Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.10.2018 року у справі №826/3582/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 826/3582/17

адміністративне провадження № К/9901/65311/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді - Берназюк Я. О., Коваленко Н. В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 (судді - Пилипенко О. Є., Кузьмишин О. М., Кобаль М. І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов Олександр Євгенійович про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 25.10.2016" від 16.12.2016 за №1780/7.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.09.2007 між позивачем та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту №11204104000 (в іноземній валюті).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним вище кредитним договором, 10.09.2007 між позивачем та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір іпотеки, згідно умов якого позивачем було передано в іпотеку ПАТ "УкрСиббанк" належне позивачу на праві приватної власності майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1.

08.12.2011 між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ "УкрСиббанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ "Дельта Банк" замінює АТ "УкрСиббанк" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ "УкрСиббанк" до ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до ПАТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

19.05.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим Олександром Євгенійовичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 29672089, яким було здійснено переоформлення права власності на вищевказану квартиру на користь ПАТ "Дельта Банк". В якості підстави для прийняття такого рішення приватним нотаріусом було зазначено рішення (заочне) Дарницького районного суду міста Києва від 16.12.2014 по справі №753/16397/14-ц.

Не погоджуючись з таким рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова О. Є. та діями щодо його прийняття, позивач звернувся до відповідача зі скаргою.

Наказом відповідача від 16.12.2016 №1780/7, прийнятим на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 29.11.2016, в задоволенні скарги ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Міністерства юстиції України, оскільки право власності набуто на підставі рішення суду.

Вважаючи вищевказаний наказ протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем протиправно відмовлено в задоволенні поданої ним скарги на рішення та дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова О. Є., оскільки останнім було вчинено реєстраційну дію без наявних на те правових підстав.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2018 позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 25.10.2016" від 16.12.2016 №1780/7.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2018 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство юстиції України не мало передбачених п. 9 ч. 8 та п. 1 ч. 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстав для відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1, оскільки розгляд питань, порушених у скарзі, належить до компетенції відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону №1952 Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Враховуючи, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 а зареєстровано приватним нотаріусом Соколовим О. Є. на підставі заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16.12.2014 року по справі № 753/16397/14-ц, що виключає можливість розгляду скарги на дії реєстратора Міністерством юстиції України, оскільки не належить до його компетенції в силу Закону, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у задоволенні скарги, Міністерство юстиції України діяло правомірно.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки обставинам справи, не досліджено належним чином докази, які мають значення для правильного вирішення спору та ухвалено рішення, яке підлягає скасуванню.

Зокрема посилався на те, що ПАТ "Дельта Банк" не набуло право власності на квартиру на підставі рішення суду, оскільки на момент прийняття судового рішення (заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16.12.2015) на яке посилається відповідач та третя особа, а також на момент подання позову, діяв Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", яким не допускаються жодні дії банку щодо звернення стягнення на спірну квартиру, в тому числі шляхом реєстрації права власності.

Крім того, на час дії мораторію, виконання вказаного рішення було зупинено самим судом, про що зазначено в резолютивній частині рішення.

Враховуючи вказане, позивач вважає, що відповідач повинен був розглянути подану ним на дії державного реєстратора скаргу та перевірити дотримання приватним нотаріусом процедури здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками суддів колегія не погоджується з огляду на наступне.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18 та інших Велика Палата дійшла наступних висновків:

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового.

Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.".

Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17).

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення цієї справи.

Звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, зумовлено незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови у задоволенні його скарги на дії державного реєстратора, яким оформлено право власності ПАТ "Дельта Банк" на квартиру, яка передана позивачем в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Цей спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер, оскільки стосується підстав реєстрації за третьою особою права власності на нерухоме майно, яке на думку позивача, оформлене з порушенням визначеного законом порядку.

При цьому, з висловлених позивачем в позовній заяві та касаційній скарзі мотивів звернення до суду вбачається, що вимоги у цій справі так чи інакше зводяться до захисту права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру.

Отже, між позивачем та третьою особою - ПАТ "Дельта Банк" існує спір про право власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, що унеможливлює вирішення заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства.

Подібні висновки у схожих правовідносинах висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі №826/13961/17.

Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Враховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до статті 239 КАС України позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 - скасувати.

Провадження у справі №826/3582/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов Олександр Євгенійович про визнання протиправним та скасування рішення, - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко