Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.11.2018 року у справі №819/1699/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2020 року

Київ

справа №819/1699/16

адміністративне провадження №К/9901/21382/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г.,-

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області (далі - управління Держпраці) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (прийняту судом у складі: головуючого судді Старунського Д.М., суддів: Багрія В.М., Рибачука А.І.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до управління Держпраці про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ФОП ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати:

- постанову управління Держпраці від 24.11.2016 №ТЕ 116/19/01-40/301 про накладення штрафу в розмірі 1450 грн;

- постанову управління Держпраці від 24.11.2016 №ТЕ 116/1/19-01-40/301 про накладення штрафу в розмірі 4350 грн;

- постанову управління Держпраці від 24.11.2016 №ТЕ 116/2/19-01-40/301 про накладення штрафу у розмірі 14 500 грн.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем правомірно встановлено, що позивачем допущено порушення трудового законодавства, зокрема, ст. ст. 24, 47, 106, 115, 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), ст. ст. 24, 30, 33, 95 Закону України «Про оплату праці», ст. 21 Закону України «Про відпустки», тому оскаржувані постанови про накладення штрафу від 24.11.2016 за №ТЕ 116/19-01-40/301, №ТЕ 116/1/19-01-40/301 та №ТЕ 116/2/19-01-40/301 винесені правомірно.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 08 червня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову постанову про часткове задоволення позову.

Визнав протиправною та скасував постанову управління Держпраці від 24.11.2016 № ТЕ 116/1/19-01-40/301 про накладення штрафу в розмірі 4350 грн.

Визнав протиправною та скасував постанову управління Держпраці від 24.11.2016 № ТЕ 116/2/19-01-40/301 про накладення штрафу у розмірі 14 500 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що, враховуючи встановлені постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017 у справі № 607/12471/16-п обставини, колегія суддів дійшла висновку про вчинення ФОП ОСОБА_1 порушень законодавства про працю, які вказані в пунктах 2, 6 протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 №19-01-40/205, а відтак і про наявність в діях ФОП ОСОБА_1 порушень ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ч. 4 ст. 115 КЗпП та ст. 21 Закону України «Про відпустки». Тому постанова про накладення штрафу в розмірі 1450 грн від 24.11.2016 № ТЕ 116/19-01-40/301 є правомірною.

Щодо постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 24.11.2016 №ТЕ 116/2/19-01-40/301 (у сумі 14500 грн) та постанови про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/1/19-01-40/301 (у сумі 4350 грн), то колегія суддів вважає, що вина позивача щодо вчинення ним порушень викладених у пунктах 1, 3, 4, 5, 7 протоколу про адміністративне правопорушення не доведена, що встановлено постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017, яка вступила в законну силу та Аудиторським висновком від 20.12.2016 №1984.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03 липня 2017 року управління Держпраці звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 січня 2017 року, прийняту у справі № 607/12471/16-п, оскільки ця справа розглядалася однобічно, без залучення інспектора чи представника від управління Держпраці та самого ФОП ОСОБА_1 .

Суд неправильно встановив обставини справи, взяв до уваги не наявні порушення, а пояснення матері ФОП ОСОБА_1 , аудиторський висновок, оскільки аудиторська перевірка правильності розрахунків нарахування заробітної плати ФОП ОСОБА_1 проводилась на основі наданих пояснень та документів саме ОСОБА_1 вже після проведення перевірки, що ставить під сумнів їх об`єктивність.

Судом неправильно застосовано статтю 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час прийняття судового рішення, далі - КАС України).

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06 липня 2017 року відкрив касаційне провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ). З цієї дати набула чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2018 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Данилевич Н.А., судді: Бевзенко В.М., Шарапа В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року задоволено заяви суддів Данилевич Н.А., Бевзенка В.М., Шарапи В.М. про самовідвід.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2018 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року № 1167/0/78-18 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Гімон М.М., судді: Анцупова Т.О., Кравчук В.М.

У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Гімона М.М. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 728/0/78-19 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І. , Стеценко С.Г., справу передано головуючому судді.

У зв`язку з відпусткою судді Рибачука А.І. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 травня 2020 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 травня 2020 року № 831/0/78-20 здійснено за допомогою автоматизованої системи заміну судді Рибачука А.І. та визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Управлінням Держпраці проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №19-01-40/301 ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу від 25.10.2016 та направлення на перевірку від 25.10.2016 №250 у період з 26.10.2016 по 28.10.2016.

28.10.2016 за результатами вказаної перевірки посадовими особами відповідача складено акт №19-01-40/301, яким згідно з наданими для перевірки кадровими та бухгалтерськими документами зафіксовані порушення трудового законодавства, зокрема, ст. 24, 47, 106, 115, 116 КЗпП, ст. 24, 30, 33, 95 Закону України «Про оплату праці», ст. 21 Закону України «Про відпустки».

Цього ж дня складено протокол №19-01-40/205 про адміністративне правопорушення, про те, що ОСОБА_1 здійснюючи підприємницьку діяльність упродовж січня-вересня 2016 року вчинив адміністративне правопорушення за ознаками передбаченими частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме:

1) пунктом 6 частини 1 статті 24 КЗпП визначено, що при укладенні трудового договору з фізичною особою додержання письмової форми є обов`язковим, а частиною 3 статті 24 КЗпП передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Документ, складений ФОП ОСОБА_1 при прийомі на роботу ОСОБА_2 не відповідає вимогам трудового договору, так як у ньому відсутні обов`язкові реквізити, а саме: про сторони, що його уклали (прізвища, імена та по-батькові; паспортні дані, реєстраційні номери облікових карток платника податків кожної із сторін); вид договору і термін його дії (строковий, безстроковий і таке інше); час роботи і відпочинку (тривалість робочого дня); не визначено вихідні дні та порядок і тривалість надання відпустки; не встановлено оплату праці найманого працівника; адреси сторін; умови розірвання договору та інше, що є порушення частини 1 та 3 статті 24 КЗпП;

2) всупереч вимогам частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавцем не забезпечено достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Зокрема, графік роботи магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » станом на день перевірки з 10.00 до 19.00 год., вихідний день - неділя. Впродовж січня - серпня поточного року ОСОБА_2 працювала за графіком з 10.00 до 20.00 год. щоденно, крім неділі. У наданому табелі обліку робочого часу за 2016 рік час роботи продавця ОСОБА_3 не співпадає із вищезазначеним графіком роботи магазину. Аналогічне порушення має місце і стосовно торгового місця у ТЦ «Пасаж» (продавець ОСОБА_4 ), а саме: графік роботи з 9.00 до 19.30 год., вихідний день понеділок. Згідно з пунктом 4 трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_1 і продавцем ОСОБА_4 , час виконання роботи встановлено з 9.00 до 17.00 год., а у табелі обліку робочого часу у серпні - вересні проставлено по 7 годин, по 6 та 5 годин роботи. Окрім цього, підприємцем ОСОБА_1 надано акт про відсутність на роботі продавця ОСОБА_2 від 06.09.2016, повідомлення про відсутність на робочому місці з 06 по 13 вересня (надіслане ОСОБА_2 рекомендованим листом). У той же час у табелі обліку робочого часу і у книзі нарахування заробітної плати зазначено, що продавець ОСОБА_2 звільнена 06 вересня 2016 року. Також має місце недостовірний бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Так, у книзі нарахування заробітної плати (відомість за серпень 2016 року) продавцю ОСОБА_2 нарахована заробітна плата 1829 грн 57 коп., а за даними Пенсійного фонду України - 1562 грн 57 коп. За даними книги нарахування заробітної плати (відомість за вересень 2016 року) продавцю ОСОБА_2 заробітна плата не нараховувалась та проставлено позначення «з/в 6/09.2016 р.», а за інформацією ПФУ їй нарахована заробітна плата 267,00 грн;

3) абзацом 1 статті 106 КЗпП визначено: «за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки». Згідно табеля обліку робочого часу продавець ОСОБА_2 відпрацювала у лютому 2016 року 168 год, у березні - 175 і у червні - 159 год. Місячна норма робочих годин при шестиденному робочому тижні (тривалістю 40 годин) з одним вихідним днем становила: у лютому 2016 року 167 годин, у березні - 173, у червні - 158 год. Понаднормові години складають у лютому - 1, у березні - 2 і у червні - 1 година. У книзі нарахування заробітної плати за ці місяці оплата роботи в надурочний час не проведена, що є порушенням вимог статті 106 КЗпП. Аналогічне порушення мало місце при оплаті праці продавця ОСОБА_4 . Так, згідно табеля обліку робочого часу вищевказаний працівник відпрацювала у вересні 2016 року 176 год. при нормі - 174. Понаднормові години складають 2 години, але у книзі нарахування заробітної плати за вересень оплата надурочних годин відсутня;

4) всупереч вимогам частини 6 статті 95 КЗпП («заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку») та статті 33 Закону України «Про оплату праці», за наявності підстав індексація заробітної плати не проводилась. Зокрема, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення та офіційно опублікованих індексів споживчих цін, заробітна плата працівників, які прийняті на роботу у січні 2016 року (базовий місяць) підлягала індексації у наступних розмірах: червень - 4,1, липень - 4,1 та серпень - 4,1 відсотка, що становить відповідно по 59,45 грн у червні і липні та 41,24 грн у серпні поточного року. Загальна сума ненарахованої і невиплаченої індексації продавцю ОСОБА_2 складає 160 грн 40 коп.;

5) частиною 1 статті 115 КЗпП та частиною 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці» визначено: «заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата». Під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 не надав бухгалтерських документів (відомості на виплату заробітної плати, видаткові касові ордери та інше) що підтверджували б виплату нарахованої продавцеві ОСОБА_4 заробітної плати за серпень - 893,34 грн та вересень - 1412,02 грн. У своїй заяві від 26.10.2016 підприємець стверджує, що «заробітну плату та відпускні вона ( ОСОБА_2 ) отримала в повному об`ємі, підписи в книзі нарахування заробітної плати», а в той же час у цій же книзі (при наявності підписів ОСОБА_2 ) відсутні підписи ОСОБА_4 , що підтверджували б отримання нею заробітної плати за серпень та авансу і заробітної плати за вересень. Таким чином, сума невиплаченої заробітної плати продавцеві ОСОБА_4 , станом на день перевірки, становить 2305 грн 36 коп., що є порушенням частини 1 статті 115 КЗпП та частини 1 статті 24 Закону України «Про оплату праці»;

6) всупереч вимогам частини 4 статті 115 КЗпП та статті 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Так, на прохання продавця ОСОБА_2 підприємець ОСОБА_1 надав їй частину щорічної відпустки тривалістю 15 календарних днів з 21 серпня по 5 вересня 2016 року, а відпускні виплатив - 19.08.2016 року, тобто за 2 дні до початку відпуски;

7) відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП «власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу». Частиною 1 статті 116 визначено: «при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум». У день звільнення (6 вересня 2016 року) продавець ОСОБА_3 не працювала. 20 жовтня 2016 року ОСОБА_3 направила на адресу ФОП ОСОБА_1 листа з вимогою «повернути трудову книжку та провести повний розрахунок». Станом на день перевірки належно заповнена трудова книжка їй не видана та розрахунок не поведений, що є порушенням вимог частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП.

28.10.2016 управління Держпраці винесло припис №19-01-40/301-251, яким приписано: 1) укладати трудові договори із найманими працівниками, відповідно до вимог статті 24 КЗпП; 2) забезпечити достовірний облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці, відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про оплату праці»; 3) оплату роботи в надурочний час привести у відповідність до вимог статті 106 КЗпП; 4) проводити індексацію заробітної плати працівників відповідно до вимог частини 6 статі 95 КЗпП та статті 33 Закону України «Про оплату праці»; 5) виплату заробітної плати привести у відповідність до вимог статті 115 КЗпП та статті 24 Закону України «Про оплату праці»; 6) розрахунки із звільненими працівниками проводити з дотриманням вимог частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП.

За наслідками проведеної перевірки управлінням Держпраці прийнято:

- постанову про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/19-01-40/301, винесену в.о. начальника Управління Держпраці у Тернопільській області Рус Наталією Олександрівною, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 1450,00 грн;

- постанову про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/1/19-01-40/301, винесену в.о. начальника Управління Держпраці у Тернопільській області Рус Наталією Олександрівною, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 4350,00 грн;

- постанову про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/2/19-01-40/301, винесену в.о. начальника Управління Держпраці у Тернопільській області Рус Наталією Олександрівною, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 14 500,00 грн.

Позивач не погодився із цими постанови та звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2015 року за № 438/26883, головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до п. 2 Порядку № 509 штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Штрафи накладаються головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Судом встановлено, що з метою перевірки звернення громадянки ОСОБА_2 , яке надійшло для розгляду 10.10.2016 управління Держпраці отримало погодження Державної служби України з питань праці від 13.10.2016 №10299/4.3/4.2-дп-16 на проведення позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 .

Посилання позивача на незаконність проведеної перевірки у зв`язку із дією мораторію на проведення перевірок контролюючими органами не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу.

Пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Відтак, управління Держпраці не є відповідним контролюючим органом в розумінні Податкового кодексу України, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що на відповідача не розповсюджуються вимоги щодо обмеження перевірок, передбачених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII.

Між тим, в 2015 році дійсно діяв мораторій на проведення перевірок, який містив обмеження в тому числі і для відповідача відповідно до п. 8 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII.

Правовими положеннями п. 8 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, установлено що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки.

Разом із тим, дія вищезазначеного мораторію закінчилась 30.06.2015, а тому починаючи з 01.07.2015 проведення заходів державного контролю за дотриманням законодавства про працю у загальному порядку відновилось.

Таким чином, твердження позивача з приводу того, що у відповідача були відсутні законні підстави для проведення перевірки, у зв`язку із дією мораторію на проведення перевірок контролюючими органами, встановленого Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII є помилковим.

Щодо постанови про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/19-01-40/301, то колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017 у справі № 607/12471/16-п, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 № 19-01-40/205. Звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 №19-01-40/205 на підставі ст. 22 КУпАП обмежившись усним зауваженням, справу про адміністративне правопорушення закрито.

Вказаною постановою доведеним є порушення ФОП ОСОБА_1 , які викладенні в пункті 2 протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016, а саме: порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» щодо незабезпечення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці, за виключенням викладених порушень недостовірності бухгалтерського обліку витрат на оплату праці: «У книзі нарахування заробітної плати (відомість за серпень 2016 року) продавцю ОСОБА_2 нарахована заробітна плата 1829 грн 57 коп., а за даними Пенсійного фонду України - 1562 грн 57 коп.

За даними книги нарахування заробітної плати (відомість за вересень 2016 року) продавцю ОСОБА_2 заробітна плата не нараховувалась та проставлено позначення «з/в 6/09.2016», а за інформацією ПФУ їй нарахована заробітна плата 267,00 грн.».

Зазначене не підтверджується первинними бухгалтерськими документами про перерахування зазначених коштів, які не долучені до матеріалів протоколу та Акта перевірки і спростовується долученими ФОП ОСОБА_1 звітами, які надані ФОП ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду України.

Також, доведеним є порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП і ст. 21 Закону України «Про відпустки», яке викладене в пункті 6 протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 №19-01-40/205, а саме не виплата заробітної плати працівнику за весь час щорічної відпустки не пізніше ніж за три дні до початку відпустки, оскільки доводиться матеріалами справи і, зокрема, Аудиторським висновком від 20.12.2016 №1984.

Урахувавши встановлені постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017 у справі № 607/12471/16-п обставини, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла обґрунтованого висновку про вчинення ФОП ОСОБА_1 порушень законодавства про працю, які вказані в пунктах 2, 6 протоколу про адміністративне правопорушення від 28.10.2016 № 19-01-40/205, а відтак наявність в діях ФОП ОСОБА_1 порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ч. 4 ст. 115 КЗпП та ст. 21 Закону України «Про відпустки». Тому постанова про накладення штрафу від 24.11.2016 №ТЕ 116/19-01-40/301 є правомірною.

Щодо постанов про накладення штрафу від 24.11.2016 № ТЕ 116/2/19-01-40/301 та № ТЕ 116/1/19-01-40/301, то вина позивача щодо вчинення ним порушень викладених у пунктах 1, 3, 4, 5, 7 протоколу про адміністративне правопорушення не доведена, що встановлено постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.01.2017 у справі № 607/12471/16-п, яка набрала законної сили, та аудиторським висновком від 20.12.2016 № 1984.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що постанови про накладення штрафу уповноваженими особами від 24.11.2016 №ТЕ 116/2/19-01-40/301 та № ТЕ 116/1/19-01-40/301 є протиправними та підлягають скасуванню.

В аспекті наведеного слід також зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець