Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 440/2896/19

адміністративне провадження № К/9901/30467/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року (у складі судді Клочко К.І.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Присяжнюк О.В., суддів: Любчич Л.В., Спаскіна О.А.)

у справі №440/2896/19

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та стягнення одноразової грошової допомоги.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (з урахуванням залучення співвідповідачем), в якому просив:

- визнати незаконними дії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області щодо невиплати в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні на користь позивача у сумі 6216,70 грн;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні його з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн.

2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та повернуто позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2896/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області в частині позовних вимог про визнання незаконними дій, стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні; залучено до участі у справі у якості другого відповідача Ліквідаційну комісію Управління МВС України в Полтавській області.

3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року в оскаржуваній частині (про повернення позовної заяви) залишено без змін.

4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

5. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом і підстави для його поновлення відсутні.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

6. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, коли він достеменно дізнався про порушення свого права на належний розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, тому оскаржувані рішення ґрунтуються на припущеннях, а отже є незаконними та підлягають скасуванню.

7. Натомість позивач вказує, що він дізнався про порушення свого права з листа Ліквідаційної комісії Кременчуцького відділу Управління МВС України в полтавській області від 30 липня 2019 року вих. №К-843.

8. Також зазначає, що він не знав та не міг знати і не мав жодного законодавчо визначеного обов`язку дізнаватись про правильність виплати йому одноразової допомоги при звільненні.

9. При цьому позивач посилається на рішення Конституційного Суду України, рішення Європейського суду з прав людини та численну практику Верховного Суду.

10. Відповідач не погоджується з касаційною скаргою позивача, вважає її необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

12. Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року, зокрема, відмовлено в задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та повернуто позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні з 1 червня 2013 року по день ухвалення рішення у справі з розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 141,57 грн.

13. Відповідно до статті 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

14. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

15. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

16. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

17. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

18. Положеннями статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

19. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

20. Водночас відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

21. Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

22. Також у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

23. Отже для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

24. Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила таке.

25. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

26. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

27. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

28. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

29. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, звільнення ОСОБА_1 відбулося 31 травня 2013 року та того ж дня з ним було проведено розрахунок.

30. Водночас позивач, не погодившись з зазначеним розрахунком, звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути як одноразову грошову допомогу при звільненні (складова винагороди працівника), так і середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні (відповідальність роботодавця за невиконання обов`язку розрахуватись зі звільненим працівником).

31. За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні, оскільки такий розрахунок ним оспорюється.

32. Аналіз статей 116, 117 КЗпП України, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.

33. При цьому такий висновок не суперечить висновкам Верховного Суду, зробленим, зокрема, у справах №802/28/16-а (постанова від 20 червня 2018 року) та №823/761/17 (постанова від 25 липня 2019 року), на які суди попередніх інстанцій посилались, ухвалюючи рішення у цій справі, оскільки в зазначених справах не ставився під сумнів факт остаточного розрахунку, а отже розпочався перебіг строку звернення до суду з позовом, що й дало змогу його обрахувати.

34. Тому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви в частині вимог з тих підстав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом за відсутності поважних причин його пропуску.

35. За таких обставин, оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє права на розгляд справи, а також не відповідає вимогам законності та обґрунтованості в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 , то вона підлягає скасуванню в цій частині.

36. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

37. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

38. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2019 року скасувати, а справу №440/2896/19 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіМ.В. Білак О.А. Губська О.В. Калашнікова