Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2019 року

Київ

справа №826/22142/15

адміністративне провадження №К/9901/19632/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

заяву Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2016 року у справі № 826/22142/15 за позовом Торгово-промислової палати України до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Торгово-промислова палата України (далі - позивач, ТПП України) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення від 03.09.2015 №0006972208, №0006982208, №0006992208, №0007012208, №0007002208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від

21.01.2016, адміністративний позов задоволено

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 залишено без змін.

ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до Верховного Суду України з заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 у справі № 826/22142/15 за позовом Торгово-промислової палати України до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з підстави, що передбачена пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

У заяві відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2015, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2016 та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 та відмовити у задоволенні позову.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2019 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Васильєвої І.А. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Хохуляк В.В.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

В якості підстав для перегляду судового рішення за пунктом першим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136, пункту 138.2, статті 138, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначеного надає копії судових рішень цього ж суду від 29.09.2014 у справі № 816/3065/13-а (К/800/27204/16), від 20.04.2014 у справі №2а-1926/12/1470 (К/800/30768/14), прийнятих за подібних обставин та предмета спору.

Суди попередніх інстанцій установили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТПП України з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 14.08.2015 №384/26-59/22-08/00016934, у якому встановлено порушення позивачем вимог: 1) підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 6481901,00 грн та до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 3540997,00 грн; 2) пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 278926,00 грн та до завищення суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів на загальну суму 227819,00 грн, а також до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту поточного звітного періоду за грудень 2014 року у сумі 82291,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015: №0006972208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на прибуток у розмірі 8102376,00 грн.; №0006982208, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3540997,00 грн.; №0006992208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 334995,00 грн.; №0007012208, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 82291,00 грн.; №0007002208, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 284774,00 грн.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність висновків податкового органу стосовно того, що внаслідок зменшення розміру статутного капіталу Міжнародної академії фінансів та інвестицій до 200 000,00 грн. відбулася операція з отримання на баланс Торгово-промисловою палатою України основних засобів, а саме приміщень 3-го (579 м.кв.) та 4-го (564,9 м.кв.) поверхів у будівлі, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Житомирська, 33 в обмін на корпоративні права, ринкова вартість яких, згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи станом на I квартал 2014 року становить 41 123 717,00 грн., а тому згідно вимог підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України сума у розмірі 39 373 717,00 грн. (41 123 717,00 грн. - 1 750 000,00 грн.) підлягає декларуванню.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про реальність спірних господарських операцій здійснених позивачем з ТОВ «Делькар Груп» з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи щодо реального характеру спірних господарських операцій, що підтверджується належним чином оформленими копіями первинних документів, які наявні у матеріалах справи (актів прийому виконаних робіт (послуг), податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, кошторисів до відповідних договорів тощо), а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, оформлених за результатами реально здійснених господарських операцій.

Також, судами визнано необґрунтованими твердження податкового органу щодо порушення порядку заповнення податкових накладних.

В рішеннях Вищого адміністративного суду України від 29.09.2014 у справі № 816/3065/13-а (К/800/27204/16), від 20.04.2014 у справі № 2а-1926/12/1470 (К/800/30768/14), наданих для порівняння, суд касаційної інстанції, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачами та їх контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки господарські операції не підтверджено належним чином оформленими первинними документами. Так у справі № 816/3065/13-а (К/800/27204/16) документи, складені за результатами спірних господарських операцій не містять обов'язкових реквізитів, мають розбіжності, виправлення та в своїй сукупності не дають можливості дійти до висновку про реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами за спірний період. У справі № 2а-1926/12/1470 (К/800/30768/14) судами встановлено, що документи, надані позивачем до перевірки, не підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, оскільки в своїй сукупності не є достатніми для підтвердження фактичної передачі товару від продавця до покупця та в повній мірі не відображають рух товару.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, у рішеннях, на які посилається відповідач як на підтвердження неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, вирішуючи спори по суті, не застосовував положення підпункту 136.1.13 пункту 136.1 статті 136, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а відтак безпідставними є твердження податкового органу, що у рішенні, про перегляд якого ставиться питання та у рішеннях, наданих до порівняння, вказані норми матеріального права застосовані по різному.

Із зіставлення рішення, про перегляд якого подано заяву, з рішеннями на які робиться посилання як на приклад неоднаковості у правозастосуванні, вбачається, що в основі кожного з них лежать конкретні фактичні обставини, які залежно від повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення в оскарженому рішенні були оцінені як такі, що документально підтверджують фактичність, товарність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику податку (позивачу) сформувати податковий кредит за такими господарськими операціями, а в порівняних рішеннях - як такі, що не давали для цього підстав.

Наведене вище дає можливість дійти до висновку, що рішення Вищого адміністративного суду України додані на обґрунтування заяви, прийняті судами за інших фактичних обставин справи, а отже не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин, керуючись статтями 235-242, 244 244-1 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2016 року у справі № 826/22142/15 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. Васильєва Судді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.В. Хохуляк