Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.11.2019 року у справі №826/20121/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2019 року

Київ

справа №826/20121/15

касаційне провадження №К/9901/29047/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 (головуючий суддя - Літвіна Н. М., судді: Коротких А. Ю., Хрімлі О. Г. ) у справі №826/20121/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2015 № 0003532208, № 0003542208, № 0003552208, № 0003562208 та від 17.09.2015 № 0005322202.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 26.02.2016 відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.06.2016 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.02.2016 та ухвалив нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від
16.06.2016 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.

Києва від 26.02.2016.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 44.1 статті 44, підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частин 4 , 5 статті 11, частини 2 статті 69, статті 70, частин 1 , 3 , 4 статті 71, частини 1 статті 79, частини 1 статті 86, статтей 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судом апеляційної інстанції).

Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс" щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з Товариством з обмеженою відповідальністю "Про Сервіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Г. Н. Т. Нова Груп ", Приватним підприємством "Хімінвест", Приватним підприємством "Мітмарк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Друк ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Прінтмарк" за період з
01.07.2014 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 27.05.2015 № 2897/26-58-22-08/33343497.

За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

пункту 44.1 статті 44, підпунктів 14.1.27,14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту
137.1 статті 137, пунктів 138.2,138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту
139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 894748 грн. та завищення від'ємного значення з податку на прибуток в загальній сумі 1919398 грн. ;

підпунктів 14.1.178,14.1.179,14.1.181 пункту 14.1 статті 14, статті 22, пункту
44.1 статті 44, пункту 48.1, підпункту 48.5.1 пункту 48.5, пункту 48.7 статті 48, пунктів 49.1,49.2,49.11,49.15 статті 49, пункту 185.1 статті 185, пункту
187.1 статті 187, статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 1377736 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в загальній сумі 308 грн.

Допущення позивачем вказаних порушень податковий орган пов'язує з неправомірним формуванням показників податкового обліку за наслідками господарських операцій щодо придбання Товариством з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс" товарів для поліграфічного виробництва (фарба флексографічна, розчинник для флексографічної фарби, флексографічна клейка, лак тактильний, відходи поліментом стрічки, висікальні пластини, фото полімерні пластини, ріббони) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Сервіс" на підставі договору від 01.08.2014 № 01/08-14, Товариства з обмеженою відповідальністю "Г. Н. Т. Нова Груп" на підставі договору від 17.06.2014 № 17/06, з Приватним підприємством "Хімінвест" на підставі договору від 31.10.2014 № 31/10-141, Приватного підприємства "Мітмарк" на підставі договору від 02.02.2014 № 015/007, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Друк" на підставі договору від 01.06.2014 № 01-06/3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінтмарк" на підставі договору від
01.01.2014 № 2-01/01/2014.

На думку податкового органу, такі господарські операції не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. У підтвердження своєї позиції податковий орган посилається на висновки акта від 20.03.2015 № 368/22-08 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Про Сервіс", згідно з якими встановлено неможливість підтвердження господарських відносин вказаного контрагента з платниками податків. Крім того, відповідач вказує на те, що відносно контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Г. Н. Т. Нова Груп" прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру), а згідно з інформацією з бази даних АІС "Податковий блок" підприємством не здійснювалося експортних або імпортних операцій у періоді, що перевірявся. Також Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві наголошувала на тому, що актом від 31.12.2014 № 525/2208 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Хімінвест" за 2014 рік" не підтверджено взаємовідносини з позивачем та встановлено наявність господарських зв'язків з контрагентами, які порушують податкову дисципліну. Крім того, відповідач наголошував на тому, що обсяги придбаної позивачем у Приватного підприємства "Мітмарк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінтмарк" продукції не відповідають обсягам реалізації Товариству з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс". Також Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві вказувала на відсутність первинних документів щодо транспортування товарів від задекларованих постачальників позивачу.

На підставі зазначеного акта перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.07.2015: № 0003532208, згідно з яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 894748 грн. за основним платежем та в сумі 447374 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003542208, згідно з яким зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік у сумі 1919398 грн. ; № 0003552208, згідно з яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1377736 грн. за основним платежем та в сумі 688868 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003562208, згідно з яким зменшено від'ємне значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом поточного звітного (податкового) періоду податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року в сумі 308 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищезазначених актів індивідуальної дії Головним управлінням ДФС у м. Києві залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 02.07.2015 № 0003532208, № 0003542208, № 0003562208 та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.07.2015 № 0003552208 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 344434 грн., у іншій частині - залишено без змін.

З метою доведення до платника нових строків погашення грошових зобов'язань податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2015 № 0005322202, згідно з яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1377736 грн. за основним платежем та в сумі 344434 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що пред'явлені позивачем первинні документи за наслідками господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Про Сервіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Г. Н. Т. Нова Груп ", Приватним підприємством "Хімінвест", Приватним підприємством "Мітмарк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Друк ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Прінтмарк" не є достатніми доказами для висновку про їх реальне здійснення.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що фактичне виконання спірних договірних правовідносин підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Недоліки певних первинних документів чи їх відсутність не є підставою для беззаперечного висновку про безтоварних характер господарських операцій, яких вони стосуються.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Водночас висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушеннями контрагентами постачальника вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності або деякими неточностями в первинних документах.

Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення операцій та після вчинення операцій контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та бюджетне відшкодування за вчинені порушення продавцем.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс" до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договори, додаткові угоди, специфікації до договорів, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників - Товариства з обмеженою відповідальністю "Про Сервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Г. Н. Т. Нова Груп ", Приватного підприємства "Хімінвест", Приватного підприємства "Мітмарк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Друк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прінтмарк", як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних суб'єктів господарювання, судових рішень, вироків тощо.

Крім того, за результатами дослідження питання використання придбаної у контрагентів продукції судом апеляційної інстанції встановлено, що такі товари були використані Товариством з обмеженою відповідальністю "Флексо Прінт Плюс" на власних виробничих потужностях для виготовлення термоетикеток самоклеючих, етикеток самоклеючих, полімерних плівок, що підтверджується долученими позивачем належним чином оформленими копіями штатного розпису на 2014 рік, звіт з праці за січень-грудень 2014 року, дозвільних та якісних документів на продукцію, договорами оренди приміщень, актами списання придбаної продукції, витягами по оборотно-сальдовим відомостям по рахунку: 26 (склад готової продукції) за 2015-2016 роки, фотознімками виробничих процесів. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено реалізацію готової продукції та проведення відповідних розрахунків за реалізацію.

За таких обставин у сукупності висновок суду апеляційної інстанцій про безпідставність твердження контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю "Про Сервіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Г. Н. Т.

Нова Груп", Приватним підприємством "Хімінвест", Приватним підприємством "Мітмарк ", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Друк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Прінтмарк" господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 у справі № 826/20121/15 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна Л. І. Бившева В. В. Хохуляк