Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.11.2018 року у справі №826/10289/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року

Київ

справа №826/10289/16

адміністративне провадження №К/9901/42053/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Кузьменка В.А. від 26 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Файдюка В.В., суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М. від 29 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до суду з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, Інспекція), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 квітня 2016 року №635-1305.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Інспекція прийняла протиправно, оскільки позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним жилим будинком по АДРЕСА_1, за яку їй нараховано податкове зобов'язання зі сплати земельного податку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що чинне податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому дійшли висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій, адже земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, обліковується за КП УЖГ «Печерськжитло», то обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою у ОСОБА_2 немає. Вважає, що нарахування їй податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником нежилого приміщення АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 14 вересня 2005 року.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті -286 ПК України відповідач провів розрахунок сплати земельного податку та визначив позивачу податкове зобов'язання по вказаному платежу на суму 36369,00 грн., про що 25 квітня 2016 року виніс відповідне податкове повідомлення-рішення №635-1305.

Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відповідність вимогам законодавства вказаного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким Інспекцією оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_2 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15), а також Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16).

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати земельного податку й прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду