ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 816/2425/16

адміністративне провадження № К/9901/18624/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - судді Мороз Л. Л.,

суддів: Бучик А. Ю., Рибачука А. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №816/2425/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АС Транс - Груп" до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Держпраці у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Подобайло З. Г., суддів:

Григорова А. М., Тацій Л. В.,

встановив:

У грудні 2016 року ТОВ "АС Транс-Груп" звернулось до суду з позовом до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови від 23.11.2016 № 16-01-234/1069-239.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що перелічені у приписі особи працювали у нього та отримували заробітну плату з розрахунку мінімальної заробітної плати та з таким розміром оплати праці погодились при прийнятті на займану посаду. Вказує також, що відповідачем проведено перевірку з порушенням вимог порядку призначення позапланової перевірки, оскільки підставою для її проведення слугували листи Державної служби України з питань праці, що не відповідає вимогам частини 1 статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову, якою позов задоволено.

Суди встановили, що в період з 08.11.2016 по 16.11.2016 головним державним інспектором Управління Держпраці у Полтавській області Носатченком А. С.
проведено перевірку додержання ТОВ "АС Транс-Груп" законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт від 23.11.2016 №16-01-234/1069.

Перевіркою встановлені порушення позивачем, крім іншого, статті 96 КЗпП та частини 3 статті 6 Закону України "Про оплату праці", а саме: при встановленні окладів і нарахуванні заробітної плати не враховані міжпосадові (міжкваліфікаційні) співвідношення. Так, згідно штатного розкладу, введеного в дію 01.05.2016, та відомостей про нарахування заробітної плати за період травень - жовтень 2016, слюсарю ОСОБА_1, механіку ОСОБА_2, інженеру з охорони праці ОСОБА_3 та водіям: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, нарахування заробітної плати здійснено виходячи з розміру посадового окладу 1450
грн.

16.11.2016 відповідачем винесено припис № 16-01-234/1069-901 про усунення вищевикладених порушень та надано строк до 16 грудня 2016 року для надання письмового підтвердження їх усунення.

Листом від 15.12.2016 №25 позивач повідомив про незгоду в частині встановлених порушень та намір оскаржити факт їх встановлення.

Крім того, 23.11.2016 начальником Управління Держпраці у Полтавській області Щербак С. Л. винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №16-01-234/1069-239, якою на позивача на підставі абзацу четвертого частини 2 статті 265 КЗпП накладено штраф у сумі 188500 грн.

Вважаючи вказану постанову необґрунтованою, Товариство звернулося до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності встановлених перевіркою порушень позивачем вимог статті 96 КЗпП та частини 3 статті 6 Закону України "Про оплату праці" та наявністю права у відповідача на проведення перевірки.

Апеляційний суд скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, мотивував своє рішення тим, що відповідачем не дотримано порядок призначення позапланової перевірки, відповідно, і відсутні правові наслідки такої перевірки у вигляді прийняття оскаржуваної постанови від 23.11.2016 № 16-01-234/1069-239.

Відповідач не погодився із рішенням суду апеляційної інстанції і подав касаційну скаргу з вимогами про його касування та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

У касаційній скарзі зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України від 05.04.2007 N 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) його дія не поширюється на відносини, зокрема, що виникають під час здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, а тому, на думку скаржника, посилання апеляційного суду на порушення норм частини 2 статті 2 Закону України від 05.04.2007 N 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є необґрунтованим.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 N 1985-IV "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" (далі - Конвенція Міжнародної організації праці) система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов'язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.

Пунктом а статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров'я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.

Будь-які інші обов'язки, які можуть бути покладені на інспекторів праці, не повинні заважати їм ефективно виконувати їхні основні обов'язки або якимось чином завдавати шкоди авторитетові та неупередженості, які потрібні інспекторам у їхніх відносинах з роботодавцями та працівниками (частина друга статті 3 Конвенції Міжнародної організації праці).

Статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці передбачено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: а) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та с) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: і) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; іі) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; ііі) зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; іv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Тобто, Конвенція визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

За змістом абзацу другого частини 1 статті 39 Закону України від 14.10.92 N 2694-XII "Про охорону праці" посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, мають право безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції.

Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах наданих їй повноважень встановлює Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 N 390 (чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок N 390).

Згідно з пунктами 2-7 Порядку N 390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Позапланові перевірки проводяться за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування та здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.

Інспектору на час проведення перевірки надається робоче місце, обладнане належним чином, право користування телефонним зв'язком, розмножувальною технікою, іншими послугами технічного характеру, необхідними для реалізації повноважень під час перевірки, оформлення матеріалів перевірки, спілкування з працівниками (у разі необхідності одержання пояснень).

Перевірка складається з таких етапів: робота з документами, наданими суб'єктами господарювання на вимогу Інспектора; оформлення документів за результатами перевірки; ознайомлення суб'єктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки.

За результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України від 05.04.2007 N 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) його дія не поширюється на відносини, зокрема, що виникають під час здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, тому посилання позивача на частини 2 статті 2 Закону України від 05.04.2007 N 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є безпідставним.

У справі, яка розглядається встановлено, що підставами для проведення перевірки стали доручення (на виконання рішення колегії Мінсоцполітики) Державної служби України з питань праці (лист від 27.10.2016 № 10730/4.1/4.3-ДП-16) щодо перевірок підприємств згідно переліку, згода на проведення перевірок цих підприємств, отримана листом від 27.10.2016 №10784/4.1/4.3-ДП-16 та доручення Державної служби України з питань праці щодо дослідження при проведенні перевірок питання дотримання роботодавцями законодавства з загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від 31.10.2016 за № 10855/4.3/4.7-ДП-16.

При цьому, для територіального органу Держпраці доручення та накази вищестоящого органу є обов'язковими для виконання.

З наведеного слідує, що в даному випадку підлягали з'ясуванню питання щодо додержання товариством вимог законодавства про працю, оскільки відповідач як уповноважений орган держави на здійснення заходу контролю має право на самостійне визначення питань, що підлягають з'ясуванню під час проведення перевірки, а відповідно й переліку та обсягу документів, необхідних йому для реалізації наявних повноважень, тому інспектори з праці територіальних органів Держпраці України наділені повноваженнями та мають право під час перевірок за додержанням суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування пред'являти вимоги про надання документів, необхідних для проведення такої перевірки.

Вказаних норм матеріального права апеляційний суд не врахував.

Так, відповідальність за порушення законодавства про працю регулюється КЗпП.

Відповідно до статті 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

При цьому, згідно з статті 94 КЗпП мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини 3 статті 96 КЗпП формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Згідно із статтею 6 Закону України "Про оплату праці" основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов'язків.

Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.

Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

За встановлених обставин, станом на 1 травня 2016 року за посадами слюсаря, інженера з охорони праці та водія закріплено посадовий оклад та місячний фонд оплати праці у розмірі 1450 грн, тобто тарифна сітка не сформована з урахуванням міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Згідно з абз. 4 ч.2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, встановивши, що позивачем порушено вимоги норм КЗпП, відповідачем обґрунтовано прийнято постанову про накладення штрафу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі постанови суду першої інстанції, у відповідності до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Полтавській області - задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року - скасувати.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у справі №816/2425/16 - залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

Л. Л. Мороз

А. Ю. Бучик

А. І. Рибачук,

Судді Верховного Суду