Історія справи

Постанова КАС ВП від 24.12.2025 року у справі №380/21022/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 380/21022/24

адміністративне провадження № К/990/29826/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Левітрейд» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025, ухвалену колегією суддів у складі Шавеля Р. М., Бруновської Н. В., Запотічного І. І., у справі № 380/21022/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Левітрейд» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Левітрейд» з позовною заявою до Львівської митниці, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.07.2024:

- № UA209000202441, яким позивачеві визначено грошове зобов`язання за платежем "мито на товари, що вводяться на територію України" у розмірі 945448,53 грн, зокрема: за податковим зобов`язанням - 879239,50 грн, за штрафними санкціями - 66209,03 грн.

- № UA2090000202442, яким позивачеві визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 263771,78 грн, зокрема: за податковим зобов`язанням - 175847,85 грн, за штрафними санкціями - 87923,93 грн.

Позивач указує, що донарахування грошових зобов`язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями зумовлено висновками відповідача про непідтвердження походження товарів з Європейського Союзу, зробленими за результатами документальної невиїзної перевірки.

На переконання позивача, відповідач безпідставно переглянув результати митного оформлення та відмовив у застосуванні преференційного режиму оподаткування щодо товарів, увезених з території Європейського Союзу та випущених у вільний обіг на території України. При цьому позивач зазначає, що ані у митних органів іноземних держав, ані у митних органів України під час митного оформлення таких товарів не виникало сумнівів щодо поданих документів.

Подані документи, за твердженням позивача, відповідали встановленим вимогам, ідентифікували товари, підтверджували їх походження з Європейського Союзу та надавали право на застосування преференційного режиму оподаткування.

Крім того, позивач акцентує увагу на тому, що оскаржувані акти ґрунтуються на неналежних і недопустимих доказах, оскільки використані відповідачем документи складені іноземною мовою без перекладу, у зв`язку з чим вони не були досліджені у спосіб, передбачений законом.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 03.02.2025 позовні вимоги задовольнив повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що хоча митний орган дійсно наділений правом здійснювати подальший контроль та перегляд правильності застосування тарифних преференцій після завершення митного оформлення, у тому числі шляхом проведення документальної невиїзної перевірки, однак реалізація такого повноваження можлива виключно за наявності належних і допустимих доказів, які свідчать про непідтвердження походження товарів.

Суд установив, що підставою для донарахування митних платежів стали листи уповноваженого органу Королівства Іспанія, які були складені іноземною мовою, не містили перекладу українською мовою, не були належним чином легалізовані та фактично не досліджувалися митним органом у спосіб, передбачений митним та процесуальним законодавством.

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку, що відповідач не довів документально підтвердженого непідтвердження походження товарів, а тому були відсутні правові підстави для перегляду результатів митного оформлення та позбавлення позивача права на застосування преференційного режиму оподаткування.

Крім того, суд зазначив, що позивач під час митного оформлення виконав усі обов`язки, передбачені законодавством, надав сертифікати EUR.1 та декларації-інвойси, які були прийняті митним органом без зауважень, а обов`язок підтвердження походження товарів відповідно до норм міжнародних договорів покладений на експортера, а не на імпортера.

У зв`язку з цим суд визнав, що оспорювані податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на неналежних доказах, а висновки митного органу є передчасними та необґрунтованими.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.06.2025 вказане рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки від компетентного органу заявленої декларантом країни походження.

Колегія суддів встановила, що компетентний орган країни походження ввезених позивачем товарів повідомив митні органи України про неможливість підтвердження преференційного походження товарів за результатами проведених перевірок, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування тарифних преференцій.

При цьому апеляційний суд зауважив, що сам факт подання декларантом під час митного оформлення повного пакета документів не надає таким документам ознак безумовності та не виключає можливості їх подальшої перевірки у порядку, визначеному міжнародними договорами та митним законодавством.

Також суд зазначив, що чинним законодавством не передбачено обов`язку митного органу здійснювати офіційний переклад документів іноземною мовою під час проведення документальної невиїзної перевірки, а формальна відсутність такого перекладу на момент її проведення не спростовує висновків перевірки, за умови подальшого подання належного перекладу в суді.

Оскільки відповідач під час судового розгляду надав переклади відповідних документів, правильність яких позивач не спростував, апеляційний суд визнав такі документи належними та допустимими доказами, на підставі яких можливе формування обґрунтованих висновків щодо заниження податкових зобов`язань.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

У період з червня 2019 року по вересень 2022 року ТОВ "Левітрейд" імпортувало на митну територію України товар - шоколад з вмістом какао, готові харчові продукти з вмістом какао, а також кондитерські вироби, білий шоколад, що підтверджується оформленими митними деклараціями: від 03.06.2019 № UA209180/2019/036008, від 06.09.2019 № UA209140/2019/178002, від 30.10.2019 № UA209180/2019/071983, від 28.12.2019 № UA209170/20l9/706058, від 13.03.2020 № UA209170/2020/015252, від 16.06.2020 № UA209l70/2020/040189, від 20.07.2020 № UA209l70/2020/050525, від 29.09.2020 № UA209170/2020/071558, від 23.11.2020 № UA209170/2020/088871, від 04.02.2021 № UA209170/2021/007691, від 13.03.2021 № UA209170/202l/019148, від 13.03.2021 № UA209l70/202l/019151, від 06.05.2021 № UA209170/2021/034801, від 14.07.2021 № UA209170/2021/0055212, від 03.09.2021 № UA209170/2021/069218, від 11.10.2021 № UA209170/2021/079872, від 19.01.2022 № UA209170/2022/003044, від 22.09.2022 № UA209170/2022/073690.

Відповідно до графи 2 зазначених декларацій відправником товару (експортером) є резидент Королівства Іспанія - компанія "Europraline S.L", а одержувачем, згідно з графою 8, - ТОВ "Левітрейд".

Товари за вказаними деклараціями задекларовані із застосуванням преференції "Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС" за кодом 410, внаслідок чого нарахуванням та сплата позивачем ввізного мита та ПДВ відбувалося за преференційними ставками у рамках дії норм пункту 1 статті 29, статті 26 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами (далі - Угода про асоціацію), статті 15 Доповнення 1 "Підтвердження походження" до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція Пан-Євро-Мед).

У період з 17.06.2024 по 21.06.2024 на підставі наказу Львівської митниці від 11.06.2024 № 183 проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТОВ "Левітрейд" вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за вказаними вище митними деклараціями.

За результатами перевірки Львівська митниця склала акт від 04.07.2024 № 13/24/7.4-19/40286794, в якому встановлено такі порушення:

- пункту 1 статті 29, статті 26 глави 1 розділу IV "Торгівля та питання, пов`язані з торгівлею" Угоди про асоціацію, статті 15 Доповнення 1 до Конвенція Пан-Євро-Мед, частини першої статті 257, статей 46 280 Митного кодексу України (далі - МК України), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митними деклараціями на загальну суму 879239,50 грн;

- підпункту "в" пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ПДВ за митними деклараціями на загальну суму 175847,85 грн.

Підставою для таких висновків слугувало непідтвердження інформації про преференційне походження у сертифікатах з перевезення товару EUR.1, в деклараціях про походження, інвойсах, складених уповноваженим експортером - компанією "Europraline S.L".

16.07.2024 позивач направив до Львівської митниці письмові заперечення на вказаний акт перевірки, на які контролюючий орган відреагував листом від 02.08.2024 № 7.4-5/19-01/13/21379.

23.07.2024 Львівська митниця ухвалила податкові повідомлення-рішення № UA209000202441, № UA209000202442.

28.08.2024 позивач направив на адресу Державної митної служби України адміністративну скаргу на спірні податкові повідомлення-рішення.

Державна митна служба України рішенням від 13.09.2024 № 1/10-06/8.19/6309 залишила скаргу без розгляду та повернула її позивачеві.

Уважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Левітрейд», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Обґрунтовуючи вказану підставу, скаржник зазначає, що апеляційний суд визнав належними та допустимими доказами документи, отримані від уповноваженого органу іноземної держави, попри те, що вони не були перекладені державною мовою та не легалізовані в установленому порядку на момент призначення і проведення документальної перевірки, а переклади були подані лише під час судового розгляду.

На думку позивача, такий підхід суперечить усталеній практиці Верховного Суду.

Так, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 380/2869/22, у якій зазначено, що підставою для донарахування митних та податкових зобов`язань може бути лише офіційна, документально підтверджена інформація, отримана від уповноважених органів іноземних держав. У цій постанові також зазначено, що документи, отримані від компетентного органу іноземної держави, є неналежними доказами, оскільки не перекладені державною мовою, що унеможливлює обґрунтоване з`ясування їхнього змісту.

Крім того, позивач покликається на постанову Верховного Суду від 30.06.2025 у справі № 804/2029/17, у якій касаційний суд звернув увагу на порушення митним органом процедури проведення перевірки, що полягало у використанні як доказів документів, отриманих від органів іноземної держави, які не були перекладені українською мовою та не легалізовані в установленому законом порядку. У цій постанові акцентовано, що переклад, наявний у матеріалах справи, є неофіційним, оскільки відсутня інформація про правовий статус особи, яка його здійснила, а також дані, що підтверджують її володіння іноземною мовою.

Аналогічний правовий висновок щодо неможливості використання документів, викладених іноземною мовою без їх офіційного перекладу, викладено в постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 380/1862/20, на яку також посилається позивач у касаційній скарзі.

Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.05.2018 у справі № 817/1107/17 та від 11.12.2018 у справі № 820/898/18, де зазначено, що відсутність або недоведеність вини платника податків унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій, а обов`язок доведення вини покладається на контролюючий орган.

Підставою касаційного оскарження позивач також зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування цієї підстави покликається на те, що порушення, які стали підставою для відмови у застосуванні тарифних преференцій, виникли з боку іноземного експортера, а позивач не мав можливості вплинути на зміст та оформлення таких документів, що свідчить про відсутність вини у його діях.

За таких обставин, на думку позивача, необхідно сформувати правовий висновок щодо питання правомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій у разі, коли контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання з митних платежів за відсутності вини платника податків.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Межі перегляду судом касаційної інстанції визначені статтею 341 КАС України, відповідно до частини першої цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Частиною третьою статті 43 МК України встановлено, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до частини восьмої статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною дев`ятою цієї статті кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з частинами першою, другою статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, обов`язково подається у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII ратифіковано Угоду про асоціацію. У частині першій статті 26 вказаної Угоди встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол І).

Частиною першою статті 2 розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до частини першої статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

1) сертифікат з перевезення товару EUR.1;

2) у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу І).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу І).

Відповідно до частини першої статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання (п.4); в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України (п.5).

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, що провів перевірку документів про походження товару, та зазначення у цій відповіді, що ввезений товар не може розглядатися, як товар з походженням в ЄС відповідно до положень Протоколу І до Угоди про асоціацію.

Суд апеляційної інстанції установив, що після завершення митного оформлення контролюючий орган (відповідач у справі) звернувся до уповноваженого органу Королівства Іспанія щодо підтвердження автентичності та правильності декларацій інвойс, складених на інвойсах, та сертифікатів з перевезення товару EUR.1, поданих позивачем до митного оформлення. За результатами проведення перевірки цих документів про походження товару, уповноваженим органом Королівства Іспанія надано відповідь, у якій зазначено, що товари вказані в деклараціях про походження та сертифікатах з перевезення EUR.1 не підпадають під преференційний режим. В ході проведення перевірки експортер товарів не надав жодних доказів чи документів, що дозволяють застосувати преференційні правила походження товарів.

Верховний Суд звертає увагу, що сертифікати з перевезення товарів EUR.1 видаються експортеру на декларативній основі шляхом повідомлення компетентних органів про заявлене походження товарів з території Європейського Союзу. Водночас сам факт їх видачі не є безумовним підтвердженням походження товарів, оскільки у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження.

Як установлено у спірних правовідносинах, компанія-експортер під час проведення відповідної перевірки не надала належних документів, які б підтверджували походження товарів з території Європейського Союзу, у зв`язку з чим у листі-відповіді уповноваженого органу зазначено, що сертифікати EUR.1 були видані та є формально дійсними, однак не пройшли перевірку та не можуть бути використані для застосування преференційного режиму оподаткування.

Верховний Суд відхиляє посилання позивача на висновки, викладені у постановах від 04.10.2023 у справі № 380/2869/22, від 30.06.2025 у справі № 804/2029/17, від 14.09.2022 у справі № 380/1862/20, оскільки висновки Верховного Суду у вказаних справах викладені за інших умов, на підставі дослідження конкретних доказів та обставин справи, що не є подібними до справи, в межах якої подається касаційна скарга.

У наведених справах Верховний Суд виходив з того, що переклад документів іноземного походження взагалі був відсутній у матеріалах справи, що унеможливлювало перевірку їх змісту та правильність висновків контролюючого органу. Натомість у цій справі переклад відповідних документів був поданий під час судового розгляду, а його правильність скаржником не спростована.

Крім того, зі змісту як акта перевірки, так і документів з перекладом убачається ідентична та чітка інформація щодо неможливості підтвердження преференційного походження товарів, оформлених на адресу позивача, що свідчить про відсутність неправильного з`ясування обставин справи або помилкової інтерпретації контролюючим органом отриманих відомостей.

Також колегія суддів звертає увагу, що до кожного перекладеного документа долучено сертифікат перекладу, яким засвідчено його правильність, а також підтверджено перевірку кваліфікації та спеціалізації перекладача, залученого для надання відповідних послуг.

При цьому скаржник, оспорюючи допустимість таких доказів виключно з формальних підстав, не навів жодних конкретних доводів щодо неправильності перекладу, наявності неточностей чи спотворення змісту перекладених документів.

Підсумовуючи, зазначаємо, що за висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 01.03.2021 у справі № 240/7093/19 та від 11.04.2022 у справі № 260/2805/20 митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Саме тому декларативне зазначення експортером у комерційних документах походження товарів з території Європейського Союзу не є достатнім саме по собі, а у разі проведення перевірки експортер зобов`язаний документально підтвердити заявлений статус походження товарів, у тому числі щодо походження матеріалів, використаних у їх виготовленні.

У спірних правовідносинах компанія-експортер не надала під час перевірки належних документів, які б підтверджували походження товарів з території Європейського Союзу, у зв`язку з чим у листі-відповіді уповноваженого органу країни-експортера зазначено, що відповідні інвойси є формально дійсними (видавалися), однак не пройшли перевірку та не можуть бути використані для застосування преференційного режиму оподаткування.

Суд касаційної інстанції також відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував відсутність вини позивача з огляду на те, що порушення в оформленні документів були допущені саме його контрагентом, а тому відсутні підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Як убачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах контролюючим органом встановлено факт несплати митних платежів у належному розмірі внаслідок застосування тарифних преференцій за відсутності підтвердженого походження товарів з Європейського Союзу. За таких обставин контролюючий орган, діючи на підставі статті 54 ПК України, правомірно самостійно визначив суму податкових зобов`язань, що виникли після завершення митного оформлення.

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини. Водночас посилання скаржника на відсутність вини має правове значення лише у правовідносинах, пов`язаних із притягненням до відповідальності за порушення митних правил, зокрема за статтею 485 МК України, що не є предметом цього спору.

Факт того, що непідтвердження походження товарів зумовлено неналежними діями іноземного експортера, не спростовує встановленої обставини сплати митних платежів у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством, та не звільняє платника податків від обов`язку їх сплати разом із передбаченими ПК України штрафними санкціями.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у разі самостійного визначення контролюючим органом суми податкових зобов`язань, контролюючий орган зобов`язаний був самостійно визначити суму грошових зобов`язань і донараховати штрафні санкції.

Відтак застосування штрафних санкцій у спірних правовідносинах є законним наслідком встановлення факту несплати митних платежів у належному розмірі, а не формою притягнення платника податків до відповідальності за умисне порушення

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова апеляційного суду відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими.

Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Левітрейд» залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 380/21022/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко