Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №127/3709/17

адміністративне провадження №К/9901/43385/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Вінницької міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 10 лютого 2017 року № 136 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Волошина С.В. від 18 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Курка О.П., Совгири Д.І., Білоуса О.В. від 07 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністративної комісії при Виконавчому комітеті Вінницької міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 10 лютого 2017 року № 136.

Позовні вимоги мотивував тим, що у діях позивача відсутня подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), у зв'язку з чим його притягнути до відповідальності за відсутності належних та допустимих доказів не було підстав.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що позивач допустив порушення вимог пунктів 6.13.1 (8) та 6.13.1 (29) Правил благоустрою території міста Вінниці та, тим самим, здійснив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 152 КУпАП. Поведінка позивача з встановлення воріт для закриття проїзду загального користування навісним замком суперечить принципу дотримання правомірної адміністративної поведінки та порушує права інших осіб, які правомірно користуються приміщенням будинку, на вільний заїзд та виїзд з прибудинкової території.

Не погоджуючись з постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року та ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів першої та апеляційної інстанцій і задовольнити позовні вимоги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що суди не надали належної оцінки обставинам справи та суті спору, поверхнево досліди докази у справі та з неналежною увагою оцінили пояснення позивача.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/3709/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 14 грудня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року за позовом ОСОБА_2 до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 10 лютого 2017 року № 136.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що 16 січня 2017 року заступником начальника відділу КБСС КП ВМР «Муніципальна поліція» складено протокол № 000684 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2. В протоколі зазначено, що директор ВКП ТОВ «Альянс», усвідомлюючи свої протиправні дії, організував перекриття проїзду автотранспорту до внутрішнього двору будівлі по АДРЕСА_1 шляхом закриття воріт навісним замком, за що статтею 152 КУпАП передбачена відповідальність.

Подію самовільного перекриття проїзду автотранспорту до внутрішнього двору будівлі, що по АДРЕСА_1, шляхом закриття воріт навісним замком, також зафіксовано актом обстеження місця порушення законодавства у сфері благоустрою від 16 січня 2017 року.

10 лютого 2017 року адміністративною комісією при виконавчому комітеті Вінницької міської ради в присутності гр. ОСОБА_2 розглянуто протокол в справі про адміністративне правопорушення. Відповідно до постанови № 136, винесеної за результатами його розгляду, встановлено, що директор ВКП ТОВ «Альянс» ОСОБА_2, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, умисно організував перекриття проїзду автотранспорту до внутрішнього двору будівлі по АДРЕСА_1 шляхом закриття воріт навісним замком, чим вчинив порушення пункту 6.13.1 (8, 29) Правил благоустрою м. Вінниці відповідальність за яке передбачена статтею 152 КУпАП, у вигляді накладення штрафу в розмірі 850 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити, чи була оскаржувана постанова прийнята в межах повноважень виконавчого комітету Черкаської міської ради з дотриманням встановленої законом процедури та на законних підставах.

Згідно зі статтею 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовими особами або представником громадської організації чи органу громадської діяльності.

Відповідно до статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, окрім інших органів, також адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.

Частиною першою статті 218 КУпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 152 КУпАП розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад.

Відповідно до статті 152 КУпАП, порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані: 1) утримувати в належному стані закріплені в установленому порядку за ними території; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів.

Суб'єктами правопорушення можуть бути як посадові особи, так і громадяни.

За змістом частини першої статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.

Рішенням Вінницької міської ради від 01 березня 2011 року № 104 затверджено Правила благоустрою м. Вінниці.

Згідно з підпунктом 8 пункту 6.13.1 та підпунктом 29 пункту 6.13.1 Правил благоустрою території міста Вінниці на об'єктах благоустрою забороняється перекривати проїзди, проходи загального користування будь-якими засобами без відповідного на те дозволу виданого в установленому порядку; вчиняти дії, що тягнуть порушення умов благоустрою, пошкодження (руйнування чи псування) вулично-дорожньої мережі, інших об'єктів та елементів благоустрою, ускладнення умов руху пішоходів та транспорту, та інші дії, заборонені цими Правилами, чинним законодавством України.

Згідно із статтею 9 КУпАП правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем, як директором ВКП ТОВ «Альянс» організовано перекриття проїзду автотранспорту до внутрішнього двору будівлі по АДРЕСА_1, шляхом закриття воріт навісним замком. Земельна ділянка внутрішнього двору відноситься до земель комунальної власності територіальної громади м. Вінниця. З суб'єктами господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність в будівлі по АДРЕСА_1, укладено договори земельного сервітуту на земельні ділянки, межі яких в натурі (на місцевості) не встановлені.

Позивач надав пояснення, що ворота № 3, які влаштовані для в'їзду до внутрішнього двору будинку, що по АДРЕСА_1, встановлені в 1989 році. Ці ворота встановлено, ще за діяльності Вінницької фабрики пошиву та ремонту одягу, правонаступником якої є ТОВ «Альянс» внаслідок приватизації. Власником цих воріт є ТОВ «Альянс», як правонаступник фабрики. Ключі від воріт перебувають у охоронника ТОВ «Альянс». Ворота закриваються на навісний замок з часу їх установки і з часу приватизації вони також їх закривають. Земельна ділянка, яка знаходиться біля будинку, що по АДРЕСА_1, не приватизована. Закриття навісного замка обумовлено тим, що на прибудинковій території сторонні особи можуть курити, пити, викидати сміття. Саме тому ці ворота і закриваються на навісний замок з метою збереження стану порядку на вказаній території.

Ці обставини підтверджені свідченнями свідків, а відповідні факти зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення та за допомогою фотофіксації.

Виходячи з цього, у суду касаційної інстанції відсутній сумнів у наявності порушення підпункту 8 пункту 6.13.1 та підпункту 29 пункту 6.13.1 Правил благоустрою території міста Вінниці та їх вчинення власне позивачем, який є директором підприємства якому належать ворота.

При цьому, позивач вважає, що статтею 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року № 2807-IV (далі - Закон № 2807-IV) встановлено вичерпний перелік обмежень при використанні об'єктів благоустрою, серед яких відсутнє таке обмеження, як перекриття проїзду шляхом встановлення воріт до внутрішнього двору будівлі.

Аналізуючи статтю 16 Закону № 2807-IV, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

За способами викладення норм права у приписах статей нормативно-правових актів залежно від рівня узагальнення розрізняють абстрактний та казуальний способи. Перший розкриває зміст норми (ознаки фактичних обставин, дій, явищ) у приписах статей загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями, через родові особливості, а другий розкриває зміст норми (фактичні обставини, дії, явища, їх види) у приписах статей індивідуалізованими поняттями через певні факти, конкретні випадки (казуси), ознаки та ін. з широким застосуванням прийому переліків. І перший і другий можуть встановлювати вичерпний перелік ознак фактичних обставин, дій, явищ тощо, щоправда перший родових ознак, а другий індивідуальних.

Виходячи зі змісту статті 16 Закон № 2807-IV у взаємозв'язку з нормою пункту 2 частини першої статті 10 Закон № 2807-IV щодо повноважень органів місцевого самоврядування затверджувати правила благоустрою, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вичерпний перелік обмежень при використанні об'єктів благоустрою наведений у статті 16 стосується родових ознак об'єктів благоустрою, на які законом заборонено відповідні посягання. Це вчинено законодавцем з тією метою, щоб надмірно не обтяжувати правову норму Закону деталізацією правовідносин, що виникають в суспільному житті. Тому пункту 2 частини першої статті 10 Закон № 2807-IV законодавцем передбачено можливість органами місцевого самоврядування самостійно на своїй території визначати відповідні заборони та обмеження при використанні об'єктів благоустрою.

Зважаючи на ці аргументи, суди попередніх інстанцій на думку касаційного суду вірно визначились з приводу доводів позивача про застосування статті 16 Закону № 2807-IV, вважавши такі доводи безпідставними.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних

правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко