Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.09.2018 року у справі №826/18040/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 826/18040/17

адміністративне провадження № К/9901/64681/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В.,

суддів: Бившевої Л. І., Юрченко В. П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/18040/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінгпрофі" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2018 (суддя Вєкуа Н. Г. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 (головуючий суддя Собків Я. М., судді: Петрик І. Й., Сорочко Є. О.),

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірінгпрофі" (далі також - Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держаної фіскальної служби у місті Києві (далі також - ГУ ДФС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від
20.09.2017 №0048121404, №0048131404.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновок податкового органу ґрунтується на даних аналітичної системи, без дослідження первинних документів та результатів робіт.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, вказував, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2018, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від
08.08.2018, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою суду від 22.11.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 у справі №826/18040/17.

Ухвалою від 19.10.2020 касаційний розгляд справи призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 20.10.2020.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги, з урахуванням додаткових пояснень, податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України.

Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на недостатність первинних документів. Свідчення директора вказують на фіктивність суб'єкта господарювання, який задіяний у господарських операціях.

Відповідач наголошує, що докази необґрунтованого виникнення у платника податкової вигоди повинні розцінюватись у сукупності та взаємозв'язку, оцінці підлягає також і діяльність усіх учасників господарських операцій. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, де Товариство вказує, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою, доводи відповідача не відповідають дійсності та були спростовані у ході судового розгляду. Позивач звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена копія заяви директора, якою останній повідомляє, що свідчення надані податковому органу під тиском на батьків, контролюючий орган спотворив пояснення, зазначає, що на період надання пояснень його не було в Києві. Позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлення від
10.05.2017 №384/26-15-14-04-05 ГУ ДФС посадовою особою контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інжинірінгпрофі" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Сіател Компані" за період з
01.09.2015 по 30.09.2015

За результатами перевірки складено акт від 23.08.2017 №593/26-15-14-04-05/30455302. В акті перевірки зазначено, що при проведенні перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з
01.09.2015 по 30.09.2015 встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за вересень 2015 року у сумі 9366,00грн. та заниження податку на додану вартість за період вересень 2015 року у сумі 1' 778' 854,00грн.

У ході проведення перевірки, посадовим особам підприємства було запропоновано надати до перевірки первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, щодо взаємовідносин з ТОВ "Сіател Компані" за період з 01.09.2015 по 30.09.2015 письмовим запитом від 10.05.2017 №1 в термін до 12.05.2017, позивачем надано пояснення від 15.05.2017 № 27/1, яким відповідача повідомлено про неможливість надати документи до перевірки у зв'язку з їх втратою за 2-3 квартал 2015 року.

Як доказ до пояснення додано копію заяви поданої до ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві відповідно до якої повідомлено про втрату документів ТОВ "Інжинірінгпрофі".

У зв'язку з вищевказаним, термін проведення перевірки за період з 01.09.2015 по
30.09.2015, наказом ГУ ДФС у м. Києві від 15.05.2017 № 3540 перенесено до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених строків.

17.08.2017 у зв'язку із закінченням законодавчо встановленого терміну на відновлення документів ГУ ДФС у м. Києві прийнято наказ від 14.08.2017 №7853 на продовження строку проведення документальної позапланової виїзної перевірки. З метою вручення вказаного наказу працівниками відповідача 14.08.2017,16.08.2017 та 17.08.2017 здійснено виїзд на податкову адресу та встановлено факт відсутності посадових осіб позивача, про що складено акти відсутності посадових осіб.

Як вказано в акті перевірки, позивачем до перевірки не надано документів по взаємовідносинах з ТОВ "Сіател Компані", про що складено акт ненадання платником податків документів при проведенні документальної виїзної перевірки.

19.08.2017 позивачем повідомлено податковий орган про відновлення втрачених документів, та їх подальше вилучення працівниками СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі Ухвали Печерського районного суду міста Києва від
20.07.2017 по справі №757/37987/17-к.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.09.2017 №0048121404 про сплату 9366,00грн., №0048131404 про сплату 2' 223' 568,00 грн., у тому числі 1' 778' 854,00грн. податку на додану вартість та 444714,00грн. штрафних санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, Товариство звернулося до суду з позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, претензій щодо змісту та оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем було придбано товар, в акті перевірки не зауважено, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов'язання вчинені саме з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Пунктом 135.4 статті 135 ПК України.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 цієї статті ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 цієї статті ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про те, що у позивача відсутні об'єкти оподаткування, які підпадають під визначення пункту 185.1 статті185 ПК України.

Судами з'ясовано, що як вбачається з акта перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на те, що при проведенні перевірки ТОВ "Інжинірінгпрофі", останнім не було надано необхідного обсягу первинної документації на підтвердження реальності господарських операцій здійснюваних з товариством з обмеженою відповідальністю "Сіател Компані".

Разом з тим, згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від
20.07.2017 та протоколу тимчасового доступу до речей і документів та їх огляду від 18.08.2017 первинні документи по взаємовідносинах ТОВ "Інжинірінгпрофі" та ТОВ "Сіател Компані" були вилучені співробітником СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, про що відповідача повідомлено листом від 19.08.2017.

Суди зазначили, що позивачем до суду надано копії первинних документів, на підтвердження здійснюваних господарських операцій ТОВ "Інжинірінгпрофі" з ТОВ "Сіател Компані". З наданих документів вбачається, що позивачем на умовах підряду збудовано об'єкт нерухомості. До будівництва цього об'єкту залучено ТОВ "Сіател Компані", яким виконано роботи з підготовки фундаменту, гідроізоляції та відведення підземних вод.

Суди дійшли висновку про реальність господарських операцій між ТОВ "Інжинірінгпрофі" та ТОВ "Сіател Компані, та правомірне формування позивачем показників податкової звітності.

Як констатували суди, в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, які підтверджують наявність у позивача всіх необхідних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для формування податкового кредиту, а аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Сіател Компані".

У справі, що розглядається, суд першої інстанції вважав за необхідне звернути увагу на те, що позивачем надано копію нотаріально завірених свідчень директора ТОВ "Сіател Компані" ОСОБА_1, про те що він в період з 19.06.2015 по жовтень-листопад 2015 був керівником ТОВ "Сіател Компані", що жодних пояснень працівникам податкового органу він не надавав, шляхом погроз та залякування було опитано його матір працівниками податкової міліції Оболонського району м. Києва та, що підприємство, яким він керував здійснювало фінансово-господарську діяльність у відповідності до вимог чинного законодавства.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що сам факт того, що контрагент позивача фігурує в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, є доказом протиправного формування податкового кредиту, з огляду на необґрунтованість належності цього конкретного доказу для підтвердження заперечень в розумінні частини 3 статті 73 КАС України.

Також, на вимогу протокольної ухвали суду від 12.02.2018 відповідачем надано податковий розрахунок за формою 1-ДФ ТОВ "Сіател Компані", з якого вбачається, що станом на 16.12.2015 на підприємстві працювало 5 осіб; податкову декларацію з податку на додану вартість за період з 01.09.2015 по 30.09.2015, що свідчить про виконання податкових зобов'язань з боку ТОВ "Сіател Компані"; та картку суб'єкта фіктивного підприємництва, яка відкрита 09.11.2015 та на момент подання її відповідачем жодних заходів по відпрацюванню ТОВ "Сіател Компані" не вжито.

Як зауважено судами, внаслідок проведення даних операцій позивач як платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту).

У свою чергу, відповідачем не доведено неотримання позивачем послуг та робіт.

Натомість позивачем долучено до матеріалів справи копії податкових та видаткових накладних, договори, акти приймання будівельних робіт, акті здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, копія витягу з Наказу від 24.09.2015 №230 "Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві" та фотоматеріали об'єкта нерухомості за адресою: місто Київ, бул. Чоколівський, 41, які підтверджують реальність господарських операцій.

Судами констатовано, що фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів позивача на здійснення господарських операцій.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судом під час розгляду справи.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. На момент укладення договорів, виписки податкових накладних та проведення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

Касаційний суд зауважує, що посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених операцій, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентами, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні податковим законодавством. Відтак, посадовими особами контролюючого органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів підтверджується належними та допустимими доказами, договори не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами). Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій матеріалами справи підтверджено наявність підстав для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною 1 -2 статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частиною 1 -2 статті 77 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2018 у справі №826/18040/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

В. П. Юрченко

Судді Верховного Суду