Історія справи

Постанова КАС ВП від 23.12.2025 року у справі №240/21028/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 240/21028/25

адміністративне провадження № К/990/41299/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Дубка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року (суддя Окис Т.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року (колегія у складі суддів Курка О. П., Боровицького О.А., Ватаманюка Р.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

22 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 29 січня 2020 року до 30 жовтня 2023 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому проводяться такі виплати, та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 вересня 2025 року залишив позовну заяву без руху та встановив позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року до 20 травня 2023 року [імовірно, малося на увазі 30 жовтня 2023 року] із зазначенням інших поважних причин пропуску процесуального строку.

На виконання ухвали суду, позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що при виключенні зі списків особового складу військової частини грошовий атестат йому не видавався, відомості про нараховані за час служби суми позивач отримав на адвокатський запит з листа від 19 серпня 2025 року №16195, з якого йому стало відомо, що відповідач неправильно виплачував позивачеві грошове забезпечення.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою від 05 вересня 2025 року Житомирський окружний адміністративний суд відмовив позивачеві у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду, визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду та повернув позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року, особі, яка її подала.

Місцевий адміністративний суд керувався тим, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), з вимогами, що охоплюють період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року, та не навів поважних причин пропуску такого строку. Суд дійшов висновку, що позивач не довів, що він не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.

Сьомий апеляційний адміністративний суд повною мірою погодився з висновками суду першої інстанції та постановою від 02 жовтня 2025 року залишив ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в частині вимог з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що з огляду на положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до таких позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми. Скаржник доводить, що відомості про нараховані за час служби суми позивач отримав з відповіді на адвокатський запит, зокрема, з листа від 19 серпня 2025 року №16195. Позовну заяву подано у вересні 2025 року - тобто в межах тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Позиція інших учасників справи.

У відзиві відповідач повністю підтримав висновки судів попередніх інстанцій, просив відмовити у задоволенні касаційної скарги представника позивача та залишити без змін ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року в цій справі.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Дубка С.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За усталеною позицією Верховного Суду, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Так, Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

У межах цього касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у частині повернення позовної заяви позивачу в частині вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року.

Суди попередніх інстанцій обчислення строку звернення позивача до суду у цій справі в частині вимог з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року пов`язали з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, зокрема, вважали, що оскільки позивач щомісячно отримував грошове забезпечення, тому мав можливість з`ясувати для себе розмір складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням. Іншими словами, факт отримання щомісяця грошового забезпечення зумовлював можливість дізнатися про неповне чи неправильне його нарахування та виплату.

На противагу таким висновкам позивач указує, що звернувся до суду в тримісячний строк з моменту отримання листа відповідача від 19 серпня 2025 року, яким повідомлено позивача про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Отже, для правильного вирішення цього питання необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після виключення зі списків особового складу військової частини.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття "суми, що належать працівникові при звільненні".

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі №440/9690/24 від 11 грудня 2025 року у справі №420/3504/25 та ін.

З огляду на обставини цієї справи, Суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до 19 серпня 2025 року (отримання відповіді від відповідача) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року) та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за період з 19 липня 2022 року до 30 жовтня 2023 року є передчасними.

Суди обох попередніх інстанцій на підставі положень Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України 22 травня 2017 року №280, припустили, що позивач у день виключення зі списків особового складу мав отримати грошовий атестат. Позивач наполягає на тому, що йому грошовий атестат не видавався. Суди достеменно цих обставин (факту його отримання) не перевіряли та моменту його отримання (якщо це мало місце) не встановлювали.

Беручи до уваги викладене, висновок судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви є передчасним.

Порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Дубка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року скасувати, а справу №240/21028/25 направити для продовження розгляду до Житомирського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду