Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2019 року у справі №826/5240/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

справа № 826/5240/18

адміністративне провадження № К/9901/2222/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Анцупової Т. О.,

суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 826/5240/18

за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії;

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя Кармазін О. А.) від 07 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Губської Л. В., Епель О. В., Степанюка А. Г.) від 12 грудня 2018 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Михайлівський» про нікчемність правочинів та застосування наслідків недійсності правочинів, а саме в частині переказу коштів (транзакції), здійсненого ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР» 19 травня 2016 року в сумі 100000 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором № 980-002-000230911 від 29 квітня 2016 року» та переказу коштів ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР» 19 травня 2016 року в сумі 1323,89 грн. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору» № 980-002-000230911 від 29 квітня 2016 року» на рахунок НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2;

- зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком НОМЕР_1 на загальну суму 101323,89 грн.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, визнано не поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_2 до суду з позовом та відмовлено у поновленні строку звернення до суду; позовну заяву залишено без розгляду на підставі ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв'язку з пропуском встановленого ст. 122 КАС України строку звернення до суду.

3. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

5. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2019 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

6. Станом на 21 березня 2019 року відзив від відповідача до Верховного Суду не надходив.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 29 квітня 2016 року між позивачем - ОСОБА_2 (клієнт) та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі - Банк) укладено договір № 980-002-000003423 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування вкладу (депозиту)», відповідно до п. 1 якого Банк по ініціативі клієнта відкриває клієнту на його ім'я поточний рахунок НОМЕР_1 у гривні для зберігання грошей клієнта і здійснює розрахунково-касове обслуговування строкового вкладу за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги Банку.

8. На виконання п. 1 договору ОСОБА_2 вніс кошти на депозитний рахунок у розмірі 100000 грн., що підтверджується квитанцією від 29 квітня 2016 року про внесення грошових коштів в розмірі 100000 грн.

9. 29 квітня 2016 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір № 980-002-000230911. Тип договору - «Капітал+» (Новий) (з виплатою процентів щомісячно).

10. На виконання договору № 980-002-000230911 позивачем внесено на рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» грошові кошти в розмірі 100000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29 квітня 2016 року № 7379731.

11. 19 травня 2016 року грошові кошти в розмірі 101323,89 грн. відповідно до умов договору № 980-002-000230911 повернуті на поточний рахунок № НОМЕР_1 позивача в ПАТ «Банк Михайлівський».

12. 23 травня 2016 року на підставі постанови Правління Національного Банку України № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

13. Відповідно до рішення правління Національного Банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою Дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1216 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатору банку».

14. 08 квітня 2016 року позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - тимчасового адміністратора ПАТ «Банк Михайлівський» з проханням включити його до Переліку вкладників (клієнтів), які мають право на відшкодування коштів за вкладами (рахунками) за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про нього як особу, яка має право на відшкодування коштів у ПАТ «Банк Михайлівський».

15. 23 серпня 2016 року позивачем отримано лист-відповідь на звернення від ПАТ «Банк Михайлівський» № 3Г4/1183/1, в якому зазначено про те, що договір позики, кий укладено між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» визнано нікчемним правочином в силу положень ст. 215 ЦК України та п. 7-9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

16. 19 жовтня 2017 року позивач повторно звернувся із вимогою щодо включення його до Переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами.

17. Листом від 24 жовтня 2017 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волков О. Ю. повідомив позивача, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» була проведена перевірка, в ході якої була встановлена нікчемність правочину (транзакції) з перерахування коштів на поточний рахунок НОМЕР_1 ОСОБА_2, відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський». Враховуючи викладене, та силу положень ст. 215, 216 Цивільного кодексу України та п. 7-9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». ОСОБА_2 не включений до Переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

18. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 28 вересня 2016 позивач в порядку ЦПК України звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Фонду в особі Уповноваженої особи про визнання його вкладником; стягнення гарантованої суми. Ухвалою від 30 вересня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року, у відкритті провадження відмовлено з посиланням на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

19. 19 грудня 2016 позивач повторно звернувся до Шевченківського суду м. Києва із позовною заявою до Фонду про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

20. Ухвалою від 21 грудня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, при цьому, в ухвалі роз'яснено, що позивачу слід звертатися з даним позовом в порядку адміністративного судочинства.

21. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2017 зазначену ухвалу скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

22. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2017 року, постановленою за правилами ЦПК України, позовну заяву позивача залишено без розгляду у зв'язку із заявою позивача про залишення позову без розгляду.

23. 11 вересня 2017 року позивач знову звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку ЦПК України із позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», про зобов'язання вчинити дії.

24. Ухвалою від 14 вересня 2017 року у справі № 761/32111/17 відмовлено у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що справа належить до юрисдикції адміністративних судів.

25. У грудні 2017 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, який ухвалою від 13 грудня 2017 року (справа № 826/15614/17) залишено без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

26. Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у справі № 826/15614/17 судом встановлено, що позивач звертався до Уповноваженої особи Фонду та отримав лист-відповідь від 23 серпня 2016 року на своє звернення від ПАТ «Банк Михайлівський» № 3Г4/1183/1.

27. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2017 року у справі за його позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

28. У березня 2018 року позивач, вважаючи дії відповідача щодо прийняття рішення про нікчемність правочинів та застосування наслідків недійсності правочинів протиправними, звернувся з позовом до адміністративного суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

29. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч. 2 ст. 122 КАС України, а наведені причини його пропуску визнані неповажними.

30. Суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач звернувся до суду із позовом, який надісланий поштою 27 березня 2018 року. Водночас, позивачем самим зазначається та визнається, що про порушення його прав йому стало відомо ще 23 серпня 2016 року. При цьому, у позові по цій справі /а. с. 13/ позивач сам наголошує на тому, що відповідно до п. 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2014 року № 8 дані спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, з того часу позивачу ніщо не заважало звернутися з адміністративним позовом в порядку адміністративного судочинства до адміністративного суду за захистом своїх прав у сфері публічно-правових відносин. Неодноразові звернення позивача до Шевченківського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства не спростовують наявності у позивача можливості звернутися до адміністративного суду з дотриманням строку звернення до суду. Посилання на зміну судової практики суди попередніх інстанцій також визнали безпідставними та такими, що не спростовують відсутність об'єктивних перешкод для звернення позивача до адміністративного суду.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

31. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що дійсно до 20 вересня 2018 року справа за його позовом з приводу того самого вкладу слухалася Шевченківським районним судом м. Києва і булла віднесена апеляційним судом м. Києва до справ, що виникають з цивільних правовідносин та до юрисдикції загального суду. Вважає, що це виправдовує дії позивача щодо звернення до Шевченківського районного суду м. Києва та свідчить про проблеми визначеності правозастосовної практики щодо підсудності даної категорії справ.

32. 14 вересня 2017 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/32111/17 відмовлено у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що справа належить до юрисдикції адміністративних судів. Від 14 вересня 2017 року до 27 березня 2018 року (дата звернення з позовом) пройшло 6 місяців 1 тиждень і 6 днів. Проте зазначає, що ні позивач, ні його представник не були присутніми під час вирішення питання про відкриття провадження і під час постановлення ухвали від 14 вересня 2018 року. Отже, говорити, що з 14 вересня 2017 року позивачу було достеменно відомо, що дана категорія справ відноситься до юрисдикції адміністративних судів не можна. Більше того, відповідно до інформації з ЄДРСР дану ухвалу надіслано судом - 29 вересня 2017 року, зареєстровано - 30 вересня 2017 року, оприлюднено - 03 жовтня 2017 року, а набрала законної сили - 07 листопада 2017 року.

33. Зазначає також, що з 14 вересня 2017 року - ухвала Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/32111/17, якою відмовлено у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що справа належить до юрисдикції адміністративних судів, та до 27 березня 2018 року - дата звернення з цим позовом, строки переривалися у зв'язку із зверненням до окружного адміністративного суду.

34. Вважає, що твердження суду першої інстанції про те, що причиною пропуску строку на звернення до суду є байдужість до своїх прав позивача або небажання про них дізнатися є обґрунтовано неспроможними з огляду на хронологію подій, а також те, що за захистом свого порушеного права позивач звернувся одразу після усвідомлення їх порушення, а саме у місячний термін з моменту отримання повідомлення про нікчемність правочину. Іншим питанням є те, що у зв'язку із проблемою визначення підсудності даної категорії справ станом на 2013 - 2017 роки, позивач став заручником подій та не зміг до цього часу захистити своє порушене право.

35. Такої ж позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 05 квітня 2012 року у справі № К/9991/38816/11, зазначивши, що недостатня кваліфікація, в результаті якої позивач спочатку з порушенням правил предметної підсудності помилково звернувся до районного суду, не може бути перешкодою для реалізації права позивача на звернення до суду для захисту своїх прав, а тому ухвала про залишення позову без розгляду підлягає скасуванню.

36. У зв'язку з цим вважає, що зміни в законодавстві та судовій практиці, правовою невизначеністю щодо підсудності даної категорії справ позивач не мав можливості своєчасно реалізувати право на звернення до суду. Застосування процесуального обмеження за своєю суттю буде свідченням необґрунтованого позбавлення позивача права на звернення до суду, тобто права на справедливий суд. Наведене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 березня 2018 року по справі № 804/243/16, відповідно до якого вияв надмірного формалізму під час застосування норм права міг би розцінюватися як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

38. Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

39. Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

40. Відповідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

41. Частина 1 ст. 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

42. Відповідно до ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

43. Згідно з ч. 3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

44. Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде встановлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

45. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 Кас України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою ст. 123 цього Кодексу.

46. Суд звертає увагу, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

47. Крім того, вирішальним щодо визначення строків звернення до адміністративного суду є встановлення факту, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.

48. Як свідчать матеріали справи /а. с. 104/, позивач у заяві від 06 вересня 2018 року зазначав, що дійсно про порушення свого права дізнався вперше ще 23 серпня 2016 року і уже 28 вересня 2016 року вперше звернувся за захистом свого права до Шевченківського районного суду м. Києва. Про всі ці обставини зазначено у письмових пояснення наданих суду раніше.

49. Суди попередніх інстанцій у цій справі зазначені доводи позивача визнали безпідставними, оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 27 березня 2018 року. При цьому, про таке порушення, як було зазначено позивачем йому було відомо ще 23 серпня 2016 року, тобто, з дня отримання листа-відповіді на своє звернення від ПАТ «Банк Михайлівський» № 3Г4/1183/1.

50. Проте, колегія суддів звертає увагу, що позивачу як найпізніше повинно було стати відомо про підсудність його справи до юрисдикції адміністративних судів з ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі. Однак ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не з'ясовано коли позивачем отримано копію зазначеної ухвали Шевченківського районного суду м. Києва, тобто коли він дізнався, що дана категорія справ підсудна адміністративним судам.

51. У справі «Bellet проти Франції» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

52. У рішенні по справі «Miragall Eckolano v.» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Perez de Rada Cavanilles v.» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

53. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

54. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду передчасними, оскільки судами попередніх інстанцій не дотримано норм процесуального права. У зв'язку з цим, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки судами не встановлені факти, які мають суттєве значення для вирішення справи.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб