Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2018 року у справі №822/999/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2020 року

Київ

справа №822/999/18

адміністративне провадження №К/9901/61385/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 822/999/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (у складі колегії суддів Мельник-Томенко Ж.М., Сторчака В.Ю. Ватаманюка Р.В.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі також - відповідач, ГУ НП в Хмельницькій області), у якому просив:

- визнати протиправними дії начальника ГУ НП в Хмельницькій області щодо відмови у затвердженні Висновку про призначення ОСОБА_1 , інваліду ІІ групи, майору поліції, старшому оперуповноваженому з особливих доручень кримінальної поліції ГУ НП в Хмельницькій області - одноразової грошової допомоги від 09 лютого 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, відповідно до пункту 4 частини першої статі 97 Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до підпункту 4 пункту 4 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого Наказом МВС України № 4 від 11 січня 2016 року (далі - Порядок № 4).

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та органах поліції. В період проходження служби настало захворювання, пов`язане з проходженням служби в поліції, що призвело до встановлення ІІ групи інвалідності довічно. Вказує, що 31 жовтня 2017 року звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням), а 20 листопада 2017 року пройшов медико-соціальну експертизу, якою йому у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в поліції, встановлено ІІ групу інвалідності довічно. 09 січня 2018 року звернувся до відповідача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, однак йому було відмовлено у затвердженні висновку про призначення одноразової грошової допомоги. Вважає зазначені дії відповідача незаконними та такими, що порушують його права, а тому звернувся до суду з позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за власним бажанням не позбавляє його права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, що пов`язана з проходженням служби в органах поліції з дати встановлення втрати працездатності, яка зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області задоволено. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року скасовано. Прийнято нову постанову. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивачу 20 листопада 2017 року встановлено другу групу інвалідності, його звільнення зі служби в поліції не відбулося внаслідок захворювання, у зв`язку з яким йому визначено інвалідність. Таким чином, підстави для призначення і виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 11 вересня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 822/999/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 01 квітня 2003 року по 31 жовтня 2017 рік проходив службу в органах внутрішніх справ та органах поліції.

Згідно з Довідкою Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області № 26 від 22 березня 2018 року майора поліції ОСОБА_1 відповідно до наказу № 0044 о/с від 26 жовтня 2017 року звільнено зі служби в Національній поліції за власним бажанням з 31 жовтня 2017 року.

Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 1082667 від 20 листопада 2017 року, засвідчено, що ОСОБА_1 довічно встановлено ІІ групу інвалідності з 20 листопада 2017 року в зв`язку з отриманням захворювання пов`язаного з проходженням служби в поліції.

09 січня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області з заявою про виплату одноразової грошової допомоги, надавши необхідний пакет документів.

Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області листом № 179/121/29/04 від 16 лютого 2018 року повідомило позивача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги з тих підстав, що звільнення зі служби в поліції здійснено не внаслідок причин, зазначених у частині першій статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".

Також, позивача повідомлено, що 09 лютого 2018 року начальником ГУНП в Хмельницькій області полковником поліції Віконським В.В. складено висновок про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає статтям 77, 97, 101 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 4, оскільки вказаними нормативно-правовими актами не встановлено жодних обмежень щодо реалізації поліцейським права на отримання одноразової грошової допомоги в залежності від підстави звільнення зі служби в Національній поліції. Крім того, зазначає, що всупереч статті 77 КАС України відповідачем не було доведено правомірності його дій щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

05 жовтня 2018 року від Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області надійшов відзив на касаційну скаргу, де зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки статтею 97 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких здійснюється або не здійснюється виплата одноразової грошової допомоги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року відповідає, а мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, прийнято Порядок № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 вересня 2018 року у справі № 373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 822/3788/17, 22 січня 2019 року у справі № 2340/2663/18, від 15 квітня 2019 року у справі № 823/1798/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №822/1083/18 та від 05 лютого 2020 року у справі №810/836/18.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звільнився зі служби за власним бажанням.

Таким чином, встановивши, що у позивача відсутня одна з обов`язкових умов на призначення одноразової грошової допомоги для колишніх поліцейських, а саме, причиною звільнення такої особи з поліції повинна бути хвороба, що зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59).

Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

С.М. Чиркін