Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 817/998/16

касаційне провадження № К/9901/28012/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29.08.2016 (суддя - Жуковська Л.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 (головуючий суддя - Шидловський В.Б.; судді - Євпак В.В., Капустинський М.М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Приватне акціонерне товариство «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2016 №001661401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що ним правомірно зменшено прямі матеріальні витрати на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, у відповідності до підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що підтверджується відповідними первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку. В акті перевірки не наведено жодних доказів неправомірності дій платника податків, вважає безпідставними висновки податкового органу про заниження Товариством податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 29.08.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.06.2016 №001661401.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавством України (чинним на момент здійснення оспорюваної господарської операції) не було передбачено зменшення собівартості продукції, яка реалізується, на вартість зворотних відходів у момент її реалізації. Таке зменшення прямих матеріальних витрат на вартість зворотних відходів повинно відбуватися саме в процесі виробництва, оскільки Інструкцією №291 не передбачено здійснення Дт20 Кт90, або Дт23 Кт90, а відтак зазначене податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України та процесуального права, зокрема, статей 11, 86 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Стверджує, що судами не надано оцінку доказам у справі, не враховано, що зворотні відходи постійно брали участь у формуванні собівартості готової продукції, що вироблялася позивачем та Товариство включало до собівартості виготовленої продукції вартість зворотних відходів.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У запереченнях на касаційну скаргу Товариство, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої і апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередніх розгляд справи на 22.11.2022.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 08.06.2016 № 114/17-00-14-01/00306644, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення (за змістом позовних вимог) підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 134.1.1 пункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України та занижено податок на прибуток на суму 1063322,00 грн, у тому числі за 2013 рік у сумі 251165,00 грн, за 2015 рік в сумі 812157,00 грн.

На підставі акту перевірки Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.06.2016 № 001661401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за податком на прибуток на 1126113,25 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями у сумі 1063322,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 62791,25 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з абзацом 1 пункту 44.1, абзацом 1 пункту 44.2 статті 44 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності відображені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 за № 318, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (далі - Положення № 16), відповідно до підпункту 15.4 пункту 15 якого до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Згідно з пунктом 18 Положення № 16 до адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Пунктом 19 Положення № 16 визначено, що до витрат на збут включають витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов`язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).

Відповідно до пункту 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 "Основні засоби" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 за № 92, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509 (далі - Положення № 7), витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Пунктом 4 Положення № 7 передбачено, що капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи - витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

У підпункті 1.2 "Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд" затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України 10.08.2004 за № 150, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 21.08.2004 за № 1046/9645 (далі - Перелік) наведено перелік робіт, які відносяться до поточного ремонту.

Зокрема, до поточного ремонту відносяться: частковий ремонт покрівлі із рулонних матеріалів (п.п.1.2.6.11); ремонт насосів, вентиляторів, двигунів, ґрат та жалюзі вентиляцій. (п.п.1.2.6.11); ремонт та утеплення водонапірних баків на горищах будівель, обладнання їх кришками, що запираються, ремонт арматури (п.п.1.2.12.3); . утеплення кутів будівель, що промерзають, з внутрішнього боку приміщення (п.п.1.2.2.14); додаткове утеплення металевих балок на горищі з улаштуванням дощатих коробів та засипанням їх утеплювачем (п.п.1.2.5.5); ремонт утеплення розширювальних баків на горищі, зливних та повітряних труб, вантузів тощо (п.п.1.2.11.8); частковий ремонт вентиляційних коробів у приміщеннях з укріпленням існуючих плит та промазуванням тріщин, укріплення вентиляційних жалюзійних ґрат (п.п.1.2.11.5); ремонт ізоляції на трубопроводах (п.п.1.2.14.4).

Судовими інстанціями установлено, що на підставі розпорядження керівника Товариства проведено поточний ремонт покрівлі будівель фабрики та утеплення техгорища, ремонт проведено з метою підтримання об`єктів в придатному для експлуатації стані.

Позивачем включено до складу витрат суму витрат у розмірі 4511983,27 грн на проведення поточного ремонту.

Проведення поточного ремонту підтверджується відповідними матеріальними звітами на списання матеріалів використаних на виконання робіт, актами на списання матеріальних цінностей, матеріальними звітами на списання матеріалів використаних на виконання робіт, наявними у матеріалах справи.

Ураховуючи наведені правові норми та встановлені судами обставини у справі, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Товариством відповідно до положень Переліку, пункту 44.2 статті 44 ПК України, Положення № 16 "Витрати", Положення № 7, правомірно віднесено до складу витрат затрати на здійснення поточного ремонту з метою підтримання об`єкта в робочому стані.

Суди правомірно не прийняли до уваги посилання відповідача на норми Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 за №561, оскільки цей акт не зареєстрований у Міністерстві юстиції, Методичні рекомендації не є нормативно-правовим актом в розумінні закону та не можуть встановлювати, змінювати чи припиняти норми права. За своєю правовою природою Методичні рекомендації носять рекомендаційний, роз`яснювальний та інформаційний характер.

Крім того, контролюючим органом не правильно застосовано пункт 31 Методичних рекомендацій, в якому зазначено, що вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об`єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов`язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об`єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об`єктом. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням та ремонтом об`єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.

Зазначений пункту ставить в залежність формування капітальних інвестиції від наявності покращення потужностей основного засобу після проведеного поліпшення. Внаслідок такого поліпшення може зрости потужність основного засобу або збільшитися строк корисного використання.

Колегія суддів враховує, що ремонтні роботи проведені Товариством були направлені не на поліпшення основних засобів, з метою збільшення їх потужності і збільшення строку корисного використання, а на підтримання основного засобу у належному стані. Виникнення необхідності проведення ремонту вказує на те, що строк корисного використання основного засобу без проведення такого ремонту міг зменшитися, або не проведення ремонту чи могло призвести до знищення основного засобу.

Окрім того, відповідач не наділений повноваженнями на власний розсуд визначати чи відбулося поліпшення основних засобів, чи ремонт був здійсненний для підтримання таких основних засобів у робочому стані. Позивачем правильно враховано, що здійснені ним роботи повинні відноситися до поточного ремонту, а отже і до складу витрат.

Підсумовуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про протиправність висновків відповідача про завищення платником податків витрат в 2015 році на суму 4511983,27 грн.

Стосовно висновків контролюючого органу про подвійне включення Товариством вартості зворотних відходів до складу витрат колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

За приписами пункту 12 Положення № 16, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Пунктом 11 цього положення передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

В Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за № 893/4186 (далі - Інструкція № 291) вказано, що рахунок 20 "Виробничі запаси" призначено для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству запасів сировини і матеріалів (у тому числі сировина й матеріали, які є в дорозі та в переробці), будівельних матеріалів, запасних частин, матеріалів сільськогосподарського призначення, палива, тари й тарних матеріалів, відходів основного виробництва. За дебетом рахунку 20 "Виробничі запаси" відображаються надходження запасів на підприємство, їх дооцінка, за кредитом - витрачання на виробництво (експлуатацію, будівництво), переробку, відпуск (передачу) на сторону, уцінка тощо.

Рахунок 23 "Виробництво" призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). За дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені загальновиробничі витрати і втрати від браку продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом - вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг (у дебет рахунку 90), собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, робіт, послуг (інструменту, енергії, ремонтно-транспортних послуг тощо). Собівартість послуг з ремонту, проведеного ремонтним підрозділом підприємства, зменшується на вартість матеріалів (зокрема запасних частин), отриманих при його проведенні, які придатні до подальшого використання і оприбутковані у складі запасів (крім матеріалів, отриманих при ліквідації об`єктів основних засобів та інших необоротних матеріальних активів).

Рахунок 23 "Виробництво" кореспондує, у тому числі, за кредитом з дебетом рахунку 20 "Виробничі запаси".

З наведеного можна дійти до висновку, що прямі матеріальні витрати, а отже і вся вартість собівартості зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва. При цьому, при поверненні зворотних відходів з виробництва робиться бухгалтерське проведення Дт 20 Кт 23 - на суму зворотних відходів. Таким чином, вказані зворотні відходи не включаються до собівартості виготовленої продукції, а отже і не включаються двічі до витрат, які впливають на об`єкт оподаткування.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивачем був затверджений План рахунків, згідно якого субрахунок 2011 - "Сировина й матеріали", субрахунок 231 - "Виробництво".

Станом на 01.01.2013 на балансі позивача обліковувалося зворотних відходів на загальну суму 317338,18 грн. В 2012 році ці зворотні відходи не включалися до собівартості продукції, що підтверджується аналізом рахунку 231 за 2012 рік (були здійсненні операції, відображені бухгалтерським проведенням Дт2011 Кт 231).

