Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2019 року у справі №817/1275/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 липня 2019 року

Київ

справа №817/1275/16

адміністративне провадження №К/9901/17270/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Рівненській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Березнівське відділення поліції Сарненського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 (суддя Дорошенко Н.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017 (колегія суддів у складі: Франовської К.С., Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач, ГУНП в Рівненській області), де третя особа - Березнівське відділення поліції Сарненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт перший наказу ГУНП в Рівненській області від 25.04.2016 № 830 про притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого СВ Березнівського відділення поліції Костопільського відділу поліції ГУНП в Рівненській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 та звільнення його зі служби в Національній поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Рівненській області від 25.05.2016 № 113 о/с про звільнення зі служби в поліції слідчого СВ Березнівського відділення поліції Костопільського відділу поліції ГУНП в Рівненській області ОСОБА_1;

- поновити позивача на посаді слідчого СВ Березнівського відділення поліції Сарненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області з 26.05.2016;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 26.05.2016 по день постановлення рішення у справі, виходячи з розрахунку середньомісячної заробітної плати - 4370,00 грн. за місяць;

- рішення суду в частині його поновлення на посаді слідчого СВ Березнівського відділення поліції Сарненського відділу поліції ГУНП в Рівненській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Позов мотивовано тим, що підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення з органів Національної поліції слугувало повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у рамках проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42016180000000056, внесеного 31.03.2016 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена частиною третьою статті 368 КК України, при цьому твердження, наведені в повідомленні про підозру, майже повністю перенесено в наказ від 25.04.2016 № 830. Про вчинення будь-яких інших негативних проступків, які не пов`язані з діями позивача, зазначеними в повідомленні про підозру, та могли бути визнані дисциплінарним проступком, під час проведення службового розслідування не встановлено. Тому вважає протиправним наказ від 25.04.2016 № 830.

Позивач зазначає, що вчинення кримінального (корупційного) правопорушення, у разі набрання законної сили відповідним рішенням суду, є самостійною підставою для звільнення зі служби в поліції, що передбачена пунктом 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вважає, виходячи зі змісту наказу від 25.04.2016 № 830, що його може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності лише на підставі пункту 10 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» і лише у разі набрання обвинувальним вироком законної сили.

Оскільки висновки службового розслідування не містять посилання на належні докази вчинення позивачем дисциплінарного проступку, за який його може бути звільнено з органів Національної поліції, вважає, що накази відповідача від 25.04.2016 № 830 та від 25.05.2016 № 113 о/с підлягають до скасування з поновленням позивача на раніше займаній посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 27.06.2017 в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13.11.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що вступ позивача у поза процесуальні неділові стосунки з учасниками кримінального провадження, що супроводжувалося отриманням від останніх грошових коштів, незалежно від мети таких дій, правильно кваліфіковане відповідачем під час проведення службового розслідування як дисциплінарний проступок. Кримінальне провадження, що проводиться відносно позивача, не виключає наявності у його діях складу дисциплінарного проступку та не позбавляє відповідача можливості накладення дисциплінарного стягнення за його вчинення, оскільки матеріалами справи стверджено, що звільнення позивача зі служби за порушення службової дисципліни не пов`язане з вчиненням злочину. Відтак, наявність чи відсутність вироку в кримінальній справі не впливає на оцінку дисциплінарного проступку, вчинення якого доведене матеріалами службового розслідування.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що підставою притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з органів Національної поліції стало виключно повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке, передбачена частиною третьою статті 368 КК України. Разом з тим, за вчинення кримінального правопорушення працівника поліції може бути звільнено лише у разі набрання обвинувальним вироком законної сили.

З посиланням на статтю 62 Конституції України зазначає, що обставини встановлені службовим розслідуванням, які містять ознаки кримінального діяння, без відповідного рішення суду , за наслідками судового розгляду обвинувального акту, не можуть бути підставою для висновку про порушення позивачем дисципліни.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Рух касаційної скарги

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.12.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017.

07.02.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22.07.2019 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 30.07.2012, з 07.11.2015 його призначено на посаду слідчого Березнівського відділення поліції Костопільського відділу поліції ГУНП в Рівненській області.

31.03.2016 до ГУНП в Рівненській області надійшла інформація про те, що 31.03.2016 приблизно о 20:00 працівниками Управління СБУ в Рівненській області спільно з працівниками прокуратури Рівненської області, в рамках реалізації оперативної інформації у кримінальному провадженні № 42016180000000056 від 31.03.2016, відкритому за ознаками злочину, передбаченого частиною третьої статті 368 КК України, при отриманні неправомірної вигоди був затриманий слідчий Березнівського відділення поліції Костопільського відділу поліції ГУНП в Рівненській області лейтенант поліції ОСОБА_1, який отримав грошові кошти в сумі 2000 грн. від гр. ОСОБА_4 за вирішення питання щодо непритягнення останнього до кримінальної відповідальності.

31.03.2015 ОСОБА_1 оголошено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьої статті 368 КК України. 02.04.2016 позивачу обрано запобіжний захід - взяття під варту та в подальшому звільнено під заставу.

Наказом ГУНП в Рівненській області від 01.04.2016 № 601, на підставі підпункту 2.2.2, пункту 5.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, призначено службове розслідування у зв`язку з надходженням інформації про те, що слідчим відділом прокуратури області проводиться досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42016180000000056 від 31.03.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України за фактом отримання неправомірної вигоди слідчим Березнівського ВП Костопільського ВП ГУНП лейтенантом поліції ОСОБА_1 від гр. ОСОБА_5 за вирішення питання щодо не притягнення останнього до кримінальної відповідальності.

За наслідками службового розслідування начальником ГУНП в Рівненській області 25.04.2016 затверджено висновок, згідно якого комісія вважала звільнити ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вказаний висновок став підставою для видання наказу ГУНП в Рівненській області від 25.04.2016 року № 830 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким за порушення службової дисципліни, що виразилося у недотриманні обмежень і заборон, передбачених Законами України «Про запобігання корупції», «;Про державну службу», грубому порушенні вимог Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Закону України «Про Національну поліцію», а також невиконання вимог Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, що проявилось у безвідповідальному ставленні до виконання обов`язків, а саме вступі у неділові стосунки з особами, причетними до вчинення злочину, продемонструвавши такими діями ознаки корумпованої поведінки, яка у подальшому стала підставою для відкриття кримінального провадження за фактом вимагання і отримання неправомірної вигоди, що, у свою чергу, набуло суспільного резонансу через створення негативної громадської думки та завдало непоправної шкоди репутації і авторитету діяльності Національної поліції України, слідчого Березнівського відділення поліції Костопільського відділу поліції ГУНП в Рівненській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в Національній поліції України на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Наказом ГУНП в Рівненській області від 25.05.2016 № 113 о/с, відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» лейтенанта поліції ОСОБА_1 , слідчого Березнівського відділення поліції Костопільського відділу поліції ГУНП в Рівненській області, звільнено зі служби в поліції у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 59 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Державні службовці зобов`язані дотримуватися правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України «Про запобігання корупції».

Частиною першою статті 18 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Відповідно до пункту 7.3 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України від 22.02.2012 № 155, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.04.2012 за № 628/20941 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність 01.07.2016) працівнику органів внутрішніх справ забороняється використовувати свої службові повноваження та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв`язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Згідно з пунктом 4 Розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Водночас, за змістом пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

За змістом статті 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Пунктом 8 статті 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, зокрема, звільнення з органів внутрішніх справ.

Приписами статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Наказом МВС України від 12.03.2013 № 230, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за № 541/23073, затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 230), відповідно до пункту 2.1 якої підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції № 230 службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником, зокрема, у разі: невиконання або неналежного виконання особами РНС під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на ОВС завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю; реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою РНС кримінальне правопорушення; повідомлення особі РНС про підозру в учиненні нею кримінального правопорушення.

Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 Інструкції № 230 передбачено, що службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про скоєне особою РНС кримінальне правопорушення.

Згідно з пунктом 5.2 Інструкції № 230 початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Доказами наявними в матеріалах справи підтверджується факт того, що відповідач, приймаючи наказ від 25.04.2016 № 830, яким до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни та наказ від 25.05.2016 № 113 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 25.05.2016 за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, діяв на підставі та відповідно до вимог чинного законодавства.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, оскаржувані накази були прийняті за наслідками проведеного службового розслідування, за результатами якого складено висновок від 25.04.2016.

Обставини, які вказували б на порушення порядку чи процедури проведення службового розслідування, судами попередніх інстанцій не встановлено.

Службовим розслідуванням встановлено недотримання позивачем обмежень і заборон, передбачених Законами України «Про запобігання корупції», «;Про державну службу», грубе порушення вимог Дисциплінарного статуту, Закону № 580-VIII, а також невиконання вимог Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, що проявилось у безвідповідальному ставленні до виконання обов`язків, а саме вступі у неділові стосунки з особами, причетними до вчинення злочину, продемонструвавши такими діями ознаки корумпованої поведінки, яка у подальшому стала підставою для відкриття кримінального провадження за фактом вимагання і отримання неправомірної вигоди, що, у свою чергу, набуло суспільного резонансу через створення негативної громадської думки та завдало непоправної шкоди репутації і авторитету діяльності Національної поліції України.

Під час проведення службового розслідування позивач надавав пояснення, в яких він заперечував свою вину по факту отримання неправомірної вигоди, оскільки вказані грошові кошти, які йому передав ОСОБА_4 , а саме в сумі 2000 грн., він отримував з метою передачі їх для потерпілої сторони, слідчим кримінального провадження він був.

В судовому засіданні позивач підтвердив обставини його затримання 31.03.2016 та обставини, наведені у власноручно ним написаному поясненні від 21.04.2016, а також зауважив, що станом на 31.03.2016 він не мав впливу на хід кримінального провадження та не міг вчинити в інтересах інших осіб будь-яких дій, оскільки 30.03.2016 кримінальне провадження № 12016180060000119 по факту крадіжки будівельних матеріалів було ним направлено до суду.

Оцінюючи зазначені фактичні обставини, суд першої інстанції правильно зауважив, що повноваження слідчого органу досудового розслідування, порядок і процедура здійснення та документування слідчих (розшукових) дій чітко регламентовані нормами Кримінального процесуального кодексу України. Взаємовідносини слідчого органу досудового розслідування з іншими учасниками кримінального провадження в поза процесуальний спосіб за обставин, за яких 31.03.2016 було затримано ОСОБА_1 , отримання ним грошових коштів від особи, яка була учасником кримінального провадження в статусі свідка, у тому числі й для передачі таких коштів потерпілому, та за умови, що кримінальне провадження вже було скероване до суду, не відповідають приписам чинного законодавства, а відтак є протиправним та свідчать про неналежне виконання позивачем службової дисципліни.

Зазначені вище обставини дають підстави вважати, що позивачем вчинено проступок, що є несумісним з подальшим проходженням служби.

Звільнення зі служби, як вид стягнення, може провадитися як за систематичне порушення дисципліни, так і за вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про порушення позивачем службової дисципліни, яке проявилось у безвідповідальному ставленні до виконання службових обов`язків, вступі у неділові стосунки з особами, причетними до вчинення злочину.

Доводи касаційної скарги, стосовно того, що підставою для звільнення з органів внутрішніх справ є лише факт повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, є протиправним, оскільки питання кримінальної відповідальності у встановленому законом порядку не вирішено, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивача звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни.

Посилання позивача на порушення статті 62 Конституції України є необґрунтованими, оскільки в оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій лише зазначили про факт вчинення позивачем кримінального діяння. При цьому, суди не вирішували питання обґрунтованості такого обвинувачення в межах кримінального провадження, а відповідач обмежився цим фактом при вирішенні питання доведеності вчинення дисциплінарного проступку.

Поряд з цим, Верховний Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).

Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, відтак підстави для їх задоволення також відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України (в чинній редакції), якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк