Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.04.2020 року у справі №520/11131/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 520/11131/19

адміністративне провадження № К/9901/9826/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року (головуючий суддя Горшкова О. О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року (головуючий суддя Кононенко З. О., судді Калиновський В. А., Сіоенко О. І.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліга" (далі - ТОВ "Агроліга") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ ДПС (далі - ГУ ДПС у Харківській області), в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення від 9 вересня 2019 року: №00000050511 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1637316,25 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 1308685 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 328 631,25
грн); №00000060511, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 332733 грн.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що реальність господарських операцій між ним та ТОВ "АГРО ФОРМ ГРУПП ", ТОВ "ЗБУТ СЕРВІС", ТОВ "Д-ОЙЛ" підтверджується первинною документацією (договори зберігання, договори на поставку товарів, договори на транспортно-експедиційне обслуговування, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки з банку про перерахування коштів, акти здачі-приймання робіт, акти прийому-передачі матеріальних цінностей), яка в повній мірі відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". За позицією позивача, висновки відповідача фактично ґрунтуються на податковій інформації, отриманій від інших контролюючих органів та носять характер припущень.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року, позов задоволено. Скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 9 вересня 2019 року №00000050511, №00000060511.

Стягнуто на користь ТОВ "Агроліга" за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області, сплачену суму судового збору у розмірі 19210 грн.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Харківській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги скаржник, зокрема, вказує на дефектність первинної документації, що залишили поза увагою суди попередніх інстанцій, а саме зазначив, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) не містять інформації стосовно пунктів навантаження та розвантаження товару.

У зв'язку з реорганізацією податкового органу та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", Наказу Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року №529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), проведено заміну відповідача, а саме Головне управління ДПС у Харківській області замінено на його правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ ДПС.

ТОВ "Агроліга" скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представників сторін, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області у період з 30 липня 2019 року по 5 серпня 2019 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агроліга" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 cічня 2016 року по 31 березня 2019 року, за результатами якої 12 серпня 2019 року складено Акт №2752/20-40-14-11-10/31369010 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки, встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 198.1-198.3,198.6 статті 198, пунктів 201.1,201.7 статті 201, пунктів 200.1,200.2,200.4 статті 200, пункту 209.2, підпункту 209.15.1 пункту
209.15 статті 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 1 345 780 грн, завищено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 325970 грн, занижено податок на додану вартість по скороченій декларації на загальну суму 1850 грн, завищено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 6 763 грн;

пункту 209.2 статті 209 ПК України, пунктів 3 та 4 постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №11 "Про затвердження Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках", в результаті чого застосовано пільгу з податку на додану вартість всього у сумі 1460 грн, у тому числі за вересень 2016 року у сумі 1460 грн.

На підставі Акта перевірки ГУ ДФС у Харківській області 9 вересня 2019 року, прийнято податкові повідомлення-рішення: №00000050511, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 1699252,50 грн (у тому числі за податковими зобов'язаннями - 1358234 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 328 631,25 грн); №00000060511, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 341018,50 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими ГУ ДФС у Харківській області 9 вересня 2019 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про їх скасування.

Ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та ТОВ "АГРО ФОРМ ГРУПП ", ТОВ "ЗБУТ СЕРВІС", ТОВ "Д-ОЙЛ" правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Зазначена позиція підтримана Другим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 статті 198 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пунктом 198.3 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 198.3 статті 198 ПК України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до пунктом 198.3 статті 198 ПК України.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Згідно положень пунктів 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене узгоджується зі змістом частини 1 статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 77 КАС України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у період, що перевірявся, мав господарські відносини з ТОВ "АГРО ФОРМ ГРУПП ", ТОВ "ЗБУТ СЕРВІС", ТОВ "Д-ОЙЛ". Реальність господарських операцій позивача із вказаними контрагентами, з посиланням на належним чином оформлені копії документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку для такого виду послуг та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: договори поставки, договори зберігання, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, реєстри довіреностей, акти виконаних робіт, реєстри приймання зерна на елеватор з показниками якості, договір про надання ремонтних послуг, акти здачі прийняття робіт щодо відремонтованих вузлів та агрегатів, дефектні акти, оборотно сальдові відомості по рахункам: 10,201,203,208,282,207,631, договір на переробку насіння, акти прийому насіння соняшника, акти переробки сировини.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що подальша реалізація придбаного ТОВ "Агроліга" у ТОВ "АГРО ФОРМ ГРУПП" ячменю проводилась позивачем на адресу: ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на виконання договору поставки № ХАРО122-С від 16 вересня 2016 року, виконання якого підтверджується рахунками фактурами, реєстрами транспортних накладних; ДП з іноземною інвестицією "Сантрейд" згідно договору поставки №~organization0~ від 11 липня 2016 року, виконання якого підтверджується рахунками фактурами, видатковими накладними, довіреностями, накладними, банківськими виписками.

Подальша реалізація придбаного насіння соняшника проведена на адресу: ТОВ "ТД Санлайт Плюс" згідно договору поставки № 030518/01М від 3 травня 2018 року, виконання якого підтверджується специфікацією, видатковими накладними, довіреністю; Компанії COFCO Rеsоurсеs S.А. на виконання контракту № 585658 від 12 березня 2019 року та додаткових угод до нього, фактичне виконання чого підтверджується митною декларацією, посвідчення про якість. Митне оформлення вказаного товару проводилось ТОВ "Вібо-Транс" (договір доручення № VT/C-19043 від 18 березня 2019 року, на підтвердження виконання якого позивачем надано здавальний акт, акти здачі приймання робіт, ТТН.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови у задоволенні позову, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у останніх умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій з поставки вищевказаних товарів, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відхиляє доводи скаржника щодо встановлення певних недоліків в оформленні ТТН, зокрема в частині відсутності у ТТН інформації щодо пунктів навантаження та розвантаження товару, оскільки Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №393 (далі - Правила), якими врегульовано порядок оформлення ТТН, не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені вказаними Правилами, зокрема, ТТН, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що безпосередньо підтверджують факт придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Транспортною документацією підтверджується операція з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, певні недоліки у заповненні такого документа як ТТН не є самостійною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкових вигод.

З огляду на вище викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про ненадання контролюючим органом належних та допустимих доказів на підтвердження нереальності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Щодо посилання контролюючого органу у касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не враховано висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 0840/3461/18, то колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, є безпідставними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Таким чином, враховуючи викладене колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Харківській області, як відокремлений підрозділ ДПС залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх