Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2023 року

м. Київ

справа № 816/1450/16

касаційне провадження № К/9901/39665/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу адвоката Дворника Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 (суддя - Ясиновський І.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (головуючий суддя - Калитка О.М., судді - Калиновський В.А., Кононенко З.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Інспекція, відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.0332016 №0001701305/396.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не отримував від банку будь-яких додаткових благ, сума заборгованості, яку анулював банк, позивачу не виплачувалася та не нараховувалася, така сума не є додатковим благом і відповідно не підлягає оподаткуванню. Вказував на те, що до складу прощеного боргу входять нараховані кредитором проценти та штрафні санкції, прощення яких не є додатковим благом і не включається до загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 21.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що анулювання основного боргу за кредитним договором є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який підлягає оподаткуванню згідно абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 цього Кодексу, у зв`язку з чим позивач повинен був нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються особами за результатами річного декларування на суму основного боргу, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Позивач оскаржив рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, в касаційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на те, що суди не надали належної правової оцінки структурі прощеного боргу, зазначаючи, що до анульованого боргу банком включені суми за основним боргом, штраф, проценти та пеня. Вважає, що штраф, проценти та пеня не є додатковим благом позивача і не можуть бути виключені ним до складу його доходу.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу позивача до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.05.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 23.05.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди установили, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік, за результатами якої складено акт від 04.03.2016 №147/16-3-13-05/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником податків вимог абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, в результаті чого визначено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік на суму 80318,19 грн.

На підставі висновків акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2016 №0001701305/396, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 100397,74 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 80318,19 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 20079,55 грн.

Підставою для прийняття оспорюваного рішення контролюючого органу стало отримання позивачем у 2014 році доходу у вигляді додаткового блага, а саме - прощеної (анульованої) кредитором АТ "Дельта Банк" суми боргу за договором про надання споживчого кредиту №11247112000 від 05.11.2007 та, як наслідок, наявність у позивача обов`язку самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у податковій декларації про отримані доходи та майновий стан за 2014 рік.

Мотивуючи наведені твердження, відповідач посилався на те, що АТ "Дельта Банк" включило суму анульованого (прощеного) боргу позивачу розмірі 473892,87 грн до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку (звіт 1ДФ) за підсумками 2014 року (ознака доходу 126), що підтверджено листом АТ " Дельта Банк " від 03.12.2015.

Також, судовими інстанціями установлено, що між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем (позичальник) 29.05.2014 укладено додатковий договір №1 до договору про надання споживчого кредиту №11247112000 від 05.11.2007, за умовами якого сторони домовились, що пункти 3 та 4 цього додаткового договору починають застосуватися з моменту здійснення Позичальником сплати заборгованості за договором в розмірі не менше 16000 доларів США.

Згідно з пунктом 3 цього договору сторони домовилися здійснити погашення (анулювання) боргу за договором на суму в розмірі 473892,87 грн.

Пунктом 4 цього договору позичальник стверджує, що він повідомлений про те, що згідно підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України позичальник зобов`язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає анульовану кредитором суму боргу в розмірі 473892,87 грн та відобразити їх у своїй річній податковій декларації.

Позивачем забезпечено погашення боргових зобов`язань перед банком у розмірі визначеному додатковим договором від 29.05.2014.

Суму анульованого позивачу боргу АТ "Дельта Банк" включило до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку (звіт 1ДФ) за підсумками 2014 року (ознака доходу 126), що підтверджено листом АТ "Дельта Банк" від 03.12.2015.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями підпунктів 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Відповідно до підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Таким чином, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Згідно з підпунктом 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.

Підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (підпункт 165.1.49 пункту 165.1 статті 165 ПК України).

Крім того, частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Сума пені, нарахованої за несвоєчасне повернення кредитних коштів не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) пені, нарахованої за прострочення виконання грошового зобов`язання, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Отже законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) пеню, прощену (анульовану) кредитором.

Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення, не дослідили структуру боргу, який було анульовано банком, суди не визначили, чи входить до цієї суми основний борг.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що прощена (анульована) банком заборгованість є додатковим благом платника, і як наслідок, передчасно відмовили у задоволенні позову.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити структуру списаного боргу, врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Керуючись статтями 341 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Дворника Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 скасувати, а справу № 816/1450/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова