Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.06.2020 року у справі №826/11374/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 826/11374/15

адміністративне провадження № К/9901/7765/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року у складі колегії суддів: Качура І.А.. Келеберди В.І., Данилишина В.М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., Кучми А.Ю. у справі №826/11374/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВА СЛОБІДКА", про визнання протиправними дій, скасування дозволу, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі по тексту - позивач) щодо видачі Дозволу на виконання будівельних робіт №IV 115142380364 від 26 серпня 2014 року;

- скасувати (анулювати) Дозвіл на виконання будівельних робіт №IV 115142380364 від 26 серпня 2014 року, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що подані ТОВ "НОВА СЛОБІДКА" до відповідача документи для отримання дозволу не відповідали вимогам законодавства, оскільки будівництво житлового комплексу спроектоване:

- з порушенням містобудівної документації (згідно з Генеральним планом земельна ділянка належить до ландшафтно-рекреаційної зони загально-міського значення);

- в межах прибережно-захисної смуги Дніпра (де ст. 61 ЗК та ст. 89 ВК України заборонене будівництво);

- без відповідного дозволу на будівництво житлових будинків в межах Пам`ятки об`єкта культурної спадщини "Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпро".

У поданому відзиві третя особа ТОВ "НОВА СЛОБІДКА" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала замовнику будівництва - ТОВ "НОВА СЛОБІДКА" Дозвіл №IV 115142380364 на виконання будівельних робіт з будівництва житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом, за адресою м. Київ, вул. Микільсько - Слобідська, 7-9.

Також судами встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року № 68/1902 "Про зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об`єктів житлового, громадського, торговельно - розважального призначення і готельного комплексу з паркінгами та спортивно-оздоровчої бази на вул. Микільсько-Слобідській, 7 - 9 у Дніпровському районі м. Києва":

1. Внесені зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженої рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2), земельну ділянку площею 0,25 га на Русанівській набережній у Дніпровському районі м. Києва.

2. Затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ "ЛВ- Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об`єктів житлового, громадського, торговельно-розважального призначення і готельного комплексу з паркінгами та спортивно-оздоровчої бази на вул. Микільсько-Слобідській, 7 - 9 у Дніпровському районі м. Києва.

3. Змінено цільове призначення земельних ділянок загальною площею 1,4893 га (земельна ділянка № 1) у Дніпровському районі м. Києва та дозволено їх використання для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об`єктів житлового, громадського, торговельно-розважального призначення і готельного комплексу з паркінгами та спортивно-оздоровчої бази, у тому числі:

площею 1,2381 га - на вул. Микільсько-Слобідській, 7, право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку від 22.03.2006 № 09- 8-00058;

площею 0,2512 га - на вул. Микільсько- Слобідській , 9, право власності на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку від 19.05.2006 № 09- 8-00065.

4. Передано ТОВ "ЛВ-Холдинг" у короткострокову оренду на 5 років земельні ділянки загальною площею 1,2612 га для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об`єктів житлового, громадського, торговельно- розважального призначення і готельного комплексу з паркінгами та спортивно-оздоровчої бази на вул. Микільсько-Слобідській, 7 - 9 у Дніпровському районі, у тому числі: земельну ділянку № 2 площею 0,8688 га (в межах прибережних захисних смуг); земельну ділянку № 3 площею 0,3924 га (в межах червоних ліній) - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення Київської міської ради від 29.11.2005 № 522/2983 "Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "ЛВ-Холдинг" для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів житлового, громадського, торговельно-розважального та готельного комплексу на вул. Микільсько- Слобідській, 7 у Дніпровському районі м. Києва" та право користування якими посвідчено договором оренди земельних ділянок від 19.12.2005 № 66-6-00312.

В подальшому, на підставі вищезазначеного рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 68/1902 між ТОВ "ЛВ-Холдинг" та Київською міською радою були укладені договори оренди земельних ділянок, які в наступному поновлені на підставі рішення Київської міської ради від 13.11.2013 № 641/10129 "Про поновлення ТОВ "ЛВ-Холдинг" договорів оренди земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об`єктів житлового, громадського, торговельно- розважального призначення і готельного комплексу з паркінгами та спортивно-оздоровчої бази на вул. Микільсько-Слобідській, 7 - 9 у Дніпровському районі м. Києва", а саме:

Договір про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за № 30, щодо оренди земельної ділянки площею 3924 кв.м;

Договір про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за № 29, щодо оренди земельної ділянки площею 8688 кв.м.

Судами попередніх інстанцій вказано, що замовником будівництва об`єкту будівництва на земельних ділянках площею 3924 кв.м та 8688 кв.м на вул. Микільсько-Слобідській, 7 - 9 у Дніпровському районі м. Києва є ТОВ "ЛВ-Холдинг", якому земельні ділянки під забудову були надані рішенням Київської міської ради в межах повноважень, визначених законом.

Разом з тим судами встановлено, що забудова здійснюється на земельній ділянці площею 1,4892 га, яка розташована на вулиці Микільсько-Слобідській, 7-9 у Дніпровському районі м. Києва, яка належить ТОВ "Нова Слобідка" на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джуринською Л.В., зареєстровано в реєстрі за № 2184.

При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідно до Інвестиційного договору з передачею функцій замовника від 02.11.2010, укладеного між ТОВ "ЛВ-Холдинг" та "Нова Слобідка", ТОВ "ЛВ-Холдинг" передає ТОВ "Нова Слобідка" як Інвестору функції замовника будівництва Об`єкта в частині будівництва Об`єкта на земельних ділянках, право користування якими належить ТОВ "ЛВ-Холдинг". Функції замовника будівництва Об`єкта в частині будівництва Об`єкта на земельній ділянці, яка належить Інвестору, виконуються Інвестором як забудовником на власній земельній ділянці.

Відповідно до Інвестиційного договору з передачею функцій замовника від 02.11.2010 Інвестор виконує функції замовника Об`єкта на всіх етапах будівництва.

Матеріали справи свідчать, що на виконання функцій замовника будівництва ТОВ "Нова Слобідка" отримані в Департаменті містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 4913/0/18-1/009-12.

На підставі отриманих Містобудівних умов було здійснено проектування об`єкта будівництва - житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом.

Позитивний висновок експертизи проекту наданий ТОВ "Укрбудекспертиза" 22 травня 2014 року за № 3-223-13-ЕП/КО.

Позивач не погоджуючись з спірним Дозволом, вважаючи, що дії з його прийняття суперечать вимогам ст.19 Конституції України, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про основи містобудування", Земельному та Водному Кодексам України, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у видачі замовнику - ТОВ "Нова Слобідка" Дозволу на виконання будівельних робіт з будівництва житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом, за адресою м. Київ, вул. Микільсько - Слобідська, 7-9. Крім того судом вказано, що позивачем не наведені доводи щодо порушення Держархбудінспекцією України її прав та інтересів при видачі оскаржуваного дозволу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо права позивача на звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини" визначено, що Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Орхуська конвенція ратифікована Законом України № 832-ХІV від 06.07.1999, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є "національним законодавством, що стосується навколишнього середовища" у значенні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.

Відтак право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі №826/3820/18.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 травня 2011 року у справі "Дубецька та інші проти України" (заява № 30499/03) дійшов висновку, що "п. 105. Посилаючись на свою судову практику, Суд зазначає, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі "Кіртатос проти Греції", заява №41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров`я або якість життя особи."

Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов`язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява № 36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі "Фадєєва проти Росії" (Fadeyeva v. Russia).

Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов`язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom), пп. 100, 119 та 123).

Відповідно до статті 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічні права громадян забезпечуються: б) обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на звернення до суду з даним позовом за захистом своїх екологічних прав та інтересів.

Щодо доводів позивача про протиправність спірного дозволу у зв`язку з відсутністю дозволу на будівництво житлових будинків в межах Пам`ятки об`єкта культурної спадщини (Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпро), слід вказати таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Згідно з положеннями частини третьої статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Зона охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Зона охоронюваного ландшафту - природна чи близька до природної незабудована територія за межами охоронної зони, з якою пам`ятка має активний візуальний зв`язок. Вона визначається для збереження і реабілітації природних утворень, які є характерним історичним середовищем пам`ятки, і відіграє важливу роль в образі населеного місця або окремому пейзажі, що містить пам`ятку. У зоні охоронюваного ландшафту забороняється будівництво капітальних будівель і споруд, шляхові і земляні роботи, що змінюють ландшафт, що охороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідників територій навколо них мають встановлюватись зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Ч. 2 ст. ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Згідно ч. 3 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до статті 53 та статті 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі №826/4485/18.

Враховуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що визначальним у даній справі є встановлення статусу земельної ділянки, на якій ТОВ "НОВА СЛОБІДКА" планувала будівництво житлових будинків з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземним паркінгом.

Позивач в позовній заяві вказував, що ділянки під забудову знаходяться в історичній місцевості Микільська Слобідка, відповідно до рішення виконкому Київської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, яким вказана земельна ділянка входить до зони охоронюваного природного ландшафту та земель рекреаційного призначення.

Однак, судами попередніх інстанції належним чином не досліджено питання віднесення земельної ділянки до зони охоронюваного природного ландшафту та земель рекреаційного призначення.

Колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи до суду першої інстанції для встановлення наведених вище обставин.

Керуючись ст.ст. 264, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: А. І. Рибачук

Л. В. Тацій