У 2013 році позивачем було повернуто з виробництва на склад, тобто виключено зі складу витрат, зворотиіх відходів на загальну суму 1120791,62 грн, що підтверджується аналізом рахунку 231 за 2013 рік та витягом з журналу проводок за 2013 рік по проведенню Дт 2011 Кт 231 - зменшення суми витрат на вартість зворотних відходів.

Облік відходів ведеться на підставі належних первинних документів: звітів витрат сировини і допоміжних матеріалів на випуск продукції цехом В`язально-прошивний цех за січень-грудень 2013 року; звітів по відходах за січень-грудень 2013 року; звітів про витрати сировини і допоміжних матеріалів на випуск продукції цехом ЦВТНМ за січень-грудень 2013 року; звітів по відходах за відповідні періоди по цеху ЦВТНМ за січень-грудень 2013 року; звітів витрат сировини і допоміжних матеріалів на випуск продукції Клеєвий цех за січень-грудень 2013 року; звітів по відходах за відповідні періоди по Клеєвому цеху за січень-грудень 2013 року; звітів витрат сировини і допоміжних матеріалів на випуск продукції цехом "Бефама" за січень-грудень 2013 року; звітів по відходах по цеху "Бефама" за січень-грудень 2013 року. Виробництво продукції із використанням зворотних відходів було регламентовано: Наказом № 2 від 02.01.2013 року; тимчасовою нормою витрат сировини на виробництво: Полотно неткане голкопробивне для меблів "Піма" тип "А" норма № 7; тимчасовою нормою витрат сировини на виробництво: Полотно неткане меблеве норма № 159; тимчасовою нормою витрат сировини на виробництво: Полотно неткане голкопробивне для меблів "Піма" тип "А" норма № 196.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів про безпідставність доводів відповідача про подвійне включення позивачем вартості зворотних відходів до складу витрат.

Щодо тверджень контролюючого органу, що позивач повинен був віднести вартість зворотних відходів, які повернуті з виробництва до складу доходів, то Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Положеннями підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України, пунктів 11, 12 Положення №16, прямо передбачений обов`язок платника податків зменшувати прямі матеріальні витрати, на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва.

Колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача про обов`язок Товариства оприбутковувати зворотні доходи через рахунок бухгалтерського обліку "дохід" відповідно до приписів пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 за №246, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 за № 751/4044 (далі - Положення № 9), оскільки у пункті 5 цього Положення вказано, що запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Водночас підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України, пунктами 11, 12 Положення № 16 встановлений прямий обов`язок платника податків при визнанні зворотних відходів активами зменшувати на їхню вартість суму витрат, а не збільшувати суму доходів, як наполягає податковий орган.

Також, колегія суддів погоджується з відхиленням судами тверджень відповідача, що позивач повинен був коригувати на вартість зворотних відходів безпосередньо рахунок 90 "Собівартість реалізації", з огляду на те, що Інструкцією № 291 передбачено, що рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати". За дебетом цього рахунку підприємства, які здійснюють діяльність з випуску та проведення лотерей на території України, відображають створення (формування) забезпечення призового фонду (резерву виплат) і резерву, що покриває суму джек-поту, не забезпечену сплатою участі у лотереї.

Таким чином, рахунок 90 "Собівартість реалізації" відображає розмір витрат, понесених для створення товарно-матеріальних цінностей, які реалізуються. При цьому, рахунок 90 "Собівартість реалізації" формується підприємством саме в момент отримання доходу від такої реалізації, а не в момент створення нових товарно-матеріальних цінностей.

Законодавством України, чинним на момент здійснення оспорюваної господарської операції, не було передбачено зменшення собівартості продукції, яка реалізується, на вартість зворотних відходів у момент її реалізації. Таке зменшення прямих матеріальних витрат на вартість зворотних відходів, повинно відбуватися саме в процесі виробництва. Це вбачається з того, що Інструкцією № 291 не передбачене здійснення проведення Дт 20 Кт 90, або Дт23 Кт 90.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу про завищення платником податків витрат в 2013 році на суму 1321921,46 грн.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та об`єкту оподаткування податку на прибуток за наведеними господарськими операціями. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно обліку витрат, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 29.08.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова