Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа №820/3218/17

адміністративне провадження №К/9901/27583/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 (колегія суддів у складі: Калитки О.М., Бондара В.О., Кононенко З.О.) у справі № 820/3218/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області, про визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України у Харківській області), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьовій Л.І. суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01.01.2017 по 30.06.2017; стягнути з відповідача на ї користь недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 30.06.2017, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32 000,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА у Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьовій Л.І. суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01.01.2017 по 30.06.2017; зобов'язано відповідача з 01.01.2017 перерахувати та виплачувати судді Київського районного суду м. Харкова Золотарьовій Л.І. суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.10.2017 скасовано та прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є суддею Київського районного суду м. Харкова.

В січні-червні 2017 року позивачем була отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 16 000 грн.

Відповідач листом від 26.07.2017 № 06-16/1735/17 надав роз'яснення, згідно яких відсутніми є правові підстави для перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32 000,00 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», починаючи з 01.01.2017.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ щодо розрахункової величини у розмірі 1600 грн., застосована відповідачем при нарахуванні скаржнику суддівської винагороди, є чинною та у встановленому законодавством порядку не визнавалася не конституційною, відтак, - відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати скаржнику суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 30.06.2017 з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, виходячи з посадового окладу 32 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що

у відповідності до законів № 1402-VII та № 2453-VІ, суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно правовими актами, крім закону про судоустрій. Тому, пункт 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ не може бути застосований до спірних правовідносин щодо винагороди судді, позаяк не є частиною закону про судоустрій.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).

Частина 3 статті 133 Закону № 2453-VІ передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 не проходила кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону № 1402-VІІІ.

Відповідно до статей 7 та 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII (далі - Закон № 1801-VIII) розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 грн., з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн..

Пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VII) передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Пунктом 9 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VII передбачено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Частиною першої статті Закону № 108/95-ВР передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Аналіз вищенаведених норм Конституції України, Закону № 1402-VIII, Закону № 2453-VI із застосуванням Закону № 1774-VIII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання становить 16 000 грн.

Норми Закону № 1774-VIII впливаючи на числове вираження розміру суддівської винагороди, безпосередньо не стосуються її визначення, позаяк ними врегульовано виключно порядок застосування мінімальної заробітної плати при обрахунку суддівської винагороди.

Суд вважає, що нормами Закону № 1774-VIII лише змінено підходи до визначення розміру мінімальної заробітної плати, зокрема, шляхом запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати при обрахунку розмірів посадових окладів, як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою. Оскільки Законом № 1774-VIII не внесено зміни до Закону № 2453-VІ в частині розміру суддівської винагороди, а відтак її число залишилося сталим - 10 мінімальних заробітних плат.

Суд зауважує, що положення Закону № 1774-VІІІ не втручаються у регулювання відносин судоустрою, проте, ними запроваджено саме зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути безпосередньо враховано при визначенні її величини.

З огляду на викладене, Суд вважає, що рішенням суду апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимог скаржника, позаяк під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди відповідач діяв у відповідності до приписів вищенаведених правових актів, а тому право скаржника на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону №1801-VІІІ, не порушене.

Отже, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2018 у справі № 820/3218/17 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець