ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №380/2838/24

адміністративне провадження №К/990/25887/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі 1 відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, постановлену суддею Чаплик І.Д., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Матковської З.М., суддів Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог і оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо виготовлення та вручення повістки (без дати і номера), якою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майор ОСОБА_2 пропонує ОСОБА_1 прибути 29 січня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 лютого 2024 року відмовив у відкритті провадження у справі за вказаним позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Роз`яснив, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - без змін.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року і направити справу для продовження розгляду.

5. ОСОБА_1 у касаційній скарзі, посилаючись на мотиви і доводи, викладені у позовній заяві, зазначає, що підпис на повістці т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_3 підроблено, а сам документ - повістка сфальшований. Розпорядження на оповіщення і вручення йому повістки відсутнє, дата у повістці відсутня, мета виклику не вказана (є чотири види повісток: на уточнення облікових даних, на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), призов на строкову військову службу, мобілізаційне розпорядження). ОСОБА_1 , з-поміж іншого, стверджує, що повістка підписується виключно начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 і має бути вручена особисто або уповноваженими особами, а також, що у його випадку мав бути складений відповідний акт про відмову від отримання повістки, чого зроблено не було. Спроба вручення йому незаконної повістки у незаконний спосіб, від чого він обґрунтовано відмовився, потягло для нього тяжкі наслідки, а саме порушення кримінальної справи за статтею 336 Кримінального кодексу України (далі - КК України) замість адміністративної в порядку статті 210 чи статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). ОСОБА_1 указує, що ОСОБА_2 його обманув, для оформлення броні заманив на передчасне проходження ВЛК, а потім написав заяву до поліції про порушення відносно нього кримінальної справи за статтею 336 КК України.

6. Скаржник зазначає, що за висновками судді суду першої інстанції ТЦК та СП, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їхніх керівників. Натомість ОСОБА_1 від керівника розпорядження і повістки не отримував. Суддя суду першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі з тих підстав, що цей спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, підтверджує незаконність повістки, проте, посилаючись на справу №300/1263/22, робить невірний висновок: «Таким чином, саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та дії відповідача щодо вручення повістки, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов`язку та вручена позивачу, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України». ОСОБА_1 указує, що предметом його позову є спір також із приводу дій, а не лише змісту й фальшування повістки, способу її виготовлення й заповнення, спроби вручення; але й підстав її відхилення позивачем з причин обману воєнкомом ОСОБА_4 , а не саме лише оповіщення повісткою. Скаржник посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими.

7. Незаконна, сфальшована повістка, як стверджує ОСОБА_1 , стала для т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 приводом і підставою звернення до Золочівського районного відділу поліції про порушення відносно позивача кримінальної справи, при цьому суддя не вбачає «порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду». ОСОБА_1 загрожує позбавлення волі 3-5 років, проте суддя не побачила між сторонами публічно-правового спору, зазначивши, що дії відповідача не розглядаються в порядку адміністративної юрисдикції. ОСОБА_1 указує, що судові справи, наведені для прикладу в оскаржуваній ухвалі, не є релевантними до випадку з ним. Судове рішення суду першої інстанції є незаконним, проте суд апеляційної інстанції погодився із його висновками, при цьому не зазначив: де, яким законодавчим положенням установлено вимогу, яка обмежує звернення позивача до суду. Такого імперативного законодавчого положення, що обмежує таке звернення, в законодавстві України не існує. За логікою суду апеляційної інстанції, як зазначає скаржник, виклик особи повісткою ІНФОРМАЦІЯ_4 не належить до його владних повноважень, забезпечених законом: статті 210 210-1 КУпАП, стаття 336 КК України: штраф і позбавлення волі 3-5 років (неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права). Суд апеляційної інстанції послався на зазначене у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2022 року в справі №300/1263/22, звідси випливає висновок, що повістка не породжує для позивача наслідків - жодного обов`язку. Проте у даному випадку саме неотримання позивачем повістки стало підставою для звернення начальника ТЦК до поліції про притягнення його до кримінальної відповідальності. Окрім того, зазначивши, що постанови Верховного Суду від 18 квітня 2024 року в справі №520/4514/23 та від 07 березня 2024 року в справі №520/26066/23 не є релевантними, суд апеляційної інстанції не врахував заявлені позовні вимоги.

8. ОСОБА_1 стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2024 року в справі №520/4514/23 та від 07 березня 2024 року в справі №520/26066/23, а посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 08 вересня 2022 року в справі №300/1263/22, не звернули уваги, що правовідносини у цій справі та у справі №380/2838/24 не є подібними.

9. Висновки судів попередніх інстанцій про те, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, на переконання ОСОБА_1 , є передчасними, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи №380/2838/24 для продовження розгляду.

ІІІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Прокопенка О.Б., Уханенка С.А. ухвалою від 22 липня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

11. ІНФОРМАЦІЯ_2 подано відзив на касаційну скаргу із проханням закрити касаційне провадження, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року залишити без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

12. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 жовтня 2024 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року №1202/0/78-24 (на підставі службової записки судді-доповідача Кашпур О.В. від 15 жовтня 2024 року №40900/24 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судової справи, у зв`язку з звільненням судді Прокопенка О.Б. , який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи) для розгляду справи №380/2838/24 (провадження №К/990/25887/24) здійснено заміну судді Прокопенка О.Б. на суддю Соколова В.М.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 22 жовтня 2024 року підготовчі дії по справі №380/2838/24 закінчено. Відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи №380/2838/24 у судовому засіданні за участю ОСОБА_1 та його представника. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами на 23 жовтня 2024 року.

ІV. Позиція Верховного Суду

14. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі №380/2838/24 стало оскарження судових рішень, зазначених у частині другій статті 328 КАС України, і посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

15. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.

16. Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.

17. Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

18. Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

19. Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

20. Приписами частини першої статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

21. Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

23. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

24. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

25. Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

26. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

28. При цьому поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.

29. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

30. Як випливає із позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує дії ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо виготовлення та вручення повістки (без дати і номера), якою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майор ОСОБА_2 пропонує ОСОБА_1 прибути 29 січня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 .

31. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що у січні 2023 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) для оформлення броні, як оператор зв`язку об`єкта критичної інфраструктури, де керівник військкомату йому пояснив, що для цього потрібно повторно пройти медкомісію (позивач проходив медкомісію у 2019 році, якою його визнано непридатним і повторно пройти медкомісію треба було через п`ять років, про що зазначено у його «Тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 » від 05.02.2020). 19 січня 2023 року, після проходження ВЛК, невідомий чоловік запропонував ОСОБА_1 отримати повістку (без дати і номера) для уточнення облікових даних, яку заповнював і вносив дані, запитуючи такі у позивача. ОСОБА_1 відмовився отримати цю повістку з поважних причин, про що зазначив у ній. Проте пізніше, у зв`язку з такою відмовою, відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за статтею 336 КК України за поданням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_5 до поліції. 05 вересня 2023 року ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами кримінальної справи та виявив, що підпис ОСОБА_3 на повістці не збігається з тим підписом, який є на рапорті від 29 січня 2023 року від ОСОБА_8 . ОСОБА_2 наклав на рапорті резолюцію власним підписом, який кардинально відрізняється від підпису на повістці. Також абсолютно відрізняється підпис т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_5 на поданні до Золочівського районного відділу поліції від 30 січня 2023 року від підпису ОСОБА_5 на повістці. Водночас підпис ОСОБА_8 на рапорті такий самий як підпис на повістці, який мав би належати ОСОБА_9 . Тому ОСОБА_1 уважає, що підпис на повістці т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_5 підроблено, а сам документ - повістка сфальшований.

32. ОСОБА_1 також указував, що на даний момент існують такі види документів, які можна назвати загальним терміном «повістка»: повістка, яка вручається з метою уточнення облікових даних; повістка на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК); повістка - призов на строкову військову службу; мобілізаційне розпорядження. Позивач наголошував, що обліково-послужну картку та мобілізаційне розпорядження йому не вручали. Розпорядження відносно його на видачу повістки не приймалось. Печатка на повістці недійсна - код невірний. Повістка підписується виключно начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 і має бути вручена особисто або уповноваженими особами, а також, що у його випадку повинен був бути складений акт про відмову від отримання повістки із підписами уповноважених осіб та двох свідків за участю позивача й ознайомленням із таким актом, проте цього зроблено не було. При цьому за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію винна особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності відповідно до статті 210-1 КУпАП.

33. Із матеріалів цієї справи слідує, що на ім`я ОСОБА_1 було складено повістку за підписом т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майора ОСОБА_5 , якою згідно з частиною десятою статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та частиною першою статті 22 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позивачу запропоновано з`явитися/прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 29 січня 2023 року о 17:00 год за адресою: АДРЕСА_1 . У розписці до цієї повістки дата її одержання та підпис ОСОБА_1 відсутні. При цьому зазначено: «прибувати відмовляюся у зв`язку із викладенням у заяві своєї позиції».

34. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що, з огляду на предмет цього позову, він не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і в судовому порядку взагалі. Суд першої інстанції урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2022 року в справі №300/1263/22, і висновував, що саме по собі оповіщення громадян про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 оформлюється у вигляді повісток і дії відповідача щодо вручення повістки, яка складена останнім на виконання законодавства з питань військового обов`язку та вручена, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України. Зазначене свідчить про відсутність порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов`язковою умовою надання правового захисту судом. Суд першої інстанції зауважив, що, як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2022 року в справі №300/1263/22, повістка є лише засобом оповіщення військовозобов`язаної особи для її прибуття на вказану дату до ІНФОРМАЦІЯ_4 , форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних. При цьому обов`язок військовозобов`язаної особи з`явитись за викликом до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_4 установлений не оскаржуваною позивачем повісткою, а Законом №2232-XII.

35. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції та констатував, що суд першої інстанції правильно покликався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2022 року в справі №300/1263/22; що саме по собі оповіщення громадян про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 оформлюється у вигляді повісток і дії відповідача щодо вручення повістки, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов`язку, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України. Відповідно, будь-які зауваження щодо змісту та оформлення повістки також не є рішеннями чи діями суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України.

36. Так, відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-XII, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

37. Приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

38. У силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ІНФОРМАЦІЯ_4 є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

39. З 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, який діє по цей час.

40. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про проведення загальної мобілізації. Місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з ІНФОРМАЦІЯ_4 , за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців, доручено, з-поміж іншого, організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу.

41. Згідно з пунктом 8 Положення №154 завданнями ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (районні ТЦК та СП), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

42. За змістом пунктом 9 Положення №154 ТЦК та СП відповідно до покладених на них завдань здійснюють, з-поміж іншого, заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

43. Приписами частини третьої статті 22 Закону №3543-XII визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти ІНФОРМАЦІЯ_4 у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ІНФОРМАЦІЯ_4 ), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

44. Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_4 за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

45. Як підтверджується матеріалами справи №380/2838/24, ОСОБА_1 оскаржує дії відповідача, що полягали у виготовленні та врученні йому повістки на прибуття 29 січня 2023 року о 17:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

46. Між тим, виготовлення відповідачем повістки на прибуття ОСОБА_1 29 січня 2023 року о 17:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_3 , яку позивач уважає сфальшованою, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України. Повістка не може бути оскаржена в будь-якому суді, тому що цей документ є лише засобом оповіщення особи про необхідність виконати військовий обов`язок відповідно до закону. При цьому обов`язок військовозобов`язаної особи з`явитись за викликом до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_4 установлений не повісткою, а Законом №2232-XII. Відповідної правової позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2022 року в справі №300/1263/22, яку правильно врахували суди попередніх інстанцій у справі №380/2838/24.

47. Водночас обставини незгоди ОСОБА_1 із діями відповідача щодо вручення йому вказаної повістки, зазначені у позовній заяві, а також незгода позивача із відповідними наслідками, пов`язаними з його відмовою від отримання повістки і неявкою 29 січня 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не можуть бути предметом розгляду та оцінки в порядку адміністративного судочинства.

48. Варто зазначити, що самі ж дії відповідача щодо виготовлення та вручення позивачу повістки, яка складена відповідачем на виконання законодавства з питань військового обов`язку, не свідчать про факт порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача. При цьому доводи щодо порушення відповідачем процедури вручення повістки та передчасного/необґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, про що, зокрема, указує ОСОБА_1 , можуть бути предметом перевірки судом у межах відповідного кримінального провадження.

49. Суд апеляційної інстанції слушно виходив із того, що висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 07 березня 2024 року в справі №520/26066/23 та від 18 квітня 2024 року в справі №520/4514/23, які ОСОБА_1 просить застосувати у справі №380/2838/24, посилаючись на те, що ним оскаржуються не тільки дії відповідача щодо виготовлення повістки, а й дії щодо її вручення, не є релевантними до цієї справи.

50. Так, предметом спору в справі №520/26066/23 є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 , які полягають у направленні позивача на медичний огляд ВЛК та врученні повістки на відправку, а також зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов позивача на військову службу під час мобілізації. Верховний Суд у постанові від 07 березня 2024 року конкретизував, що спір у справі №520/26066/23 виник у зв`язку із діями відповідача, які полягали у затриманні, доставленні до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 й примусовому направленні позивача на медичний огляд ВЛК, примушуванні до вказаного огляду з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення відповідача, не зважаючи на пред`явлення позивачем довідки та витягу з наказу Мінекономіки про його бронювання та перебування у місті Львів у зв`язку із службовим відрядженням. Крім того позивач оскаржує дії відповідача, що полягали у подальшому (після проходження примусового медичного огляду) врученні йому повістки на відправку (по суті, мобілізаційне розпорядження про призов на військову службу) як заброньованому військовозобов`язаному у період дії його відстрочки. Таким чином, правовідносини у справі №520/26066/23 не є подібними до правовідносин, про які зазначає ОСОБА_1 у справі №380/2838/24.

51. Предметом спору в справі №520/4514/23 є протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо направлення позивача на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби та законність прийнятого рішення у формі відповідного направлення. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2024 року, у підставах позову позивач висловлює незгоду із діями уповноваженої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо направлення його на медичний огляд ВЛК, у якому зазначена мета такого огляду: визначення ступеню придатності до військової служби, зокрема і з тих підстав, що позивач та його дружина є особами з інвалідністю II групи та відповідно до статті 23 Закону №3543-XII особи, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку ВЛК тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням ВЛК), та особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи, не підлягають мобілізації. Отже, правовідносини у справі №520/4514/23 не є подібними до правовідносин у справі №380/2838/24.

52. Верховний Суд уважає правильною позицію судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявлений ОСОБА_1 позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Суд першої інстанції правильно роз`яснив позивачу, що, з огляду на предмет цього позову, він не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

53. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не дають підстав уважати, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм процесуального права і це призвело до необґрунтованої відмови у відкритті провадження у справі.

54. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

55. За таких обставин, Верховний Суд, з огляду на приписи статті 350 КАС України, дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року в справі №380/2838/24 - без змін.

V. Судові витрати

56. Ураховуючи результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2024 року в справі №380/2838/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: В. М. Соколов

С. А. Уханенко