Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №807/1541/16

адміністративне провадження №К/9901/16080/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуМукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатської областіна постановуЗакарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року (суддя Скраль Т.В.)та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (колегія у складі суддів: Довгополов О.М., Гудим Л.Я., Святецький В.В.)у справі № 807/1541/16 (№ 876/2959/17)за позовомОСОБА_2доМукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 17 червня 2015 року № 14/07-09-17-01, від 29 червня 2016 року № 89553-13, за кожним з яких йому визначено податкові зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2015 та 2016 роках в сумі 25000 грн.

Позовні вимоги вмотивовані протиправністю й необґрунтованістю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області від 17 червня 2015 року № 14/07-09-17-01, від 29 червня 2016 року № 89553-13.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в частині податкового повідомлення-рішення від 17 червня 2015 року № 14/07-09-17-01 - застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком могло мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а щодо податкового повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року № 89553-13 - відповідачем помилково встановлено, що транспортний засіб позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невірне застосування положень статті 267 Податкового кодексу України, а також зазначаючи, що у 2016 році транспортний засіб, який зареєстрований за позивачем, є об'єктом оподаткування транспортним податком, оскільки базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, тобто з 1 січня по 31 грудня.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу TOYOTA модель HIGHLANDER, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, об'єм двигуна 3456 куб. см., зареєстрованого 23 листопада 2011 року, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2.

17 червня 2015 року податковим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення № 14/07-09-17-01, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн.

29 червня 2016 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 89553-13, відповідно до якого позивачу також визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

Виходячи з викладеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні.

Зазначене підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

Також, колегія суддів касаційного суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність об'єкту оподаткування транспортним податком у 2016 році з таких підстав.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" внесено зміни щодо об'єкту транспортного податку.

Так, відповідно до вимог підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (тут і надалі - в редакції чинній в період нарахування податку) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Згідно з підпунктом 14.1.220 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України виготовлення транспортного засобу - це календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік), для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного у реєстраційних документах.

Окрім того, листом Державної фіскальної служби від 26.01.2016 № 2374/7/99-99-17-04-01-17 було повідомлено податкові органи про зміни в адмініструванні транспортного податку, в тому числі і про те, що у разі неможливості визначити дату виготовлення автомобіля такою датою є 1 січня року виготовлення, зазначеного у реєстраційних документах.

Враховуючи встановлені судами обставини та беручи до уваги вимоги вищенаведених норм, касаційний суд погоджується з їх висновком про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 29 червня 2016 року № 89553-13 через те, що належний позивачу на праві власності автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки використовується більше 5 років (зареєстрований та використовувався позивачем з 2011 року).

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

Судді Верховного Суду