Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року

Київ

справа №820/243/16

адміністративне провадження №К/9901/11617/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року (судді: Дюкарєва С.В., Жигилій С.П., Перцова Т.С.) у справі №820/243/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України, третя особа: перший заступник начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області Левченко Ірина Василівна, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,

установив:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року № 4541/к «Про звільнення ОСОБА_1.»; поновити позивача на посаді першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 25 грудня 2015 року та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зазначала, що 1 квітня 2015 року перед призначенням на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області під адміністративним тиском і на вимогу директора департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибаня С.О., нею написано заяву про звільнення за згодою сторін. Інших заяв про звільнення з моменту призначення на посаду вона не писала, а тому домовленості між нею та Міністерством юстиції України про її звільнення за угодою сторін досягнуто не було. Вказувала, що період між датою написання заяви про звільнення та датою видання наказу про звільнення складає більше ніж 8 місяців, що свідчить про недобросовісне використання роботодавцем цієї заяви.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року (судді: Спірідонов М.О., Зінченко А.В., Тітова О.М.) позов задоволено: скасовано наказ Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року №4541/к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області; поновлено ОСОБА_1 на роботі з 25 грудня 2015 року; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2015 року по дату поновлення на посаді.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, невідповідність його висновків обставинам справи. Зазначає, що між нею та Міністерством юстиції України не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору, відповідач не надав доказів погодження дати звільнення позивача, а також способу надходження до міністерства заяви позивача про звільнення.

Міністерство юстиції України у письмових запереченнях просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Зазначає, що з позивачем було досягнуто згоди щодо припинення з нею трудових відносин, анулювання такої домовленості не відбулось, відтак, звільнення проведено згідно із законом.

Головне територіальне управління юстиції у Харківській області також заперечує проти задоволення касаційної скарги, вважає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи позивача такими, що не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що наказом Міністерства юстиції України від 23 квітня 2015 року №1255/к ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

10 грудня 2015 року до Департаменту кадрової роботи та державної служби надійшла заява позивача, в якій вона просила звільнити її за угодою сторін, з ухвальною резолюцією Міністра юстиції України, яка отримана директором департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибанем С.О. того ж дня.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року №4541/к позивача звільнено з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 25 грудня 2015 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України.

25 грудня 2015 року Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області прийнято наказ № 3759/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року № 4541/к «Про звільнення ОСОБА_1.».

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного наказу, оскільки він винесений без погодження дати звільнення, тобто за відсутності досягнення між роботодавцем і працівником угоди на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Приймаючи протилежне рішення суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_1 виявила бажання припинити трудовий договір саме за угодою сторін на підставі власноручно написаної заяви, датою звільнення просила вважати дату підписання наказу, факт написання вказаної заяви власне позивачем не оспорюється. Незазначення позивачем у заяві календарної дати звільнення не свідчить про недосягнення згоди на звільнення за угодою сторін.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, визначені Законом України «Про державну службу» 16 грудня 1993 року № 3723-XII.

Частиною першою статті 30 Закону України «Про державну службу» передбачені підстави припинення державної служби, які можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

В даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосування положення Кодексу законів про працю України, якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.

Загальні підстави припинення трудового договору визначені приписами статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Приписами частини першої статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За такого правового врегулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 власноруч написано заяву про припинення трудового договору за угодою сторін, днем звільнення просила вважати дату підписання відповідного наказу. Конкретної дати (строку), обумовленої сторонами, з якої трудовий договір вважається припиненим за взаємною згодою сторін, у заяві не вказано.

Крім того, заява про звільнення не містить дати її написання, це питання є спірним.

Як пояснила позивач, вказана заява написана нею 1 квітня 2015 року як умова призначення на посаду під тиском директора департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибаня С.О., після її написання була ним відібрана та залишалась у його розпорядженні.

На заяві міститься відмітка про отримання заяви Грибанем С.О. 10 грудня 2015 року, однак яким чином заява опинилась в Міністерстві юстиції України, судами достовірно не встановлено й не перевірено.

Суд апеляційної інстанції вважав, що така заява могла бути подана начальником Головного територіального управління юстиції у Харківській області Георгієвським Ю.В., який, як встановлено судовим рішенням в адміністративній справі №820/242/16 за його позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України про визнання звільнення незаконним і поновлення на роботі, 10 грудня 2015 року перебував у відрядженні у м. Києві в Міністерстві юстиції України та міг передати заяву.

Однак колегія суддів вважає, що таке твердження є припущенням, не перевіреним судом, оскільки вказана особа судом як свідок не допитана.

Суди не змогли визначити дату та спосіб надходження до Міністерства юстиції України заяви ОСОБА_1, яка зазначена як підстава для видання оскаржуваного наказу, лише встановили, що заява надійшла 10 грудня 2015 року до департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України. Апеляційний суд з цього приводу вважав, що саме дата видання спірного наказу - 25 грудня 2015 року є днем, який сторони обумовили строк припинення трудового договору.

В матеріалах справи міститься нотаріально засвідчена заява ОСОБА_1 від 12 грудня 2015 року (подана Міністерству юстиції України 14 грудня 2015 року), в якій вона відкликає заяву про звільнення за угодою сторін, написану нею 1 квітня 2015 року, та просить звільнити її із займаної посади за власним бажанням 28 грудня 2015 року (Т.1 а.с. 16).

18 грудня 2015 року позивачем написано іншу заяву, яку також посвідчено нотаріально, про відкликання заяви від 12 грудня 2015 року в частині, що стосується звільнення її із займаної посади за власним бажанням 28 грудня 2015 року (Т.1 а.с. 19). Вказана заява направлена до Міністерства юстиції України факсимільним зв'язком 25 грудня 2015 року.

Так, дійсно, право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом працівника, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Відмовитись від домовленості про розірвання трудового договору за угодою сторін можна лише за згоди всіх сторін, тобто працівника та роботодавця.

Суд першої інстанцій з цього приводу правильно зазначив, що факт подання позивачем відповідних заяв, хоч і не має юридичних наслідків, однак свідчить про відсутність свідомого волевиявлення працівника щодо звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Таким чином, заява про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області за угодою сторін не містить ні дати її написання, ні волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення конкретного строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Вчинена на заяві резолюція суб'єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містить ні пропозиції, ні погодження строку, з якого трудовий договір може бути розірвано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення ОСОБА_1 25 грудня 2015 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, у зв'язку з чим його постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2016 року скасувати і залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець