об`єктами справляння судового збору є процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 Закону № 3674-VI.

26. Верховний Суд уже висловлював свою позицію стосовно застосування положень Закону України «Про судовий збір», зокрема, у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 815/3809/17, від 21 травня 2018 року у справі № 761/21775/16-а, від 7 серпня 2018 року у справі № 389/2858/16-а(2-а/389/90/16), від 7 серпня 2018 року у справі № 389/2858/16-а(2-а/389/90/16), від 19 вересня 2018 року у справі № 154/3104/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 463/4223/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі №766/14464/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/2538/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 804/705/18, від 18 жовтня 2018 року у справі № 338/1309/16-а, від 23 листопада 2018 року у справі № 521/17638/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 826/1499/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 587/1142/16-а, від 16 травня 2019 року у справі №295/12927/16-а, від 23 вересня 2019 року у справі № 648/4148/16-а та від 16 червня 2020 року у справі № 299/3702/16-а.

27. Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

28. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

29. Таким чином, ненадання скаржником документа про сплату судового збору є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а у разі не усунення такого недоліку, така скарга повертаються особі, яка її подала. Однак, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.

30. Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 296 КАС України, надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення вказаних недоліків апеляційної скарги, а саме: надати докази сплати судового збору у розмірі 1488,60 гривень.

31. Водночас ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року апеляційну скаргу відповідача на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 липня 2022 року у справі № 300/2484/22 повернуто скаржнику у зв`язку із тим, що недоліки апеляційної скарги, визначені в ухвалі Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року, у встановлений судом строк, не було усунуто.

32. Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів Верховного Суду не погоджується та вважає за необхідне вказати таке.

33. Як установлено судом апеляційної інстанції, копію ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року про залишення апеляційної скарги без руху відповідач отримав 7 вересня 2022 року в електронний кабінет користувача підсистеми "Електронний суд".

34. Таким чином, останнім днем виконання ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2022 року, враховуючи вихідні дні, було 19 вересня 2022 року.

35. З матеріалів справи (т. 1, а.с. 69-72) вбачається, що 19 вересня 2022 року відповідачем через поштове відділення відправлено на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду лист від 16 вересня 2022 року, до якого додано платіжне доручення №2339 від 16 вересня 2022 року про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у справі №300/2484/22 у розмірі 1488,60 гривень. Із вказаного платіжного доручення вбачається, що платіж щодо сплати судового збору у розмірі 1488,60 гривень був проведений на казначейський рахунок UA 338999980313161206081013952 16 вересня 2022 року.

36. Частиною дев`ятою статті 120 КАС України передбачено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

37. Положення вказаної статті надають учаснику справи право на свій розсуд обирати спосіб направлення документів до суду, в тому числі й засобами поштового зв`язку.

38. Таким чином, Суд вважає обґрунтованими твердження скаржника про те, що заяву про виправлення недоліків апеляційної скарги ним було направлено до суду у строк, визначений в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, з урахуванням особливостей статті 120 КАС України. Водночас суд апеляційної інстанції не врахував час, необхідний для поштового пересилання відправлення.

39. Вищевказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 квітня 2019 року у справі №814/2573/16.

40. Водночас суд апеляційної інстанції не врахував час, необхідний для поштового пересилання відправлення. Тобто, розумний строк між останнім днем виконання ухвали суду про усунення вказаних у ній недоліків апеляційної скарги, часом поштового пересилання та реєстрації канцелярією суду заяви скаржника стосовно усунення недоліків поданої ним скарги.

41. У зв`язку з вищевикладеним, Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення апеляційної скарги відповідача з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

42. Окрім того, суд апеляційної інстанції не перевірив фактичного зарахування судового збору на казначейський рахунок 16 вересня 2022 року, тобто до постановлення оскаржуваної ухвали від 26 вересня 2022 року про повернення апеляційної скарги відповідачу.

43. Частинами першою, другою статті 9 Закону № 3674-VI передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

44. Відповідно до частин четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

45. Згідно із частиною третьою статті 80 КАС України про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

46. Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені процесуальним законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

47. Таким чином, обов`язок перевірити факт зарахування судового збору у конкретній справі покладається на суд.

48. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 9901/144/20; у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/2429/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 823/1940/18 та від 25 січня 2021 року у справі №914/1131/20.

49. Відповідно до частини першої статті 300 КАС України за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи відмови у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі.

50. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 169 КАС України та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги відповідача на рішення суду першої інстанції у цій справі, а тому ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року підлягає скасуванню.

51. Таким чином, доводи касаційної інстанції щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

52. Також, у контексті цієї справи Верховний Суду вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

53. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

54. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

55. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

56. Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява №13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

57. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

58. Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002- 2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

59. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, шо верховенство права включає в себе вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

60. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

61. У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

62. Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

63. Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

64. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

65. ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).

66. Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п.п. 76-78, 97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (див. рішення у справах «Роше проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116;«З та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним»; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; «Ефстатіу та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; «Ешим проти Туреччини»(Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: «Новіньський проти Польщі» (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34;«Омеровіч проти Хорватії (№ 2)» (Omerovic v. Croatia) (№ 2), № 22980/09, п. 45; «Маширевіч проти Сербії» (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51;«Корнеа проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; «Лоулі-Георгопулу проти Греції» (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: «Уеллс проти Сполученого Королівства» (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; «Данн проти Сполученого Королівства» (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

67. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень КАС України, призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги відповідача, чим позбавило останнього гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

68. Вказаний підхід стосовно гарантованого права особи на апеляційне оскарження рішення суду також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20 та від 5 травня 2022 року у справі №520/9769/19.

69. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2, 14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

70. Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

71. Важливість захисту права на звернення до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, у якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

73. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

74. З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349 353 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року скасувати та направити справу до цього суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа