Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.09.2018 року у справі №823/5101/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №823/5101/15

адміністративне провадження №К/9901/60307/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт» Караченцева Артема Юрійовича на постанову Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Тимошенко В.П. від 06 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Безименної Н.В., Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. від 07 серпня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт» (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт», відповідач), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 11 від 09 вересня 2015 року у частині визнання нікчемним договору банківського вкладу № 76856 від 06 лютого 2015 року та переказу коштів (транзакції), здійсненого ОСОБА_4 06 лютого 2015 року у сумі 197914,00 грн на підставі платіжного доручення № 2108 від 06 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» ОСОБА_5 подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) № 76856 від 06 лютого 2015 року, рахунок НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність Уповноваженої особи Фонду, яка виразилася у не включенні даних про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною та такою, що порушує права позивача, як вкладника, суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправним та скасовано наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» № 11 від 09 вересня 2015 року «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними», у частині визнання нікчемними транзакцій та правочинів щодо рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_2; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» включити дані про рахунки ОСОБА_2 до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «Стандарт», за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що обмеження виплати коштів за депозитними договорами позивача у період ліквідації банку суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), а уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Стандарт», допускаючи таке обмеження, діяв з перевищенням наданих йому повноважень. Крім того, суди зазначили, що відповідачем не доведено, що укладення депозитних договорів та внесення коштів на депозитні рахунки позивачем має ознаки нікчемності правочину чи правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт» Караченцев Артем Юрійович звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 27 серпня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 серпня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І, Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт» Караченцева Артема Юрійовича на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі № 823/5101/15, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06 лютого 2015 року між ПАТ «КБ «Стандарт» (банк) та ОСОБА_2 (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 76856, за умовами якого вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1, відкритий у ПАТ «КБ «Стандарт», у сумі 197914,00 грн на строк 7 днів, що обчислюється з дати укладання цього договору до 13 лютого 2015 року (пункт 1.1 договору). За користування вкладом протягом початкового строку вкладу банк нараховує та сплачує вкладнику проценти за ставкою 23,00 процентів річних (пункт 1.3 договору). Повернення банком вкладу вкладнику здійснюється шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника НОМЕР_1, відкритий у ПАТ «КБ «Стандарт». Відповідно до підпункту 3.3.1 цього договору вкладник зобов'язаний у день укладання цього договору внести вклад на рахунок готівкою, або шляхом безготівкового перерахування.

Згідно копії платіжного доручення № 1998 від 06 лютого 2015 року позивач перерахував з власного рахунку, відкритого в ПАТ «КБ «Стандарт» НОМЕР_1, на свій вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 197914,00 грн з призначенням платежу - залучення коштів на депозит згідно угоди № 76856 від 06 лютого 2015 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19 лютого 2015 року № 116 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 лютого 2015 року № 38 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Стандарт», згідно з яким з 20 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Стандарт» Грицака І.Ю., тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Стандарт» запроваджено строком на три місяці з 20 лютого 2015 року по 19 травня 2015 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 травня 2015 року № 101 продовжено строк дії тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Стандарт» до 18 червня 2015 року.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 18 червня 2015 року № 385 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Стандарт» та згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 червня 2015 року № 120 розпочато процедуру ліквідації банку.

19 червня 2015 року наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» Грицака І.Ю. № 2/2-ОД тимчасово обмежено здійснення в ПАТ «КБ «Стандарт» банківських операцій щодо виплат коштів вкладникам за рахунками вкладників, перелік яких визначено у додатку до цього наказу, на час проведення досудового розслідування правоохоронними органами.

За наслідком звернення позивача із заявою від 14 липня 2015 року № 14/07-1204 щодо включення його до списку вкладників, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Стандарт» Грицак І.Ю. листом від 20 липня 2015 року вих № 20/07-1252 повідомив ОСОБА_2 щодо прийняття рішення про тимчасове обмеження на час здійснення тимчасової адміністрації банківських операцій щодо виплат коштів вкладникам по певних рахунках, до вказаного переліку рахунків в тому числі увійшов і рахунок НОМЕР_1. Також повідомлено, що за наслідками проведеної перевірки Уповноважена особа Фонду звернулась до правоохоронних органів з відповідною заявою, з метою спростування/підтвердження обставин, що викликають сумнів у добросовісності дій позивача при отриманні коштів від ОСОБА_4 та до моменту закінчення розслідування правоохоронних органів, тимчасове обмеження по здійсненню банківських операцій по рахунку позивача буде залишатись.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» Грицака І.Ю. від 09 вересня 2015 року № 11 визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), згідно переліку, який додається до цього наказу; зупинено перерахування/виплати за транзакціями і правочинами (договорами) згідно переліку, який додається до цього наказу.

Відповідно до витягу з Додатку «Перелік транзакцій та правочинів (договорів), визнаних нікчемними» до наказу № 11 від 09 вересня 2015 року, за № 2108 у вказаному переліку наявні відомості щодо перерахування 06 лютого 2015 року коштів у сумі 197914,00 грн від ОСОБА_4 з рахунку НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1 з призначенням платежу - поповнення рахунку згідно договору НОМЕР_2 від 30 жовтня 2014 року без ПДВ.

За наслідком розгляду заяви позивача стосовно виплати відшкодування за вкладами, розміщеними в ПАТ «КБ «Стандарт», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 05 листопада 2015 року № 02-036-42694/15 повідомив позивача, що на виконання вимог статті 27 Закону № 4452-VI Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ Стандарт» надано до Фонду гарантування перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. В цьому переліку вкладників інформація про вклади ОСОБА_2 відсутня.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 листопада 2015 року № 208 відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Стандарт» у провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Грицака І.Ю. з 16 листопада 2015 року та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «КБ «Стандарт», визначені Законом № 4452-VI, зокрема статтями 37, 38, 47-51 Закону № 4452-VI, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5 з 16 листопада 2015 року.

Повідомленням про нікчемність правочину від 03 листопада 2016 року вих.№ 03/11-1100 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» ОСОБА_5 повідомив позивача, що на підставі статті 215 ЦК України та статті 38 Закону № 4452-VI, керуючись статтею 37 вказаного Закону та наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» № 11 від 09 вересня 2015 року про визнання правочинів (договорів) нікчемними, переказ коштів (транзакція), здійснений ОСОБА_4 06 лютого 2015 року у сумі 197914,00 грн на підставі платіжного доручення № 2108 від 06 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_2 НОМЕР_1, є нікчемним.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «Стандарт», має ознаки нікчемного правочину, оскільки укладений у період дії обмежень у банку, а також те, що нікчемним є правочин з перерахування коштів (транзакція), а не договір вкладу. Також скаржник зазначає, що суди не звернули увагу на той факт, що прийняття наказу № 11 від 09 вересня 2015 року є підставою для не включення позивача та є першочерговим документом, який зумовлює наступні дії Уповноваженої особи Фонду.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт», у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 19 лютого 2015 року № 116 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 76856 від 06 лютого 2015 року, знаходилась сума 197914,00 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахунку з власного рахунку, відкритого у ПАТ «КБ «Стандарт» НОМЕР_1 на свій вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 197914,00 грн з призначенням платежу - залучення коштів на депозит згідно угоди № 76856 від 06 лютого 2015 року.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «КБ «Стандарт», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «КБ «Стандарт» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі № 804/6992/15.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати транзакцію, здійснену за договором банківського вкладу від 06 лютого 2015 року № 76856, як і сам договір, нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору та транзакції, а також не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Разом з тим, колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій у частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» № 11 від 09 вересня 2015 року «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними» у частині визнання нікчемними транзакцій та правочинів щодо рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_2, у зв'язку із наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що наказ Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, у частині скасування наказу Уповноваженої особи Фонду рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати у силу вимог частини першої статті 351 КАС України, а провадження у справі у цій частині - закрити.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду, а провадження у провадження у справі у цій частині - закрити; у іншій частині рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

У силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 238, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Стандарт» Караченцева Артема Юрійовича задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року скасувати у частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Стандарт» № 11 від 09 вересня 2015 року «Про визнання правочинів (договорів) нікчемними» у частині визнання нікчемними транзакцій та правочинів щодо рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_2, а провадження у справі у цій частині закрити.

В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко