Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2019 року

Київ

справа №820/162/16

адміністративне провадження №К/9901/11676/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року (головуючий суддя Панченко О.В., судді - Спірідонов М.О., Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року (головуючий суддя Мінаєва О.М., судді - Шевцова Н.В., Макаренко Я.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження,

У С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮ України), Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС МЮ України), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 29 грудня 2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП№49743456.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року, позов задоволено. Скасовано постанову головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮ України від 29 грудня 2015 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП№49743456.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Департамент ДВС МЮ України звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ОСОБА_2 скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 1 грудня 2015 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 у справі № 820/8486/15. Визнано протиправною бездіяльність ВПВР Департаменту ДВС МЮ України, що полягає у невчиненні передбачених законом процесуальних дій, спрямованих на виконання рішень суду у виконавчому провадженні ВП №48136092. Зобов'язано ВПВР Департаменту ДВС МЮ України вжити вичерпних процесуальних заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" щодо виконання виконавчого листа № 820/424/15, виданого Харківським окружним адміністративним судом 8 червня 2015 року. Вказана постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС України) набрала законної сили. Харківським окружним адміністративним судом 18 грудня 2015 року за заявою ОСОБА_2 видано виконавчий лист.

29 грудня 2015 року державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС МЮ України ОСОБА_5 у виконавчому провадженні ВП №49743456 прийнято постанову, якою на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» відмовлено у відкритті виконавчого провадження. Постанова обґрунтована тим, що відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Юридичною особою є організація, створена, зареєстрована у встановленому законом порядку. Кожна юридична особа має свій унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (код ЄДРПОУ). ВПВР Департаменту ДВС МЮ України не є самостійною юридичною особою, не має коду ЄДРПОУ, не зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не являється розпорядником майна тощо. У пред'явленому до виконання виконавчому документі зазначений код ЄДРПОУ не зареєстровано за ВПВР Департаменту ДВС МЮ України. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - ідентифікаційний код юридичної особи №00015622 належить Міністерству юстиції України. Вищенаведені обставини виключають можливість здійснення виконавчого провадження.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження прийнята всупереч вимогам Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Зазначена позиція підтримана Харківським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив постанову суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 606-ХІV).

Статтею 1 Закону № 606-ХІV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини другої статті 2 вказаного Закону, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Згідно частини першої статті 6 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приписи наведеної норми кореспондуються з критеріями, на відповідність яким адміністративні суди перевіряють рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень, що визначені частиною 3 статті 2 КАС України, а також узгоджуються із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 11 Закону № 606-ХІV, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі. Крім того, згідно цієї норми державний виконавець повинен здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Згідно частини другої цієї статті, підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Вимоги до виконавчого документа зазначені у статті 18 Закону № 606-ХІV встановлені. Частиною першою вказаної статті визначено, що у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

За приписами частини першої статті 19 Закону № 606-ХІV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно частини першої статті 25 цього Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження наведено у статті 26 цього Закону. Згідно пункту 8 частини першої цієї статті державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження за наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавчий лист від 1 грудня 2015 року, виданий Харківським окружним адміністративним судом 18 грудня 2015 року, відповідає вимогам, встановленим статтею 18 Закону № 606-ХІV.

Відповідач, обґрунтовуючи оскаржувану постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, посилався на те, що ВПВР Департаменту ДВС МЮ України не є самостійною юридичною особою та не може бути стороною виконавчого провадження.

Згідно положень статті 124 Конституції України, статей 14 і 255 КАС України судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України.

У рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 Конституційний Суд України вказав, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційним Судом України, при розгляді цієї справи, було взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошував на тому, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Частинами першою та другою статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами не доведено правомірність прийняття оскаржуваної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 29 грудня 2015 року ВП №49743456 з примусового виконання виконавчого листа №820/8486/15, виданого Харківським окружним адміністративним судом 18 грудня 2015 року.

Враховуючи зазначені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправною і скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 29 грудня 2015 року.

В касаційній скарзі, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, Департамент ДВС МЮ України посилався на правомірність прийняття оскаржуваної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, вказуючи на те, що ВПВР Департаменту ДВС МЮ України не є самостійною юридичною особою та не може бути стороною виконавчого провадження.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначені доводи вважає необґрунтованими, оскільки підставою відмови у відкритті виконавчого провадження у відповідності до пункту 8 частини першої статті 26 Закону № 606-ХІV є наявність саме передбачених законодавством обставин, які виключають здійснення виконавчого провадження. Разом з тим, в оскаржуваній постанові відповідачем не вказано та не доведено, що законодавством встановлено заборону здійснювати виконавче провадження у разі, якщо стороною виконавчого провадження є підрозділ юридичної особи.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець