Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2018 Київ А/9901/37/18 800/446/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання незаконним та скасування рішення,

встановив:

Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (який набрав чинності 15 грудня 2017 року; далі - Закон № 2147-VIII) внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його в новій редакції.

Пунктом 1 частини першої розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII) встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ВРП, у якому просив визнати та скасувати рішення ВРП від 29 вересня 2017 року № 3018/0/15-17 «Про внесення подання Президенту України про призначення Ханової Р.Ф. на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду» (далі - Рішення).

На обґрунтування позовних вимог послався на те, що член ВРП ОСОБА_4, порушуючи частину другу статті 35 Закону України «Про запобігання корупції», взяв участь при розгляді кандидатури до Верховного Суду Ханової Р.Ф. на пленарному засіданні ВРП, що відбулося 19 вересня 2017 року, в умовах реального конфлікту інтересів. У зв'язку з чим, це рішення підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням частини першої статті 67 зазначеного Закону.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 жовтня 2017 року у відкритті провадження у справі відмовив. При цьому суд виходив із того, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, ОСОБА_2 з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України), звернувся із заявою про його перегляд, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року, а справу направити на новий розгляд для прийняття рішення про відкриття провадження у справі.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист та передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії, а саме, оскаржити такий акт можуть особи, щодо яких його застосовано.

ОСОБА_2 оспорив Рішення ВРП, яким внесено подання Президенту України про призначення Ханової Р.Ф. на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки щодо Ханової Р.Ф.

Таким чином, відсутність у заявника ОСОБА_2 прав чи обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваного Рішення ВРП не породжує для нього і права на звернення із цим адміністративним позовом.

Оскільки заявник не має права на оскарження зазначеного правового акта індивідуальної дії, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до частини першої статті 244 КАС України у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд зазначеного судового рішення слід відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), суд,

постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року).

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич