Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2018 року

Київ

справа №819/3435/15

адміністративне провадження №К/9901/12716/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року (суддя Мартиць О.І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року (колегія суддів у складі: Довгої О.І., Затолочного В.С., Запотічного І.І.) у справі № 819/3435/15 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Шумського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

установив:

У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - УМВС України в Тернопільській області), Шумського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - Шумський РВ УМВС України в Тернопільській області), в якому просив: визнати протиправними та скасувати накази УМВС України в Тернопільській області від 4 вересня 2015 року №268 о/с та від 2 вересня 2015 року № 1603; поновити його на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору СДІМ МГБ Шумського РВ УМВС України в Тернопільській області; стягнути середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати такі рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права. На переконання заявника касаційної скарги суди не встановили, які саме порушення службової дисципліни та який саме проступок, несумісний з подальшим перебуванням на службі в органах внутрішніх справ, він вчинив. Натомість висновки службової перевірки про вимагання позивачем та одержання неправомірної вигоди, є предметом розслідування у кримінальному провадженні, і можуть вважатися доведеними лише у разі прийняттям судом обвинувального вироку.

Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 прийнятий на службу до органів внутрішніх справ у березні 2010 року на посаду дільничного інспектора міліції сектору ДВМ Кіцманського РВ УМВС в Чернівецькій області, з січня 2013 року переведений на посаду дільничного інспектора міліції сектору ДІМ МГБ Шумського РВ УМВС України в Тернопільській області, а з червня 2013 року призначений на посаду старшого дільничного інспектора міліції.

2 вересня 2015 року УМВС України в Тернопільській області затверджено висновок службового розслідування за фактом неправомірних дій з боку старшого дільничного інспектора міліції СДІМ МГБ Шумського РВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1

Розслідуванням встановлено, що 21 травня 2015 року старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1 складено стосовно громадянина "Н" протокол про адміністративне правопорушення. У подальшому позивач, перебуваючи у черговій відпустці, 20 серпня та 2 вересня 2015 року вступив у неділові стосунки з громадянином "Н" та пообіцяв останньому посприяти у непритягненні до адміністративної відповідальності, за що став схиляти останнього до передачі йому неправомірної вигоди. Громадянин "Н", усвідомлюючи незаконні дії позивача, звернувся із відповідною заявою до відділу внутрішньої безпеки в області щодо притягнення останнього до кримінальної відповідальності, за матеріалами якої прокуратурою Тернопільської області внесено відомості до ЄРДР за ознаками вчинення окремими працівниками Шумського PB кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.

Крім того, службовим розслідуванням встановлено, що позивач незаконно, без оформлення будь-яких документів, вилучив у громадянина «Н» рушницю «KRAL AIR RIFLE» калібру 4,5 мм Н-64159, Туреччина.

За вказаних обставин комісія дійшла висновку, що старший лейтенант міліції ОСОБА_1 своїми діями підірвав авторитет органів внутрішніх справ та довіру громадян щодо спроможності працівників міліції належним чином протидіяти злочинності, і скоїв проступок, несумісний з подальшим проходженням перебуванням на службі в органах міліції.

Наказом УМВС України в Тернопільській області від 2 вересня № 1603 «Про порушення службової дисципліни, допущені окремими працівниками Шумського РВ УМВС в області та покарання винних» вирішено звільнити позивача зі служби в ОВС за порушення службової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків, свідоме ігнорування вимог керівництва МВС України та УМВС України в Тернопільській області щодо необхідності неухильного дотримання законності та службової дисципліни, підтримання позаслужбових стосунків з громадянином «Н», що призвело до надзвичайної події.

Наказом УМВС України в Тернопільській області від 4 вересня 2015 року № 268 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх за пунктом 64 «є» Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни).

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв правомірно, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Сутність службової дисципліни розкрито у статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут), згідно з якою службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту визначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників (стаття 7 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Згідно з підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ порушення дисципліни особами середнього, старшого і вищого начальницького складу є підставою для звільнення зі служби в запас (з постановкою на військовий облік).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2012 року № 155 затверджено Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (чинні на час виникнення спірних правовідносин; далі - Наказ № 155).

Відповідно до пункту Розділу ІІІ Наказу № 155 кожен громадянин України, який вступає на службу до органів внутрішніх справ, добровільно покладає на себе обов'язок служіння Українському народові й захисту свободи, демократії, законності та правопорядку. Професійний обов'язок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки. Честь працівника виявляється в сукупності таких якостей, як заслужена репутація, добре ім'я, особистий авторитет, вірність службовому обов'язку, даному слову і прийнятим моральним зобов'язанням. Працівник не повинен за будь-яких умов зраджувати моральним принципам служби, що відповідають вимогам держави і очікуванням суспільства, їх неухильне дотримання - справа честі і обов'язку кожного працівника органів внутрішніх справ.

Пунктом 7.3. Розділу VII Наказу № 155 визначено, що працівнику органів внутрішніх справ забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів.

Як встановили суди, підставою до звільнення позивача зі служби було порушення ним службової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків, свідоме ігнорування вимог керівництва щодо необхідності неухильного дотримання законності та службової дисципліни, підтримання позаслужбових стосунків, що призвело до надзвичайної події.

При цьому під протиправними позаслужбовими стосунками мається на увазі використання працівником органів внутрішніх справ своїх службових повноважень або службового статусу та пов'язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Обставини позаслужбових стосунків позивача з особою, стосовно якої ним було складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлені службовим розслідуванням, такі дії є недопустимими для працівника органів внутрішніх справ і правильно кваліфіковані судами як порушення службової дисципліни.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх підстав про наявність у відповідача підстав до притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та, відповідно, правомірність оскаржуваних наказів про звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що висновки службової перевірки про вимагання та одержання ним неправомірної вигоди є предметом розслідування у кримінальному провадженні і можуть вважатися доведеними лише у разі прийняттям судом обвинувального вироку.

Водночас, такі твердження Суд вважає необґрунтованими, оскільки згідно з оскаржуваними наказами позивача звільнено не за причетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), а за вчинення конкретного дисциплінарного проступку - вступу позивача, як працівника органів внутрішніх справ, у позаслужбові стосунки з іншою особою, що є недопустимим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 (справа №800/547/17) зауважила на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики (див. mutatis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C.v. the» про неприйнятність заяви №11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження.

Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені у цій справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2016 року залишити без задоволення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець