Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.11.2019 року у справі №807/166/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

Київ

справа №807/166/16

адміністративне провадження №К/9901/10137/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Сектору містобудування та архітектури Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області, третя особа:

Дочірнє підприємство "Санаторій "Квітка Полонини" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Курильця А. Р., Кушнерика М. П., Мікули О. І. від 06 липня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, позивачі) звернулися до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сектора містобудування та архітектури Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Сектор містобудування та архітектури Свалявської РДА, відповідач), третя особа: дочірнє підприємство "Санаторій "Квітка Полонини" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Санаторій "Квітка Полонини", третя особа), в якому просять:

- визнати протиправними дії сектору містобудування та архітектури Свалявської РДА Закарпатської області щодо відмови у видачі позивачам будівельних паспортів для будівництва зблокованого садового будинку та господарських будівель на земельних ділянках: загальною площею 0,12 га в АДРЕСА_1 згідно свідоцтва на право власності на земельну ділянку від 12 червня 2011 року та загальною площею 0,0662 га в АДРЕСА_1 згідно свідоцтва на право власності на земельну ділянку від 16 червня 2014 року;

- зобов'язати сектор містобудування та архітектури Свалявської РДА Закарпатської області видати громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельний паспорт для будівництва зблокованого садового будинку та господарських будівель на земельних ділянках: загальною площею 0,12 га в АДРЕСА_1 згідно свідоцтва на право власності на земельну ділянку від 12 червня 2014 року та загальною площею 0,0662 га в АДРЕСА_1 згідно свідоцтва на право власності на земельну ділянку від 16 червня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначають, що 10 грудня 2015 року відповідачем було прийнято рішення про відмову у видачі позивачам будівельного паспорту з посиланням на те, що на даний час схема планування території с. Солочин діють за 1977 рік та видача будівельного паспорту можлива лише після розроблення та затвердження містобудівної документації. Посилаючись на Порядок видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки, вважають, що підстави для такої відмови є необґрунтованими, а тому ним безпідставно відмовлено у задоволенні заяв.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки планувальних рішень проектів садових та дачних товариств, а також детального плану території, на якій розташовані земельні ділянки позивачів, не розроблено, невідповідність таким встановити неможливо. При цьому, такої підстави відмови у видачі будівельного паспорту, як відсутність затвердженого детального плану забудови території або планувальних рішень проектів садових та дачних товариств, законодавством не передбачено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року апеляційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Квітка Полонини" задоволено, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що земельні ділянки позивачів частково розміщені в межах залягання Голубинського родовища мінеральних вод, що свідчить про необхідність погодження проектування і забудови цих земельних ділянок з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, яких позивачі не мають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 25 липня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 807/166/16, витребувано адміністративну справу та встановлено строк для подання сторонам заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не було завершено.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року в адміністративній справі № 807/166/16 суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Разом з касаційною скаргою скаржником та запереченням на касаційну скаргу представником ДП "Санаторій "Квітка Полонини" подано клопотання про забезпечення участі представників позивача та третьої особи під час касаційного розгляду справи у судовому засіданні, у задоволенні яких відмовлено ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,12 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124085600:04:001:0131, цільове призначення - для індивідуального садівництва.

Право власності на зазначену ділянку за ОСОБА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом.

Також, відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про право власності на нерухоме майно, вбачається, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0662 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2124085600:04:001:0125, цільове призначення - для індивідуального садівництва.

Право власності на зазначену ділянку за ОСОБА_2 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом.

03 грудня 2015 року позивачі звернулися до завідувача сектору містобудування та архітектури райдержадміністрації Миговича Л. М. із окремими заявами про видачу будівельного паспорта для будівництва садового будинку.

Листами від 10 грудня 2015 за № 350/01-17 та № 349/01-17 відповідач повідомив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про повернення пакету документів для видачі будівельного паспорта, мотивуючи невідповідністю намірів забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки підстави для видачі будівельного паспорта на будівництво садового будинку на вищевказаній земельній ділянці відсутні. Також зазначив, що проектом планування та забудови с. Солочин, розробленим в 1977 році, не передбачено проведення будівництва садових будинків на земельних ділянках позивачів в АДРЕСА_1, оскільки такі не входять в межі генплану с. Солочин.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що такої підстави для відмови у видачі будівельного паспорту, як відсутність затвердженого детального плану забудови території, законодавством не передбачено.

Також скаржник зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що земельні ділянки позивачів перебувають у межах залягання Голубинського родовища мінеральних вод, є хибними, оскільки згідно витягів з державного земельного кадастру з індексними номерами 22874529 та 23019104 відсутні будь-які відомості про включення земельних ділянок з кадастровими номерами undefined та 2124085600:04:001:0125 до державного обліку, що ведеться Держгеонадра.

Від ДП "Санаторій "Квітка Полонини" надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначається, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи та надав їм належну правову оцінку, відтак, вважає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ДП "Санаторій "Квітка Полонини" 05 липня 2017 року також подано додаткові пояснення, в яких вказано, що заочним рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року у справі № 306/1081/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року, задоволено позов ДП "Санаторій "Квітка Полонини" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яким заборонено відповідачам проводити будівельні роботи на належних їм на праві власності земельних ділянках без погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду.

Від Сектору містобудування та архітектури Свалявської районної державної адміністрації надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, просить залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Сектору містобудування та архітектури у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки. Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Порядок видачі та форма будівельного паспорта визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до пунктів 1.3-1.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05 липня 2011 року за № 103 (далі - Порядок № 103), параметри забудови визначаються з урахуванням державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Розроблення будівельного паспорта здійснюється за межами населених пунктів - відповідно до детальних планів територій та планувальних рішень проектів садівницьких та дачних товариств.

Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 103 будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять:

- заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку;

- засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію;

- ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об'єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об'єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо);

- проект будівництва (за наявності);

- засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову.

Згідно з пунктами 2.3-2.4 Порядку № 103 уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом містобудування та архітектури замовнику з таких підстав:

- неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу;

- невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Згідно із пунктом 1.3. Порядку № 103 параметри забудови визначаються з урахуванням державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки.

Основні положення", ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що підставою для відмови у наданні будівельного паспорта може бути неподання повного пакета документів або невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. При цьому у силу пункту
2.4 Порядку № 103 при вирішенні питання про видачу будівельного паспорту, крім відповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації, перевірці підлягає ще і відповідність намірів вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 405/10324/14-а (2а/405/21/15).

Судами попередніх інстанцій зі змісту листів відповідача від 10 грудня 2015 року № 350/01-17 та № 349/01-17 встановлено, що підставою для повернення пакету документів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, поданого позивачами для отримання будівельного паспорта, стала невідповідність намірів забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки підстави для видачі будівельного паспорта на будівництво садового будинку на вищевказаній земельній ділянці відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.

Частиною першою статті 18 цього ж Закону передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, земельні ділянки, на яких позивачі мають намір здійснити будівництво садових будинків, в АДРЕСА_1 не передбачено проведення будівництва садового будинку, так як такі земельні ділянки не входять в межі генплану с. Солочин, а планувальних рішень проектів садових та дачних товариств, а також детального плану території, на якій розташовані земельні ділянки позивачів, уповноваженими на те органами не розроблено.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів, але безпідставно не прийнято до уваги судом першої інстанції, земельні ділянки позивачів в АДРЕСА_1 розташовані у межах площ залягання корисних копалин.

Дана обставина встановлена судовим рішенням, яке набуло законної сили в іншій справі, зокрема, заочним рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року у справі № 306/1081/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 грудня 2016 року.

Зокрема, заочним рішенням у справі № 306/1081/16-ц задоволено позов ДП "Санаторій "Квітка Полонини" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яким заборонено цим особам проводити будівельні роботи на належних їм на праві власності земельних ділянках без погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду.

Так, рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 22 січня 1972 року № 27 з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення були встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони ДП "Санаторій "Квітка полонини". Згідно з додатком 1 до зазначеного рішення встановлено межі першої зони гірсько-санаторної охорони, зокрема, санаторій "Квітка Полонини" для охорони свердловини мінеральних вод № 4-р - прямокутник, обмежений з північного сходу річкою Піня, площею 1,02 га. Крім того, згідно з додатком 1 було встановлено межі другої та третьої зон гірничо-санітарної охорони. Це рішення було затверджене Постановою Ради Міністрів Української РСР 20 червня 1973 року № 282, яка була чинною на час існування спірних правовідносин та норми якої на сьогоднішній день не скасовано.

Відповідно до статті 93 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму (частина перша). Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології (частина друга). Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частинами першою та другою статті 58 Кодексу про надра України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється проектування та будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попередньо геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин.

Відповідно до вимог пунктів 1,2 і 6 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою від 17 січня 1995 року № 33, встановлено єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, як здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів на території України.

Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення (надалі - забудова), а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальним геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини.

Погоджені матеріали та заяву про надання спеціального дозволу на забудову розглядають у місячний термін відповідні ради народних депутатів та повідомляють заявника, інші заінтересовані підприємства, установи та організації про своє рішення. Наявність спеціального дозволу посвідчується на копії топографічного плану відміткою у вигляді дозвільного напису за формою згідно з додатком. Дозвіл на забудову реєструється відповідно до чинного законодавства.

Системний аналіз вимог вищенаведених законодавчих і нормативних актів у їх сукупності свідчить про необхідність погодження проектування і забудови земельних ділянок, що розміщені в межа залягання Голубинського родовища мінеральних вод з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що прямо суперечить зазначеним вимогам закону, яких позивачі не мають.

Під час винесення рішення у справі судом апеляційної інстанції також враховано висновок Українського державного геологорозвідувального інституту від 9 квітня 2008 року № 436, у якому зазначено, що неконтрольована забудова площ залягання корисних копалин у межах зон гірничо-санітарної охорони та в межах гірничого відводу Голубинського родовища завдає непоправної шкоди унікальному родовищу мінеральних вод загальнодержавного значення, що підтверджується.

Суд також враховує, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні, а також гірничо-санітарної охорони мінеральних вод загальнодержавного значення.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відмова Сектору містобудування та архітектури Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області у видачі будівельного паспорта позивачам є правомірною, прийнятою на підставі та у порядку, що визначені законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки апеляційний суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні апеляційного суду повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3,341,344,349,350,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко