Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2020 року

Київ

справа № 826/3303/17

провадження № К/9901/32231/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва прийняту 30 листопада 2017 року у складі головуючого судді - Качура І. А., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду прийняту 7 лютого 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Чаку Є. В., суддів: Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І.,

І. Суть спору

1. У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України (надалі - ДСА України), в якому просив:

1.1. визнати протиправною відмову Апеляційного суду Запорізької області у виплаті йому одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку, передбаченої статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року;

1.2. стягнути з Апеляційного суду Запорізької області на його користь 255 200,00 гривень одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку;

1.3. зобов`язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти, належні до виплати ОСОБА_1 одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

2. Позов обґрунтовано тим, що право як на відставку, так і виплату у зв`язку з цим одноразової вихідної допомоги позивач набув ще до прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а тому вважає, що у відповідності до приписів статті 8 Конституції України, рішень Європейського суду з прав людини має право на отримання при виході у відставку на виплату одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. При цьому посилання відповідачів на приписи згаданого Закону позивач вважає безпідставними, оскільки, за його твердженням, норми цього Закону розповсюджуються лише на тих осіб, які призначені на посаду судді після набрання ним чинності.

3. Відповідачі позов не визнали. У запереченнях проти позову наполягали на безпідставності останнього з огляду на те, що на момент звільнення позивача у відставку були відсутні законодавчо визначені передумови виплати позивачеві одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 з 06 липня 2000 року по 17 травня 2011 року перебував на посаді судді Хортицького районного суду Запорізької області, стаж роботи - 10 років 10 місяців 11 днів, з 18 травня 2011 року по 15 вересня 2016 року - на посаді судді Апеляційного суду Запорізької області.

5. Постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII ОСОБА_1 звільнений з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

6. На підставі вказаної постанови Верховної Ради України Наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області від 15 вересня 2016 року №69-К суддя судової палати з розгляду цивільних справ Панкеєв Олександр Вікторович виключений 15 вересня 2016 року із складу суддів Апеляційного суду Запорізької області.

7. Як вбачається з копії розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж роботи ОСОБА_1 станом на 15 вересня 2016 року становить 30 років 01 місяць 15 днів.

8. В подальшому, позивач ОСОБА_1 звернувся до Голови Апеляційного суду Запорізької області з заявою, відповідно до якої просив нарахувати та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат, яка не була виплачена при звільненні.

8.1. Листом від 02 лютого 2017 року вих. №08-02/17 позивача повідомлено про те, що правові підстави для нарахування і виплати вихідної допомоги на момент прийняття рішення про відставку ОСОБА_1 відсутні, тому підстав для задоволення заяви останнього не вбачається.

9. Не погоджуючись з вказаною відповіддю, вважаючи порушеним право на отримання вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року, в позові відмовив.

11. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з відсутності правових підстав для виплати позивачеві вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

12. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

13. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

14. Представники відповідачів Державної судової адміністрації України та Апеляційного суду Запорізької області у запереченнях на касаційну скаргу посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просять скаргу залишити без задоволення, а рішення судів без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка Верховного Суду

15. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року №1515-VІІІ «Про звільнення суддів», суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

17. Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

18. Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

19. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

20. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

21. За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.

22. Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.

23. Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 8 вересня 2016 року.

24. Разом із цим, відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

25. Проте, Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року (далі - Закон № 1166-VII), внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

26. Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

27. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

28. Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 8 вересня 2016 року № 1515-VIIІ «Про звільнення суддів», якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

29. Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

30. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

31. Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

32. За таких обставин у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до Закону № 2453-VI, а відповідачі обґрунтовано відмовили йому у виплаті такої допомоги.

33. При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідачів у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

34. Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції нагадує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

35. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

36. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

37. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич