Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.11.2019 року у справі №826/12675/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2019 року

Київ

справа №826/12675/15

касаційне провадження №К/9901/26923/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від
24.12.2015 (головуючий суддя - Парінов А. Б., судді: Грибан І. О., Губська О. А.) у справі №826/12675/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФО Принт" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФО Принт" звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2014 №
0002262206.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 09.10.2015 адміністративний позов залишив без задоволення.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24.12.2015 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2015 та ухвалив нове судове рішення про задоволення позову.

Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від
24.12.2015 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.

Києва від 09.10.2015.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, наголошує на неповному наданні оцінки обставинам справи, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ФО Принт" з питань правильності вирішення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Атрікс Груп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Юелка Бест Компані", Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек-Комерс", результати якої оформлено актом від
04.12.2014 № 6221/26/58-22-06-15/38716177.

На підставі зафіксованих в акті перевірки висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень пунктів 198.1,198.3,198.6 статті 198, пунктів
201.1, 201.2 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 № 0002262206 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 267768 грн., в тому числі: в сумі 178512 грн. основного платежу та в сумі 89256 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Недотримання позивачем вказаних приписів податкового законодавства, на думку податкового органу, полягає у неправомірному формуванні показників податкового кредиту за липень 2014 року за операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Атрікс Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юелка Бест Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек-Комерс" товарів (матеріали для поліграфічної продукції) на підставі укладених з вказаними контрагентами однотипних договорів поставки від 23.06.2014 № 23-06, від
21.07.2014 № 21/07 та від 05.05.2014 № 05/05-1 відповідно.

Відсутність права у позивача на включення до складу податкового кредиту за липень 2014 року податку на додану вартість за операціями з вказаними контрагентами відповідач пов'язує з висновками податкових органів за наслідками проведених контрольних заходів щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Атрікс Груп ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юелка Бест Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек-Комерс", згідно з якими встановлено неперебування юридичних осіб за адресами місцезнаходження, відсутність основних умов для провадження господарської діяльності, а також спрямування своєї діяльності з метою надання податкової вигоди третім особам.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що пред'явлені позивачем первинні документи за наслідками господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Атрікс Груп", Товариством з обмеженою відповідальністю "Юелка Бест Компані", Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек-Комерс" не є достатніми підставами для висновку про їх реальне здійснення.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що первинні документи щодо фактичного виконання спірних господарських операцій відповідають встановленим законодавством вимогам; контрагенти Товариства з обмеженою відповідальністю "ФО Принт" на час здійснення відповідних операцій перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і мали статус платників податку на додану вартість; податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в поданих позивачем первинних документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо.

За правилами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Відповідно до абзацу "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов'язань на підставі таких операцій.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Своєю чергою, необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Таким чином, з метою дослідження фактичного придбання активів у межах господарської діяльності необхідно встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок поставки, обсяги і зміст поставки, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з'ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій з придбання активів, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог, керувався тим, що пред'явлені позивачем первинні документи (банківські виписки, видаткові та податкові накладні) не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "ФО Принт" не надано виданих постачальниками рахунків на оплату, які згідно з умовами договорів поставок є невід'ємними частинами договору.

Крім того, позивач не надав належних доказів використання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю "Атрікс Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юелка Бест Компані", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек-Комерс" товару у власній господарській діяльності. При цьому, у контексті зазначеного суд першої інстанції врахував види діяльності позивача згідно з витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Утім, деякі з первинних документів (щодо подальшої реалізації придбаних у задекларованих контрагентів позивача активів, щодо отримання товарно-матеріальних цінностей, щодо транспортування активів) долучено позивачем до матеріалів справи під час апеляційного перегляду справи. Київський апеляційний адміністративний суд прийняв вказані документи, дослідив їх та дійшов висновку, що ці докази спростовують висновки, покладені судом першої інстанції в основу прийнятого судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

Частиною 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції) передбачено, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог Частиною 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник).

Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в судовому рішенні.

Однак, обґрунтовуючи своє рішення, у тому числі на підставі додатково поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "ФО Принт" під час апеляційного розгляду справи доказів, Київський апеляційний адміністративний суд не мотивував підстави прийняття таких доказів із посиланням на відповідні обставини, які перешкоджали позивачу подати їх під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, постановлене у справі рішення Київського апеляційного адміністративного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно вирішити питання допустимості та достатності поданих позивачем під час апеляційного розгляду справи доказів, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі №826/12675/15 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк