ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року

Київ

справа №816/1085/16

адміністративне провадження №К/9901/14563/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І. В.,

суддів: Шарапи В. М., Чиркіна С. М.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Бойка С. С. від 02.08.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Любчича Л. В., суддів: Спаскіна О. А., Сіренко О. І. від 12.10.2016

у справі № 816/1085/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області,

третя особа Лохвицька міська рада,

про визнання незаконним та скасування рішення про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області (далі також - Департамент ДАБІ у Полтавській області, відповідач), третя особа Лохвицька міська рада, в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення від
06.05.2016 № 7 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт №ПТ082142530 від 10.09.2014 та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ПТ142153302855 від 26.11.2015.

2. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від
12.10.2016, у задоволенні позову відмовлено.

3.04.11.2016 ФОП ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.12.2016 відкрито касаційне провадження у справі.

5.19.12.2016 від представника відповідача до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити таку без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від
02.08.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від
12.10.2016 - без змін.

6. У подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів").

7. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Шарапи В. М., Чиркіна С. М.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Лохвицької міської ради від 20.04.2011 № 108 та паспорта прив'язки на земельній ділянці площею 20 кв. м, кадастровий номер 5322610100:50:009:0349, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, встановлено тимчасову споруду - торгівельний павільйон.

9.01.06.2011 між ФОП ОСОБА_1 та Лохвицькою міською радою укладено договір про встановлення земельного сервітуту на право встановлення торгівельного павільйону та подальшої експлуатації щодо вищевказаної земельної ділянки строком на 5 років.

10. Позивачем проведено реконструкцію тимчасової споруди під магазин, про що ФОП ОСОБА_1 повідомив відповідача в декларативному порядку.

11. Декларація про початок виконання будівельних робіт зареєстрована Департаментом ДАБІ у Полтавській області 10.09.2015 за № ПТ082142530432.

12. Після завершення позивачем робіт з реконструкції Департамент ДАБІ у Полтавській області зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації 26.11.2015 за № ПТ 142153302855.

13. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 28.01.2016 в цивільній справі № 538/44/16-ц за позивачем визнано право власності на громадський будинок-магазин загальною площею 14,5 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_3. Упродовж періоду з 28.04.2016 по 06.05.2016 контролюючим органом на підставі колективного звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 від 18.04.2016 проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об'єкті "Реконструкція торговельного павільйону з добудовою під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1 в м. Лохвиця".

15. За результатами перевірки складено відповідний акт від 28.04.2016, в якому відображено, що на земельній ділянці площею 20,0 кв. м по АДРЕСА_1 розміщений торговельний павільйон розмірами 3,3 м х 4,4 м, який змонтований з полегшених конструкцій по металевому каркасу з утепленням мінеральною ватою, з металевим перекриттям та покрівлею - металевий профнастил без влаштування фундаменту та відповідно до статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" такий є тимчасовою спорудою, розміщення яких регулюється у відповідності до паспорта прив'язки, згідно з "Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244. Вищевказаний акт перевірки також містить висновок контролюючого органа про належність дослідженого павільйону до об'єктів самовільного будівництва.

16. На підставі висновків акта позапланової перевірки від 28.04.2016 контролюючим органом прийнято рішення від 06.05.2016 №7 про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 10.09.2014 № ПТ082142530 та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від
26.11.2015 № ПТ 142153302855.

17. На виконання вимог вищевказаного рішення від 06.05.2016 № 7 відповідачем прийнято наказ "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації" від 06.05.2016 №7.

18. Фактичною підставою для прийняття вказаного рішення слугували висновки акта перевірки про те, що об'єкт будівництва "Реконструкція торговельного павільйону з добудовою під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1 Лохвиця" розміщений на земельній ділянці, яка отримана позивачем за договором від 01.06.2011 про встановлення сервітуту на право встановлення та подальшої експлуатації торгівельного павільйону, який укладений з Лохвицькою міською радою та який не надає права на користування земельною ділянкою для здійснення будівельних робіт з реконструкції торгівельного павільйону з добудовою під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1".

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

19. В обґрунтування вимоги позивач зазначив, що оскаржуване рішення про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 06.05.2016 №7 прийняте необґрунтовано та без достатніх правових підстав, оскільки між ФОП ОСОБА_1 та Лохвицькою міською радою фактично укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області за ним визнано право власності на громадський будинок-магазин загальною площею 14,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

20. Представник відповідача щодо задоволення позовної вимоги заперечував, посилаючись на те, що торгівельний павільйон не має статусу об'єкта будівництва, відтак розміщення та реконструкція останнього не потребує реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, які були здійснені помилково.

21. Представник третьої особи заперечив щодо задоволення позовної вимоги, посилаючись на те, що торгівельний павільйон є тимчасовою спорудою, що виключає можливість його визнання об'єктом будівництва у розумінні Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Укладений з позивачем договір сервітуту надає ФОП ОСОБА_1 право на розміщення на земельній ділянці, кадастровий номер якої undefined та яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, торгівельного павільйону та не передбачає автоматичної передачі вказаної земельної ділянки у власність сервітуарія для здійснення капітального будівництва.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що торгівельний павільйон не має статусу об'єкта будівництва, а відтак розміщення та реконструкція останнього не потребує реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА НЕЇ

23. У касаційній скарзі позивач не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судами не враховано наступних обставин. Між ФОП ОСОБА_1 та Лохвицькою міською радою 01.06.2011 фактично укладено договір оренди земельної за адресою: АДРЕСА_1, а не земельного сервітуту для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за вказаною адресою. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 28.01.2016 в цивільній справі № 538/44/16-ц за ним визнано право власності на громадський будинок-магазин загальною площею 14,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Лохвицької міської ради від 19.05.2016 №25 позивачу поновлено договір земельного сервітуту для будівництва та обслуговування будівель торгівлі в місті Лохвиці АДРЕСА_1 від 01.06.2011. Відповідно до додаткової угоди №2 від 01.06.2016 Лохвицькою міською радою поновлено позивачу договір про встановлення земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0020 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за вказаною адресою.

24. У запереченнях на касаційну скаргу представник відповідача не погоджується із доводами, викладеними у такій, посилаючись на те, що торговельний павільйон не вводився в експлуатацію, а тому такий не є об'єктом будівництва. Договором про встановлення земельного сервітуту від 01.06.2011 земельна ділянка Лохвицькою міською радою надана позивачу на право встановлення та подальшої експлуатації торговельного павільйону. Таким чином, зазначений договір не надає права на користування земельною ділянкою для будівництва магазину. З огляду на викладене, є підстави вважати, що об'єкт будівництва "Реконструкція торговельного павільйону під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_4" є об'єктом самочинного будівництва.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

26. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Відповідно до положень частини 2 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

28. Повноваження Департаменту ДАБІ У Полтавській області у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553).

29. За змістом статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

30. В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття З6 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва), реєструвати або повертати декларацію про готовність об'єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

31. Так, відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

32. Частиною 7 цієї ж статті встановлено підстави скасування декларації про початок виконання будівельних робіт, до яких, зокрема, належить встановлення під час перевірки порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об'єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об'єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, порушень містобудівного законодавства у разі невиконання вимог приписів посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.

33. Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

34. Частина 2 статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

35. Відповідно до абзаців 7,8 пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (далі також - Порядок №461, тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю. Орган державного архітектурно-будівельного контролю скасовує реєстрацію декларації шляхом видачі відповідного розпорядчого акта. Запис про реєстрацію декларації з реєстру виключається Держархбудінспекцією не пізніше наступного робочого дня, з дня повідомлення органом державного архітектурно-будівельного контролю про таке скасування.

36. Системний аналіз викладених правових норм дає змогу дійти висновку, що за умови наявності належним чином зареєстрованої декларації, виявлення у цих деклараціях недостовірних даних, які дозволяють кваліфікувати об'єкт як самочинне будівництво (будівництво здійснюється на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; будівництво здійснюється за відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи; будівництво здійснюється за відсутності затвердженого проекту або будівельного паспорта), є підставою для скасування реєстрації цих декларацій самою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю.

37. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №815/350/14, від 12.09.2018 у справі №815/7063/14 та №815/7110/14, від
14.05.2019 у справі №826/11727/16.

38. Наявність даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації, однак може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого характеру.

39. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №826/17907/17, від 23.07.2019 у справі №826/5607/17 та від 17.10.2019 у справі №824/64/16-а.

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в оскаржуваному рішенні підставою для скасування декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації зазначено те, що об'єкт будівництва "Реконструкція торговельного павільйону з добудовою під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_4 в м. Лохвиця" розміщений на земельній ділянці, яка отримана позивачем за договором про встановлення сервітуту на право встановлення та подальшої експлуатації торгівельного павільйону, який не надає права на користування земельною ділянкою для здійснення будівельних робіт з реконструкції торгівельного павільйону з добудовою під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", тобто зазначення недостовірних даних, які є підставою вважати вказаний об'єкт самочинним будівництвом.

41. Колегія суддів зауважує, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який тягне за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення позивачем дій щодо реалізації наданого йому цією декларацією права на проведення будівельних робіт.

42. З моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта містобудування, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпує свою дію.

43. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.08.2018 у справі №804/1510/16, від 23.07.2019 у справі №826/5607/17 та від 01.10.2019 у справі №826/9967/18.

44. Також судами встановлено, що рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 28.01.2016 в цивільній справі № 538/44/16-ц за позивачем визнано право власності на громадський будинок-магазин загальною площею 14,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з частиною 5 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

46. Відповідно до частини 9 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

47. Зі змісту положень статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб'єктами підготовчих та будівельних робіт.

48. З огляду на викладене, за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об'єктів, які знаходяться в процесі будівництва.

49. Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва, у зв'язку з чим такі перевірки можуть здійснюватися і щодо збудованого об'єкту.

50. Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключається можливість віднесення такого об'єкта до самочинного в силу його узаконення.

51. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18 та від 01.10.2019 у справі №826/9967/18.

52. Окрім цього, колегія суддів зауважує, що пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

53. У Рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

54. Суд також виходить з того, що суб'єкти владних повноважень не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між суб'єктом владних повноважень і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці 2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп.

55. Ненормативні правові акти суб'єкта владних повноважень, враховуючи також і наявність делегованих повноважень, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені таким суб'єктом після їх виконання, за виключенням випадків, передбачених законом.

56. Колегія суддів також наголошує, що у процесі набуття позивачем права власності на новостворений об'єкт містобудування за адресою: АДРЕСА_1 Лохвиця держава в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю брала активну участь, адже такі спочатку зареєстрували декларацію про початок виконання будівельних робіт, а потім прийняли до експлуатації закінчений після будівництва об'єкт, зареєструвавши декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, у зв'язку з чим позивач мав законні сподівання на належність та легітимність відповідних декларацій.

57. Оскаржуване рішення відповідача суперечить принципу правової визначеності, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень про самостійне скасування власного рішення може відповідати ознакам "свавільного" рішення, яке ставить особу (суб'єкта приватного права) в нерівне становище та створює ситуацію незахищеності.

58. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №815/3172/18.

59. Враховуючи вищевикладене та з огляду на те, що в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено факт набуття позивачем права власності на новостворений об'єкт містобудування, однак належної правової оцінки цій обставині не надано, передбачені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" наслідки щодо часових меж чинності документів, які дають право на виконання будівельних робіт та введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, не застосовано, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема положень статей 36, 39, 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що відповідно до статті 351 КАС України є підставою для їх скасування і ухвалення нового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

60. Колегія суддів зауважує, що після реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, у разі наявності всіх визначених законом підстав вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України Департамент ДАБІ зобов'язаний звернутися з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта (об'єктів) у порядку, встановленому законом.

61. Тобто ефективним способом захисту за даних обставин є знесення самочинного будівництва за рішенням суду у разі, якщо Департаментом ДАБІ буде доведено, що об'єкт "Реконструкція торговельного павільйону з добудовою під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1" має ознаки самочинного будівництва.

62. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 826/12543/16, а також постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 815/3172/18, від
01.10.2019 у справі №826/9967/18.

63. Що стосується посилань у касаційній скарзі на рішення Лохвицької міської ради від 19.05.2016 №25 та додаткову угоду №2 від 01.06.2016, колегія суддів відхиляє такі, оскільки оскаржуване рішення прийнято 06.05.2016, відтак обставини щодо законності подальшого права користування позивача земельною ділянкою виходять за межі цього позову.

64. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

65. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

66. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

67. Згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

68. Отже, особу може бути позбавлено її майна лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

69. Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) виробив критерії оцінки дотримання статті 1 Першого протоколу. Вони наводяться у багатьох рішеннях.

Наприклад, у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04, пункти 38-39) ЄСПЛ навів загальні принципи застосування статті 1 Першого протоколу:

- ця стаття по суті гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою;

- будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним;

- вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права. Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції.

70. Щодо мети втручання, то стаття 1 Першого протоколу до Конвенції допускає можливість втручання у право на мирне володіння майном виключно "в інтересах суспільства".

71. Крім того, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

72. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини ", "Megadat. com S.r. l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

73. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

74. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

75. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

76. Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

77. З огляду на викладене, Верхвоний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій повністю з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

78. Відповідно до частин 1 та 6 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень частин 1 та 6 статті 139 КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

79. За подання позову до суду першої інстанції позивачем сплачено 1378,00 грн, за подання апеляційної скарги - 1515,80 грн та за подання касаційної скарги - 1667,38 грн.

80. Оскільки суд касаційної інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у розмірі 4561,18 грн.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2016 у справі №816/1085/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області Нестеренко І. І. від 06.05.2016 №7 "Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації".

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_7) судові витрати в сумі 4561,18 грн (чотири тисячі п'ятсот шістдесят одна гривня вісімнадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області (м. Полтава, вул. Гоголя, 25).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: В. М. Шарапа

С. М. Чиркін