Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.02.2019 року у справі №1140/1925/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2019 року

Київ

справа №1140/1925/18

адміністративне провадження №К/9901/3510/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 1140/1925/18

за позовом Державної служби геології та надр України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт"

про анулювання спеціального дозволу на користування надрами,

за касаційною скаргою Державної служби геології та надр України

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року (у складі судді Кармазина Т.М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року (у складі колегії суддів: Семененка Я.В., Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Державна служба геології та надр України (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт" (далі також - ТОВ "Чарнокіт", відповідач), в якому просила:

припинити право користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами №3552 від 09 грудня 2004 року, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт".

Позов обґрунтований тим, що ТОВ "Чарнокіт" порушено законодавство у сфері надрокористування та не усунуто такі порушення, що є підставами для анулювання спеціального дозволу на користування надрами згідно статті 26 Кодексу України про надра та пункт 23 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що встановлені обставини у справі не дають підстав стверджувати те, що підприємством допущено порушення, які, відповідно до статті 26 Кодексу України про надра, можуть бути підставою для анулювання дозволу на користування надрами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 30 січня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 1140/1925/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 квітня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 09 грудня 2004 року ТОВ "Чарнокіт" отримано спеціальний дозвіл на користування надрами № 3552, метою користування яким є видобування чарнокітів, придатних для виробництва будівельного щебеню, Заваллівське родовище, строком дії 20 років.

09 лютого 2015 року відповідачем укладено з Державною службою геології та надр України угоду № 3552 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин, яка є додатком до вищезазначеного спеціального дозволу. До вказаної угоди було затверджено програму робіт з видобування корисних копалин чарнокітів Заваллівського родовища.

В період з 19 по 21 вересня 2016 року Південним міжрегіональним відділом Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України проведено планову комплексну перевірку ТОВ "Чарнокіт" з питань дотримання вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин (металічні руди, неметалічні корисні копалини, горючі тверді корисні копалини), за наслідками якої складено акт № 122/3552-К.

Згідно даного акта перевірки, під час державного геологічного контролю виявлено порушення відповідачем пункту 17 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (далі - Порядку № 615), зокрема: не внесено зміни до спеціального дозволу № 3552 від 09 грудня 2004 року та Угоди про умови користування надрами у зв'язку з не проведенням, відповідно до змін внесених згідно з постановою КМУ від 28 січня 2015 року № 42 до абзацу третього пункту 26 Порядку № 615, а саме до пункту 5 особливих умов спеціального дозволу № 3552 обов'язкового моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов передбачених дозволом та угодою про користування надрами; статті 24 Кодексу України про надра, а саме, не надані листи Міністерства екології та природних ресурсів України від 16 жовтня 2014 року № 5/3-6/12616-14 та Держгірпромнагляду України від 27 серпня 2014 року № 6516/0/3.1-12/6/14, які зазначені в особливих умовах спеціального дозволу, що унеможливлює перевірити виконання їх вимог; пункту 25 постанови Кабінету Міністрів України № 865 - не проведено повторну державну експертизу та оцінку запасів Заваллівського родовища чарнокіт (через кожні п'ять років).

21 вересня 2016 року Південним міжрегіональним відділом Департаменту державного геологічного контролю Державної служби геології та надр України, на підставі вищезазначеного акта перевірки, видано припис № 122/3552-К, яким зобов'язано відповідача, у строк до 21 жовтня 2016 року, усунути зазначені в акті перевірки порушення вимог законодавства у сфері надрокористування та подати в письмовій формі до Південного міжрегіонального відділу матеріали, які підтверджують стан усунення порушень.

Не усунення ТОВ "Чарнокіт" порушень вимог законодавства у сфері надрокористування та невиконання припису № 122/3552-К, стало підставою для звернення позивачем до суду із позовом про припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3552 від 09 грудня 2004 року, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Чарнокіт".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Посилається на право проводити перевірку під час дії мораторію на певні перевірки господарської діяльності суб'єктів господарювання. Під час проведення перевірки, як зазначає позивач, були встановленні порушення законодавства у сфері надрокористування, які відповідачем не усунуто, що стало підставою для звернення з позовом до суду про анулювання спеціального дозволу на користування надрами. При цьому, за позицією позивача, вказані порушення є достатньою підставою для вирішення судом вказаного питання.

06 березня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Правовідносини між сторонами регулюються Кодексом України про надра, Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615, а також іншими нормативно-правовими актами (тут і далі в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у постійне або тимчасове користування. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу (частина перша статті 19 Кодексу України про надра).

Виключно з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами у користувача надр виникають права та обов'язки, передбачені Кодексом України про надра та Порядком № 615.

Зі змісту частини другої статті 24 Кодексу України про надра слідує, що користувачі надр зобов'язані: 1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; 2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; 3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; 4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві; 5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.

Відповідно до статті 26 Кодексу України про надра право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.

Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами.

Пунктом 23 Порядку № 615 передбачено, що право користування надрами припиняється з підстав та у порядку, передбаченому Кодексом України про надра та Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Як вбачається із доводів заявленого позову, аргументів, які наведені позивачем в касаційній скарзі, підставою для анулювання спеціального дозволу на користування надрами визначено порушення пункту 5 статті 26 Кодексу України про надра - використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр.

Надаючи оцінку підставам припинення спеціального дозволу на користування надрами, в контексті визначених в акті перевірки порушенням, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Суть порушень, які виявлені під час перевірки та про необхідність усунення яких зазначено у приписі від 21 вересня 2016 року № 121/3552-К, полягала у наступному:

1. Не внесені зміни до спеціального дозволу № 3552 від 09 грудня 2004 року та Угоди про умови користування надрами в зв'язку з не проведенням, відповідно до змін внесених згідно з постановою КМУ від 28 січня 2015 року № 42 до абзацу третього пункту 26 Порядку № 615, а саме до пункту 5 особливих умов спеціального дозволу № 3552 обов'язкового моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов передбачених дозволом та угодою про користування надрами, чим порушено вимоги пункту 17 Порядку № 615.

2. Не надані листи Міністерства екології та природних ресурсів України від 16 жовтня 2014 року № 5/3-6/12616-14 та Держгірпромнагляду України від 27 серпня 2014 року № 6516/0/3.1-12/6/14, які зазначені в особливих умовах спеціального дозволу, що унеможливлює перевірити виконання їх вимог, чим порушені вимоги статей 24 Кодексу України про надра, Положення № 615.

3. Не проведено повторну державну експертизу та оцінку запасів Заваллівського родовища чарнокіт (через кожні п'ять років), чим порушено вимоги пункту 25 Постанови КМУ № 865.

З'ясувавши суть порушень, з якими позивач пов'язував наявність правових підстав для припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами, суди попередніх інстанцій також встановили наступне.

З приводу внесення змін до спеціального дозволу.

Так, Спеціальний дозвіл на користування надрами № 3552 від 09 грудня 2004 року містить розділ "Особливі умови".

Згідно пункту 5 цих Особливих умов передбачено, що ТОВ "Чарнокіт" повинно здійснювати обов'язковий моніторинг та наукове супроводження виконання особливих умов, передбачених дозволом та угодою про умови користування надрами відповідно до абзацу третього пункту 26 Порядку № 615.

При цьому, абзац 3 пункту 26 Порядку № 615 на час укладення угоди про умови користування надрами мав таку редакцію: "Проведення моніторингу та наукове супроводження виконання особливих умов користування надрами, передбачених дозволом та угодою про умови користування надрами, здійснюються спеціалізованими державними геологічними підприємствами, установами та організаціями".

Однак, постановою КМУ від 28 січня 2015 року № 42 "Деякі питання дерегуляції господарської діяльності" (чинна з 11 лютого 2015 року) виключено абзац 3 пункту 26 вищевказаного Порядку, а наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 травня 2015 року № 153 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 11 березня 2013 року № 96 "Про затвердження Положення про проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування".

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що після 11 лютого 2015 року на надрокористувачів більше не покладається обов'язок забезпечувати проведення моніторингу та наукового супроводження виконання особливих умов користування надрами, а після 14 травня 2015 року втратив чинність сам нормативний акт, який регулював проведення вказаного моніторингу та наукового супроводження надрокористування.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 615 внесення змін до дозволу здійснюється на підставі заяви та поданих надрокористувачем документів у разі: зміни особливих умов та інших умов, визначених у дозволі; зменшення площі ділянки надр за ініціативою надрокористувача або відповідних контролюючих органів; виявлення під час користування надрами даних про нові властивості, якість або кількість корисних копалин після проведення державної експертизи відповідних геологічних матеріалів відповідно до Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1994 року № 865 (при цьому у разі, коли було виявлено і затверджено запаси корисної копалини загальнодержавного значення, внесення змін до дозволу здійснюється після отримання погодження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської ради); виявлення надрокористувачем протягом трьох років після отримання дозволу описок, очевидних помилок.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що ТОВ "Чарнокіт" станом на час проведення перевірки, складання акту перевірки та припису не було зобов'язане забезпечувати проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що невиконання цієї дії не може визнаватися порушенням законодавства і до цих дій не може бути застосована міра відповідальності у вигляді анулювання спеціального дозволу на користування надрами.

Зазначений висновок судів попередніх інстанцій доводами касаційної скарги не спростовується.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що підставою для анулювання дозволу у відповідності до пункту 5 статті 26 Кодексу України про надра є використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр, однак, позивачем не надано доказу який би свідчив про те, що надра використовуються для мети іншої ніж видобування чарнокітів, придатних для виробництва будівельного щебеню, порушені інші вимоги, передбачені спеціальним дозволом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що встановлені обставини у цій справі не дають підстав для висновку про порушення відповідачем вимог статті 26 Кодексу України про надра та Порядку № 615.

З приводу надання листів, які зазначені в особливих умовах спеціального дозволу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій зі змісту особливих умов спеціального дозволу у графі "Відомості про погодження надання спеціального дозволу на користування надрами" зазначені органи, які погодили надання дозволу, дата прийняття та номер документа про погодження, а саме: лист Міністерства екології та природних ресурсів України лист Держгірпромнагляду України від 27 серпня 2014 року № 6516/0/3.1-12/6/14 та від 16 жовтня 2014 року № 5/3-6/12616-14.

Відповідні листи Мінекології та Держгірпромнагляду про погодження на отримання спеціального дозволу на користування надрами надавалися позивачу ще в 2014 року. Копії вказаних листів знаходяться у розпорядженні позивача з 2014 року, що вбачається із змісту Спеціального дозволу, оскільки відповідні погодження Мінекології та Держгірпромнагляду надані в 2014 році під час процедури продовження строку спеціального дозволу на 20 років до 2034 року, зазначене доводами касаційної скарги не спростовується.

Нормативне регулювання процедури продовження строку користування надрами встановлено Порядком № 615 (у редакції, що була чинною в 2014 році).

Так, згідно з абзацом 5 пункту 14 Порядку № 615 для продовження строку дії дозволу надрокористувач подає ті ж документи, що і для отримання дозволу без проведення аукціону, крім документів, що підтверджують погодження з органами місцевого самоврядування.

Відповідно до абзацу 20 пункту 8 Порядку № 615 для отримання дозволу без проведення аукціону заявник подає органові з питань надання дозволу заяву разом з документами, зазначеними у додатку 1.

Додатком 1 встановлено Перелік документів, що подаються разом із заявою про надання спеціального дозволу на користування надрами без проведення аукціону. Зокрема, пунктом 2 Додатку №1 передбачено, що для видобування корисних копалин заявник подає оригінали або засвідчені копії погоджень, передбачених пунктом 9 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами.

Згідно абзацу 4-5 пункту 9 Порядку надання надр у користування, за винятком надання надр на умовах угод про розподіл продукції, погоджується заявником з: Мінприроди - на всі види користування надрами; Держгірпромнаглядом - на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою та видобування, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, і для створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, рекреаційно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади тощо).

Таким чином, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать про те, що за законодавством чинним на 2014 рік відповідачем, під час подання заяви про продовження дії спеціального дозволу, вже було подано позивачеві відповідні листи погодження Мінекології та Держгірпромнагляду.

З огляду на викладене, суд погоджується із висновком судів попередніх інстанції про те, що позивач, який має у своєму розпорядженні оригінали таких листів фактично безпідставно просить позбавити відповідача права на користування надрами.

З приводу проведення повторної державної експертизи та оцінки запасів Заваллівського родовища чарнокіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказана державна експертиза та оцінка запасів чарнокітів Заваллівського родовища в Гайворонському районі Кіровоградської області вже проведена уповноваженим суб'єктом та прийнята Державною комісією України по запасах корисних копалин при Державній службі геології та надр України, про що свідчить протокол засідання комісії від 27 червня 2017 року № 3984 (а.с.125-141).

Із змісту вказаного Протоколу судами вірно встановлено, що ТОВ "Чарнокіт" виконано всі вимоги законодавства в цій частині, а відтак і вимоги припису, виданого за результатами перевірки.

Суд звертає увагу на те, що позивачем в касаційні скарзі не зазначено, із належним обґрунтуванням, які саме норми матеріального права були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій та в чому полягає суть їх неправильного застосування, так само не зазначено, із належним обґрунтуванням, які саме норми процесуального права порушені, в чому полягає суть порушення, та як таке порушення вплинуло на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Зміст касаційної скарги фактично зводиться до пояснення права позивача проводити перевірку відповідача під час дії мораторію на певні перевірки господарської діяльності суб'єктів господарювання та до хронологічного опису подій перевірки відповідача при тому, що ні відповідач, ні суди першої та апеляційної інстанцій не ставили під сумнів наявність у позивача повноважень на проведення перевірок відповідача та правдивість викладення таких обставин.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які відмовляючи у задоволенні позову дійшли висновку про відсутність підстав для ухвалення рішення щодо припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 3552 від 09 грудня 2004 року, виданого ТОВ "Чарнокіт".

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко