Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.06.2019 року у справі №815/1131/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 815/1131/18

адміністративне провадження № К/9901/16814/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Бевзенка В. М., Єзерова А. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 (головуючий суддя: Бойко О. Я.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 (головуючий суддя: Шевчук О. А., судді: Бойко А. В., Осіпов Ю. В. ) у справі № 815/1131/18 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

15.03.2018 фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач або ФОП ОСОБА_1) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - відповідач або ГУ Держпраці), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 01.03.2018 за №012 про накладання на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (р. н. о. к. п. п. НОМЕР_1) штраф у розмірі 43 335 720,00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2018, яке було залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від
08.05.2019, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 14.06.2019), у якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від
14.06.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від
08.05.2019, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

20.11.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20.04.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що належить до скасування з підстав грубого порушення відповідачем встановленого законодавством порядку накладання відповідачем штрафу. Наполягає на неналежному повідомленні про розгляд справи щодо накладення штрафу. Щодо суті порушення позивач зазначає про застосування відповідачем штрафних санкцій за відсутності достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю.

В свою чергу відповідач наполягав на належному повідомлені позивача про розгляд справи про накладання штрафу, а саме: телефонограмою від 22.02.2018, складеною заступником начальника відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Петковою О. В, та направленням повідомлення на адресу позивача кур'єрською доставкою.

Звертає увагу, що на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки ГУ ДФС в Одеській області №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 від 13.02.2018 були виявлені порушення позивачем законодавства про працю, а саме: ФОП ОСОБА_1 залучив до підприємницької діяльності працю 463 працівників-водіїв протягом 2015-2016 не оформлених належним чином (без укладення трудових угод, звітування до контролюючих органів).

Відповідач вважає, що дії посадових осіб ГУ Держпраці щодо винесення постанови №012 від 01.03.2018 відповідають нормам чинного законодавства та є правомірними, обґрунтованими, направленими на захист порушених прав працівників ФОП ОСОБА_1, а тому підстави для скасування постанови про накладання штрафу у розмірі 43 335
720,00 грн. відсутні.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований Одеською міською радою 17.02.2014 як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку як платник податків в Державній податковій інспекції у Суворовському районі м.

Одеси ГУ ДФС в Одеській області з 18.02.2014.

Основний вид економічної діяльності позивача за кодом КВЕД 52.29 - здійснення іншої допоміжної діяльності у сфері транспорту.

13.02.2018 ГУ ДФС в Одеській області за результатами перевірки склало акт №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності достовірності повноти нарахування та сплати податків і зборів виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.

В акті №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 зафіксовано порушення статті 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення ДФС та її територіальним органом про прийняття працівника на роботу", а саме: ФОП ОСОБА_1 було залучено до підприємницької діяльності 463 робітників-водіїв протягом 2015-2016 років не оформлених належним чином, без укладання трудових угод, договорів цивільно-правового характеру, звітування до контролюючих органів відповідних форм.

01.03.2018 на підставі акту ГУ ДФС в Одеській області №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 від 13.02.2018 відповідач провів розгляд справи та виніс постанову № 012 про накладання штрафу на позивача у розмірі 43 335 720,00 грн.

При аналізі інформації стосовно найманих працівників наведених у таблиці акту перевірки ДФС встановлена розбіжність, одні і ті ж працівники були внесені по кілька разів у різних місцях.

Відповідач з урахуванням статті 265 КЗпП України здійснив перерахунок кількості працівників - водіїв та встановив, що за період 2015-2016 роки позивач при здійсненні підприємницької діяльності використовував працю 388 працівників-водіїв неоформлених належним чином, а саме:

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54 ОСОБА_55, ОСОБА_26, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58. ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, ОСОБА_165, ОСОБА_166, ОСОБА_167, ОСОБА_168, ОСОБА_155, ОСОБА_169, ОСОБА_170, ОСОБА_171, ОСОБА_172, ОСОБА_173, ОСОБА_174, ОСОБА_175, ОСОБА_176, ОСОБА_177, ОСОБА_178, ОСОБА_179, ОСОБА_180, ОСОБА_181, ОСОБА_182, ОСОБА_183, ОСОБА_184, ОСОБА_185, ОСОБА_186, ОСОБА_187, ОСОБА_188, ОСОБА_189, ОСОБА_190, ОСОБА_191, ОСОБА_192, ОСОБА_193, ОСОБА_194, ОСОБА_195, ОСОБА_196, ОСОБА_197, ОСОБА_198, ОСОБА_199, ОСОБА_200, ОСОБА_201, ОСОБА_202, ОСОБА_203, ОСОБА_204, ОСОБА_205, ОСОБА_206, ОСОБА_207, ОСОБА_208, ОСОБА_209, ОСОБА_210, ОСОБА_211, ОСОБА_212, ОСОБА_213, ОСОБА_214, ОСОБА_215, ОСОБА_216, ОСОБА_217, ОСОБА_218, ОСОБА_176, ОСОБА_219, ОСОБА_220, ОСОБА_221, ОСОБА_222, ОСОБА_223, ОСОБА_224, ОСОБА_225, ОСОБА_226, ОСОБА_227, ОСОБА_228, ОСОБА_229, ОСОБА_230, ОСОБА_231, ОСОБА_232, ОСОБА_233, ОСОБА_234, ОСОБА_235, ОСОБА_236, ОСОБА_237, ОСОБА_238, ОСОБА_239, ОСОБА_240, ОСОБА_241, ОСОБА_242, ОСОБА_243, ОСОБА_244 ОСОБА_245, ОСОБА_246, ОСОБА_247, ОСОБА_248, ОСОБА_249, ОСОБА_220, ОСОБА_250, ОСОБА_251, ОСОБА_252, ОСОБА_253, ОСОБА_254, ОСОБА_255, ОСОБА_256, ОСОБА_257, ОСОБА_258, ОСОБА_259, ОСОБА_260, ОСОБА_261, ОСОБА_262, ОСОБА_263, ОСОБА_264, ОСОБА_265, ОСОБА_266, ОСОБА_267, ОСОБА_268, ОСОБА_269, ОСОБА_270, ОСОБА_271, ОСОБА_272, ОСОБА_273, ОСОБА_274, ОСОБА_275, ОСОБА_276, ОСОБА_277, ОСОБА_278, ОСОБА_279, ОСОБА_280, ОСОБА_281, ОСОБА_179, ОСОБА_282, ОСОБА_283, ОСОБА_284, ОСОБА_285, ОСОБА_286, ОСОБА_287, ОСОБА_288, ОСОБА_289, ОСОБА_290, ОСОБА_291, ОСОБА_292, ОСОБА_293, ОСОБА_294, ОСОБА_295, ОСОБА_296, ОСОБА_297, ОСОБА_298, ОСОБА_299, ОСОБА_300, ОСОБА_301, ОСОБА_302, ОСОБА_303, ОСОБА_304, ОСОБА_305 ОСОБА_306, ОСОБА_307, ОСОБА_308, ОСОБА_309, ОСОБА_310, ОСОБА_311, ОСОБА_312, ОСОБА_313, ОСОБА_314, ОСОБА_315, ОСОБА_316, ОСОБА_317, ОСОБА_318, ОСОБА_319, ОСОБА_320, ОСОБА_321, ОСОБА_322, ОСОБА_323, ОСОБА_324, ОСОБА_325, ОСОБА_326, ОСОБА_327, ОСОБА_328, ОСОБА_329, ОСОБА_330, ОСОБА_331, ОСОБА_332, ОСОБА_333, ОСОБА_334, ОСОБА_335, ОСОБА_336, ОСОБА_337, ОСОБА_338, ОСОБА_339, ОСОБА_340, ОСОБА_341, ОСОБА_342, ОСОБА_343, ОСОБА_344, ОСОБА_345, ОСОБА_346, ОСОБА_347, ОСОБА_348, ОСОБА_349, ОСОБА_350, ОСОБА_351, ОСОБА_352, ОСОБА_353, ОСОБА_354, ОСОБА_355, ОСОБА_356, ОСОБА_357, ОСОБА_358, ОСОБА_359, ОСОБА_360, ОСОБА_361, ОСОБА_362, ОСОБА_363, ОСОБА_364, ОСОБА_365, ОСОБА_366, ОСОБА_367, ОСОБА_368, ОСОБА_369, ОСОБА_370, ОСОБА_371, ОСОБА_372, ОСОБА_373, ОСОБА_374, ОСОБА_375, ОСОБА_376, ОСОБА_304, ОСОБА_377, ОСОБА_378, ОСОБА_379.

Вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню з підстав грубого порушення встановленого законодавством порядку накладення штрафу, позивач звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що з огляду на зміст договорів водії не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, трудові функції виконували одноразово - в період з 01.01.2015 по
31.12.2016. Після закінчення виконання визначеного завдання вказаними договорами, трудова діяльність водіїв з позивачем припинилась.

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що за відсутності надання оцінки цивільно-правовим договорам, а також актам виконаних робіт, відповідач прийняв оскаржувану постанову про накладання на позивача штрафу без достатніх доказів в обґрунтування порушення позивачем законодавства про працю. Зокрема, за позицією судів, недостатніми є обґрунтування того факту, що вказані в акті перевірки особи фактично були допущені як працівники позивача до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено про відсутність у ГУ Держпраці обов'язку проводити інспектування суб'єкта підприємницької діяльності для підтвердження встановлених обставин та фактів, викладених за результатами перевірки іншим органом державної влади, оскільки діючим законодавством прямо передбачено право органу Держпраці накладати штрафи на підставі акту документальної виїзної перевірки територіального органу ДФС, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Також скаржник зазначає, що позивач був належний чином повідомлений про розгляд справи про накладення штрафу, він мав можливість скористатися своїм правом надавати пояснення та документи на підтвердження своєї позиції, але таким правом не скористався, у зв'язку з чим відповідач виходив із наявних документів.

Відповідач звертає увагу на надання позивачем договорів оренди автомобіля з водієм на осіб, щодо порушення прав яких було накладено штраф разом із актами виконання робіт лише разом із позовом. Водночас зазначає, що згідно інформації зазначеній пункті 1.8 другої таблиці Акту перевірки ДФС зазначені договори оренди, укладені з фізичними особами на оренду транспортних засобів, в них зазначено 101 особу, однак П. І. Б. осіб, з якими укладені ці договори не співпадають із П. І. Б., зазначеними у таблиці пункту 2.2.4 Акту перевірки ДФС, які відповідно до товарно - транспортних накладних фактично здійснення перевезення вантажу.

Стверджує, що зазначені у другій таблиці пункту 1.8 Акту перевірки ДФС договори оренди транспортних засобів, укладених зі 101 фізичною особою не є тими 463 особами-водіями (відповідно до перерахунку ГУ Держпраці 388 водіїв), яких було залучено до підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 протягом 2015-2016 років, фактичну працю яких було встановлено на підставі товаро-транспортних накладних органом ДФС, однак не оформлених належним чином.

За позицією відповідача, судами першої та апеляційної інстанцій не були встановлені дійсні обставини справи щодо фактичної праці осіб-водіїв без належного оформлення, не надано правової оцінки викладеним аргументам щодо відсутності договорів цивільно-праваого характеру та актів виконаних робіт, укладених між ФОП ОСОБА_1 та 388 водіями під час розгляду справи про накладення штрафу при факті належного повідомлення позивача про розгляд справи.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що чинним законодавством не передбачено негативних наслідків та юридичної відповідальності за ненадання документів суб'єктами господарювання та роботодавцями під час розгляду органами Держпраці справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Стверджує, що з огляду на зміст договорів наявних в матеріалах справи, водії не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, трудові функції виконували одноразово в період з 01.01.2015 по 31.12.2016. Після закінчення виконання визначеного завдання вказаними договорами, трудова діяльність водії з позивачем припинилась.

Щодо доводів відповідача про неспівпадіння в пункті 1.8 Акту перевірки ДФС ПІБ фізичних осіб, з якими було укладено договори оренди з ПІБ, зазначеними в пункті
2.2.4 акту, позивач зазначає, що друга таблиця пункту 1.8 Акту Головного управління ДФС в Одеській області жодним чином не стосується обставин справи, так як пункт 1.8 є загальними положеннями описової частини акту перевірки та містить жодних порушень чинного законодавства з боку позивача.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - ~law44~) Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди мали перевірити, чи прийняте оскаржуване рішення, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.

Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини 2 статті 265 КЗпП України).

За змістом пунктів 1,2,7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295).

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 -7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок №509).

Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Пунктом 6 Порядку № 509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Положення пункту 6 Порядку № 509 покладає цей обов'язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Згідно пункту 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач 22.02.2018 прийняв рішення № 04 щодо розгляду справи про накладення штрафу, розгляд призначено на 01.03.2018 о 10 год. 00 хв.

23.02.2018 інспектор праці Петкова О. В. на адресу позивача кур'єрською доставкою направила повідомлення про розгляд справи, що відбудеться 01.03.2018 о 10:00 годині у приміщенні Головного управління.

На підтвердження даного факту відповідач надав копії квитанцій та відомостей з "Нової Пошти" про те, що з 25.02.2018 по 28.02.2018 представником ТОВ "Нова Пошта здійснювались спроби вручення документа та експрес накладної №59000319745499, але отримувач не виходив на зв'язок, 05.03.2018 отримувач взагалі відмовився від отримання відправлення".

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу.

Абзацом п'ятим пункту 2 Порядку №509 визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до пункту 8 Порядку №509 розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п'ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.

Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Отже, відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи ГУ Держпраці. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.

Так, позивач був належний чином повідомлений про розгляд справи про накладення штрафу, проте не з'явився та жодних додаткових доказів не надав, у зв'язку з чим питання щодо наявності підстав для накладення штрафу вирішувалося уповноваженими особами позивача на підставі наявних доказів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в акті №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1 зафіксовано порушення статті 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення ДФС та її територіальним органом про прийняття працівника на роботу", а саме: ФОП ОСОБА_1 було залучено до підприємницької діяльності 463 робітників-водіїв протягом 2015-2016 року не оформлених належним чином, без укладання трудових угод договорів цивільно-правового характеру, звітування до контролюючих органів відповідних форм.

Відповідач з урахуванням статті 265 КЗпП України при аналізі інформації стосовно найманих працівників, наведених у таблиці акту перевірки ДФС, здійснив перерахунок кількості працівників - водіїв та встановив, що за період 2015-2016 роки позивач при здійсненні підприємницької діяльності використовував працю 388 працівників-водіїв неоформлених належним чином.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно із статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з Статтею 21 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (Статтею 21 КЗпП України); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу вказаних норм КЗпП України та Цивільного кодексу України слідує, що основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

У свою чергу, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а результати роботи, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця робіт (послуг) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Так, судоми першої та апеляційної інстанцій встановлено, що при дослідженні акту Головного управління ДФС в Одеській області документальної позапланової перевірки позивача від 13.02.2018 №250/15-32-13-05/ НОМЕР_1, який відповідач взяв за підставу нарахування штрафних санкцій, податковому інспектору впродовж проведення перевірки були надані для перевірки договори оренди транспортних засобів.

Також суди звернули увагу, що в матеріалах справи містяться договори оренди автомобілів разом з водієм та акти виконаних послуг, відповідно до яких позивач виступає орендарем, а орендодавцями особи, які зазначені у висновках акту перевірки, як особи, що є працівниками позивача.

За позицією судів попередніх інстанцій, предметом зазначених договорів про надання послуг, є виконання працівником/водієм певного визначеного обсягу роботи, а саме послуги з перевезення вантажів, за наслідками виконання якої замовник/позивач зобов'язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цих договорів є отримання певного матеріального результату - перевезення вантажів. З огляду на зміст договорів, суди зазначили, що водії не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, вони самі організовували свою роботу і виконували її на власний ризик, трудові функції виконували одноразово - в період з 01.01.2015 по 31.12.2016. Після закінчення виконання визначеного завдання вказаними договорами, трудова діяльність водіїв з позивачем припинилась.

Проте Верховний Суд звертає увагу, що договори оренди транспортних засобів, які, як зазначають суди були надані податковому інспектору впродовж проведення перевірки, укладені з фізичними особами на оренду транспортних засобів, в них зазначено 101 особу, однак ПІБ осіб, з якими укладені дані договори не співпадають із ПІБ, зазначених у таблиці пункту 2.2.4 Акту перевірки ДФС, які відповідно до товарно - транспортних накладних фактично здійснення перевезення вантажу.

За позицією скаржника, зазначені у другій таблиці пункту 1.8 Акту перевірки ДФС договори оренди транспортних засобів, укладених зі 101 фізичною особою не є тими 463 особами-водіями (відповідно до перерахунку ГУ Держпраці 388 водіїв), яких було залучено до підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 протягом 2015-2016 років, фактичну працю яких було встановлено на підставі товаро-транспортних накладних органом ДФС.

Отже, судами попередніх інстанцій не було встановлено чи надавалися договори оренди автомобіля з водієм під час перевірки ГУ ДФС в Одеській області, які були долучені позивачем до матеріалів справі.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що належним чином повідомлений позивач про розгляд справи про накладення штрафу не надав договорів та актів виконаних робіт (наданих послуг) для їх оцінки суб'єктом владних повноважень під час прийняття оскаржуваного рішення.

Також судами попередніх інстанцій не було з'ясовано, яким чином орендодавцями самостійно організовувалось перевезення вантажів, беручи до увагу, що надані договори діяли з 2015-2016,2015-2017 років, з зазначенням про разове надання послуг.

Не надано оцінки і актам про надання послуг, в яких зазначена місячна оренда плата, проте не зазначено коли були надані послуги та чи були вони одноразові.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об'єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при оцінці правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних постанов про накладення штрафу необхідно встановити всі обставини, на підставі яких вона була прийнята та дослідити наявні в матеріалах справи докази, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КАС України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Водночас стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Верховний Суд зазначає, що як акт правосуддя - рішення суду має чітко підтверджувати існування і суть спірних правовідносин.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Згідно із частиною 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 2 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 та постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 у справі №815/1131/18 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 у справі № 815/1131/18 скасувати.

Справу № 815/1131/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров