Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 420/17886/21

адміністративне провадження № К/990/32784/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.

суддів: Тацій Л.В., Бучик А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/17886/21

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області (далі - ГУ ПФУ), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2021, ухвалене судом у складі головуючого судді Харченко Ю.В.

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів: Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

УСТАНОВИВ:

I. РУХ СПРАВИ

1. 28.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ та ДКСУ, у якому просив:

визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у відшкодуванні шкоди, якої він зазнав внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) в редакції Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII);

стягнути з Держави Україна в особі ДКСУ шкоду у розмірі 439802,60 грн за рахунок бюджетних коштів шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що в силу вимог статті 52 Конституції України та статті 1175 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) він має право на відшкодування шкоди, завданої дією норми частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону 76-VIII за період з 01.01.2015 по 07.07.2021, внаслідок виплати йому пенсії в розмірі, визначеному нормою закону, яку було визнано неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021.

2. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 17.12.2021 позов задовольнив частково:

визнав протиправною відмову ГУ ПФУ, викладену у листі від 16.09.2021 №16730-17263/Г-02/8-1500/21;

зобов`язав ГУ ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.08.2021 про відшкодування шкоди, завданої дією частини третьої статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону № 76-VIII, за період з 01.01.2015 по 07.07.2021, у розмірі 439802,60 грн;

в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

3. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 03.11.2022 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

4. 23.11.2022 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

5. Верховний Суд ухвалою від 05.12.2022 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

6. 13.12.2022 від ГУ ПФУ до суду касаційної інстанції надійшов відзив на зазначену вище касаційну скаргу, у якому відповідач просить залишити останню без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022 - без змін.

7. 22.12.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на необґрунтованість відзиву відповідача та просить задовольнити касаційну скаргу.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію, призначену відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (І категорії).

26.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ із заявою, в якій, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, просив відшкодувати йому матеріальну шкоду на загальну суму 439802,60 грн, завдану внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 76-VIII.

Відповідач листом від 16.09.2021 №16730-17263/Г-02/8-1500/21, з посиланням на пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 29.06.2021 №1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон №1584-ІХ), повідомив позивача, що з 01.07.2021 пенсії, призначені за нормами Закону №796-ХІІ, особам, з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не можуть бути менше: для осіб з інвалідністю І групи - 10340,35 грн, для осіб з інвалідністю II групи - 8272,28 грн, для осіб з інвалідністю III групи - 6204,21 грн, відтак, оскільки розмір його пенсії як особи з інвалідністю II групи становить 9733,50 грн, що перевищує мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю ІІ групи (8272,28 грн), підстави для перерахунку його пенсії відсутні.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорювана відмова ГУ ПФУ не відповідає критеріям ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості у зв`язку з тим, що ГУ ПФУ, надаючи відповідь на заяву позивача, не в повній мірі надало оцінку її доводам, оскільки позивач в прохальній частині своєї заяви просив про відшкодування шкоди, якої він зазнав внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону №76-VІІ, натомість ГУ ПФУ повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку йому пенсії. При цьому, відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що станом на час розгляду цієї справи на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 не розроблений порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, завданої громадянам України внаслідок дії актів, що визнані неконституційними, а відтак визначити розмір та спосіб відшкодування шкоди, завданої позивачу внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII неможливо.

10. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, виходив з того, що умовою виникнення у позивача права на перерахунок пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком було неприведення Верховною Радою України протягом трьох місяців з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 (тобто до 07.07.2021) нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №76-VІІ у відповідність із Конституцією України та цим рішенням, а враховуючи, що на виконання вимог зазначеного рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, яким внесено зміни до Закону №796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи - відсутні підстави для відшкодування позивачу матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих пенсійних виплат за період з 01.01.2015 до 07.07.2021

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, шляхом відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією згаданої вище норми та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, що притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, та підстави їх виникнення, а тому позовні вимоги про відшкодування шкоди задоволенню не підлягають.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 56, частини третьої статті 152 Конституції України та статті 1175 ЦК України, відтак протиправно відмовили в задоволенні вимоги про відшкодування шкоди, якої він зазнав внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону №76-VІІ, що була визнана неконституційною, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.

13. Колегія суддів констатує, що 28.06.1996 Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, зокрема, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу прийняла Конституцію України - Основний Закон України.

14. Статтею 1 Основного Закону задекларовано, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

15. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

16. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

17. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

18. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно зі статтею 16 Основного Закону забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

20. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

21. Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права.

22. Юрисдикцію, повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України.

23. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

24. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

25. Положеннями частин першої та третьої статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

26. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина четверта статті 6 КАС України).

27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію, призначену відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (І категорії) і його звернення з позовом до суду було зумовлено виникненням права на відшкодування шкоди, завданої дією статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, яку було визнано неконституційною.

28. Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом №796-ХІІ.

29. За змістом статті 1 Закону №796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

30. Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

31. Так, відповідно до статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» (далі - Закон №230/96-ВР) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12).

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

32. 28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, яким статтю 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції:

«Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.

Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.»

33. Конституційний Суд України в Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними) та встановив, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону №76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.

34. В пунктах 2-4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 зазначено наступне:

« 2. Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 6 червня 1996 року №230/96-ВР:

«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».

4. Громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.»

35. Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

36. Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон №2136-VIII)

37. Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

38. Керуючись зазначеними нормами Закону №2136-VIII, Конституційний Суд України рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07.07.2021.

39. На виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, яким внесено зміни до Закону №796-ХІІ, в тому числі в частині визначення розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи.

40. Варто зазначити, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

41. Тобто шкода завдана неконституційним актом, виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

42. В мотивувальній частині рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що з приписів статей 3 16 50 Конституції України у їх взаємозв`язку випливають не лише зобов`язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян. Ураховуючи наведене, а також з огляду на особливий статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи громадян України, який випливає зі змісту статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що держава має відшкодувати шкоду громадянам України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, завдану їм внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону № 76-VIII.

43. Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

44. Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

45. Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

46. Як було зазначено вище стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

47. Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 N 6-рп/2016).

48. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 наголошував, що верховенство права як один із засадничих конституційних приписів слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).

49. Колегія суддів зазначає, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.

50. Дійсно, в Україні відсутні конкретні нормативні механізми відшкодування такої шкоди. Відтак можна стверджувати, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в Україні не працює, у зв`язку із чим з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку.

51. Колегія суддів наголошує на тому, що з 01.01.2015 було обмежено розмір пенсії осіб, які отримували пенсію відповідно до Закону № 796-XII, у зв`язку із дією частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, яка згодом визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(II)/2021.

52. Визнанням такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, Конституційний Суд України по суті припинив обмеження майнових прав пенсіонерів з боку держави, яке діяло протягом майже семи років та апріорі завдало їм збитків. Вказані збитки відносяться до шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, вони мають відшкодовуватись державою і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

53. Тож, якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за шкоду, заподіяну особі актами і діями, що визнані неконституційними, зокрема, внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, це не має унеможливлювати захист її прав, які гарантовані Конституцією України, відтак відсутність відповідного закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

54. З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про відшкодуванні шкоди, якої він зазнав внаслідок дії неконституційної норми закону, мотивуючи таке рішення відсутністю закону, який визначає порядок здійснення такого відшкодування, оскільки, як було зазначено вище, відсутність відповідного закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, з огляду на предмет спору та обґрунтування позовної заяви, колегія суддів, вважає, що часткове задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.08.2021 не є належним способом захисту порушеного права позивача.

55. Помилковими також є висновки суду апеляційної інстанції, який відмовляючи в задоволенні позову, фактично розглянув питання наявності в позивача права на перерахунок пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР та залишив поза увагою той факт, що в позові було заявлено вимогу про відшкодування шкоди за помилку держави внаслідок прийняття неконституційного закону.

56. Таким чином, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, не надали належної оцінки доводам позовної заяви і неправильно визначили характер спірних правовідносин, застосувавши положення нормативно-правових актів, які не регулюють питання відшкодування шкоди, завданої особі дією акта (норми закону), що визнаний неконституційним, у зв`язку з чим їх висновки по суті позовних вимог є помилковими.

57. Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили на підставі належних та допустимих доказів розмір завданої позивачеві шкоди та не визначили належного способу захисту порушеного права позивача, хоча оцінка доводів позовної заяви і з`ясування обставин справи у наведеній частині мають суттєве значення для вирішення спору.

58. Колегія суддів зазначає, що вимоги частини четвертої статті 9 КАС України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

59. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

60. Без дослідження і з`ясування наведених вище обставин, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими.

61. Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

62. Оскільки порушення допущені судами першої та апеляційної інстанцій, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.12.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022 у справі №420/17886/21 скасувати.

Справу №420/17886/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А.І. Рибачуксудді Л.В. Тацій А.Ю. Бучик