Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Київ

справа № 815/3327/14

касаційне провадження № К/9901/41429/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2015 (суддя - Левчук О.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя - Скрипченко В.О., судді - Золотніков О.С., Осіпов Ю.В.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Одеська ТЕЦ» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 22.05.2014 №0001462203, №0001452203, №0001442203.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство послалося на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Вістол», ТОВ «Майстер-2012», ТОВ «Севхімбуд», ПП «Володарбуд», ТОВ «Ілевен-Строй», що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, результатом зазначених господарських операцій є придбання послуг з ремонту та реконструкції обладнання, яке безперервно використовується для ведення господарської діяльності, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 10.12.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017, позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22.05.2014 №0001462203, №0001452203, №0001442203.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із з ТОВ «Вістол», ТОВ «Майстер-2012», ТОВ «Севхімбуд», ПП «Володарбуд», ТОВ «Ілевен-Строй», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Окрім зазначеного суди послалися на рішення судів, які набрали законної сили і якими встановлено, що господарські відносини за договорами Товариства з його контрагентами, зокрема, ТОВ «Вістол», ТОВ «Майстер-2012», ТОВ «Севхімбуд, ТОВ «Ілевен-Строй» мали реальний характер, операції за такими договорами у перевіряємий період дійсно відбулись, підтверджені необхідними первинними документами, що, в свою чергу, свідчить про відсутність порушень податкової дисципліни з податку на додану вартість з боку Товариства і відповідні обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав відсутності належних первинних документів в підтвердження таких операцій, непідтвердження їх за результатами зустрічних перевірок контрагентів позивача, наявності у контролюючого органу негативної інформації відносно вказаних контрагентів.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.01.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 24.01.2023.

Відповідачем заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537, від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ ВП 44069166).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 29.04.2014 №1113/15-54-22-02 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення Товариством вимог: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пунктів 138.3, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пункту 154.8 статті 154 Податкового Кодексу (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 1 169 960 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201, пункту 201.6 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 244611 грн, у тому числі по періодам: січень 2013 року - у сумі 20011 грн; грудень 2013 року - у сумі 224600 грн; завищення від`ємного значення з податку на додану вартість всього у сумі 120011 грн, в тому числі по періодам: травень 2013 року - у сумі 120011 грн.

На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2014: №0001442203, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 1169960,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1754940,00 грн; №0001452203, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 244611,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 122305,50 грн; №0001462203, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 120011,00 грн.

Інспекція в акті перевірки як на підставу порушення Товариством вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 ПК України зазначила про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами та послалася на відповідні акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, зокрема ПП «Володарбуд», ТОВ «Севхімбуд» з підстав відсутності цих контрагентів за місцем їх знаходження; відповідні акти перевірок ТОВ «Вістол», ТОВ «Ілевен-Строй», в яких зазначено, що вказані контрагенти не мали можливості проводити господарську діяльність у зв`язку з відсутністю у них майна, відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень, інших матеріальних ресурсів та документів щодо ведення бухгалтерського обліку; на акт від 13.09.2013 №577/15-54-22-02 про результати позапланової невиїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «Мастер - 2012» за період з 01.01.2013 по 31.03.2013, яким встановлено завищення податкового кредиту, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 82 144 грн у січні 2013 року та завищення податкового кредиту, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму 230 241 грн у березні 2013 року. Витрати по даним операціям не включались до складу витрат за перевіряємий період.

Як на підставу порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пунктів 138.3, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139, пункту 154.8 статті 154 ПК України податковий орган також зазначив про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, посилаючись на відповідні акти перевірок.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між Товариством (замовник) та ТОВ «Вістол» (підрядник) у періоді, який перевірявся, були укладенідоговори підряду: від 17.07.2013 №239 на виконання робіт по заміні обмурівки і металоконструкцій фронтової похилої стелі котла ТП-170 ст. №8; від 17.06.2013 №240 на виконання робіт по поточному ремонту деаератора №11; від 20.05.2013 №179 на виконання робіт по капітальному ремонту покрівлі турбінного відділення та покрівлі котельного відділення; від 26.04.2013 №178 на виконання робіт по заміні монолітного залізобетонного перекриття в приміщенні РУ 0,4 кВ секції 17-18 з елементами реконструкції.

Також Товариством (замовник) було укладено договори підряду з підрядниками: ТОВ «Севхімбуд» від 23.01.2013 року №38 про надання послуг з заміни пневматичних приводів роз`єднувачів ГРУ 6КВт на черв`ячні приводи ПЧ-50; ТОВ «Майстер-2012» від 21.12.2012 №496 на виконання робіт по реконструкції котлоагрегату ТП-47 ст. №10 з повною заміною повітря; ПП «Володарбуд» від 04.11.2013 №376 на виконання робіт по реконструкції котлоагрегату ТП-47 ст. №10 з повною заміною повітря; ТОВ «Ілевен-Строй» від 26.04.2012 №164 на виконати робіт по реконструкції котлоагрегату ТП-47 ст. №10 з повною заміною повітря підігріву.

Між позивачем (покупець) ТОВ «Севхімбуд» було укладено договір про закупівлю товару від 03.07.2013 №220 на придбання трансформатора ТДТН-63000/110/У1 з маслом потужністю 63000 кВА трьох обмотковий 110/35/6,3 кВ.

На підтвердження фактичного виконання зазначених господарських операцій позивачем надано до суду акти прийому-передачі товарів, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, документи, що підтверджують транспортування (перевезення) товарів, довіреності, документи про їх виконання, інші документи, що свідчать про реальність здійснюваних операцій, а також фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ, прибуткові та видаткові касові ордери, чеки РРО тощо), акти інвентаризації майна. Зазначені документи надавалися і під час проведення перевірки.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, наявність негативної податкової інформації відносно таких контрагентів, актів перевірок щодо контрагентів, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Також, Верховний Суд враховує встановлення судовими інстанціями наявність судових рішень, які набрали законної сили, якими були скасовані податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами попередніх перевірок позивача та в яких надана оцінка господарським операціям позивача з наведеними вище контрагентами, що слугувало підставою для висновків про встановлені контролюючим органом порушення у даній справі.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами факту здійснення підрядних робіт контрагентами позивача, використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів в підтвердження реального здійснення господарських операцій за договорами підряду, використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Державну податкову інспекцію у Суворовському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ ВП 44069166).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова