Історія справи

Постанова КАС ВП від 20.07.2023 року у справі №200/18480/21
Постанова КАС ВП від 20.07.2023 року у справі №200/18480/21
Постанова КАС ВП від 20.07.2023 року у справі №200/18480/21

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2023 року

м. Київ

справа № 200/18480/21

адміністративне провадження № К/990/36642/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №200/18480/21

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року (головуючий суддя: Геращенко І.В., судді: Казначеєва Е.Г., Міронова Г.М.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, у якому, з урахуванням заяви про збільшення (уточнення) позовних вимог та заяви про узагальнення позовних вимог від 25 січня 2022 року, просив суд:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, яка полягає у відмові виплатити йому як учаснику бойових дій компенсації за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році, індексації сум грошового забезпечення з 7 листопада 2015 року до листопада 2017 року, одноразової грошової допомоги у повному обсязі, середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку з 31 березня 2021 року до дня ухвалення судового рішення;

1.2. зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити йому як учаснику бойових дій компенсацію за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 роки у розмірі: 51008, 16 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році у загальному розмірі 35827,06 грн, індексації сум грошового забезпечення з 7 листопада 2015 року до листопада 2017 року, у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі: 43954,25 грн, середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку з 31 березня 2021 року до дня ухвалення судового рішення у розмірі: 17913, 53 грн.

2. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2022 року залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Національної поліції в Донецької області.

3. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він з 2016 року має статус учасника бойових дій, у зв`язку з чим на підставі пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 24 Закону України «Про відпустки» має право на одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік або на виплату грошової компенсації при звільненні у разі їхнього невикористання.

3.1. У цьому контексті позивач стверджував, що протягом 2016-2021 років такий вид відпустку йому не надавався і при звільненні зі служби йому не була виплачена грошова компенсація за ці дні. Доводив, що з огляду на середньоденне грошове забезпечення (607,24 грн) та кількість невикористаних днів відпустки за 6 років (84), сума відповідної компенсації має становити 51008,16 грн.

4. Посилаючись на пункт 13 розділу ІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом МВС від 6 квітня 2016 року №260 (далі також - «Порядок №260»), ОСОБА_1 зазначав, що поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.

4.1. У цьому контексті позивач указував, що Департамент внутрішньої безпеки відмовив йому у виплаті матеріальних допомог на для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році. Доводив, що з огляду на розмір його середньомісячного грошового забезпечення (17913,53 грн) ці матеріальні допомоги мають бути виплачені у загальній сумі: 35827,06 грн.

5. Посилаючись на частину 5 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» та Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», ОСОБА_1 стверджував, що під час служби в поліції у період з 7 листопада 2015 року до листопада 2017 року йому не нараховувалася і не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Зазначав, що Департамент внутрішньої безпеки відмовив у виплаті цієї індексації.

6. Посилаючись на статтю 102 Закону України «Про Національну поліцію», частину другу статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанову Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», ОСОБА_1 зазначав, що стаж його служби в поліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільнення становить понад 25 років.

6.1. У цьому контексті позивач доводив, що з огляду на його середню місячну заробітну плату за період з жовтня 2020 року до березня 2021 року (21861,73 грн) загальний розмір одноразової грошової допомоги при звільненні має складати 136635,75 грн, проте Департамент внутрішньої безпеки виплатив лише 92681,50 грн, відмовивши у решті. Тож позивач стверджував, що для виплати повної суми такої допомоги відповідач має доплатити йому кошти у розмірі: 43954,25 грн (136635,75 - 92681,50 = 43954,25).

7. Посилаючись на частину першу статті 116, частину першу статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), ОСОБА_1 зазначав, що на час пред`явлення позову Департамент внутрішньої безпеки не провів з ним повного розрахунку. У цьому контексті позивач визначив належний йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі, яка дорівнює його середньомісячному грошовому забезпеченню, а саме: 17913,53 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, що полягає у відмові виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій компенсації за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 років у розмірі: 51008,16 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році, індексації сум грошового забезпечення з 7 липня 2017 року до листопада 2017 року, середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення судового рішення;

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, що полягає у відмові виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій індексації сум грошового забезпечення з 7 листопада 2015 року до 19 червня 2017 року;

- зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 як учасника бойових дій компенсації за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 років у розмірі: 51008,16 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році, індексації сум грошового забезпечення з 7 липня 2017 року до листопада 2017 року, у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі: 30062,25 грн, середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, починаючи з 31 березня 2021 року до дня ухвалення судового рішення, у розмірі: 17913,53 грн;

- зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати й виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій індексації сум грошового забезпечення з 7 листопада 2015 року до 19 червня 2017 року;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

9. Щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, за час служби йому не надавалися додаткові оплачувані відпустки та під час звільнення зі служби йому не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні цієї відпустки.

9.1. Проаналізувавши приписи статей 4, 16-2, частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статей 59, 92-94 Закону України «Про Національну поліцію», пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, місцевий суд погодився з обґрунтованістю доводів позивача стосовно наявності підстав для виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки.

9.2. Також суд погодився з розрахунком цієї суми, здійсненим позивачем на основі середньоденного розміру грошового забезпечення (607,24 грн) та кількості днів додаткової відпустки (84 дні), тож констатував, що загальна сума компенсації має становити 51008,16 грн (607,24 Ч 84 = 51008,16).

10. Щодо виплати в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні, суд першої інстанції, врахувавши приписи частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту 2 розділу 6 Порядку №260, суд установив, що ОСОБА_1 користується правом на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

10.1. Суд розрахував суму цієї допомоги за іншою методикою, ніж заявляв позивач. Для такого розрахунку суд застосував правила пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі також - «Порядок №100»). Суд розрахував середньомісячну заробітну плату позивача на основі даних про виплати за січень-лютий 2021 року (19478,97 + 19779,03 : 2 = 19636,00 грн) та визначив 25 відсотків цього місячного грошового забезпечення (19639,00 Ч 25 : 100 = 4909,75 грн). За таких обчислень суд дійшов висновку, що загальний розмір одноразової грошової допомоги становить: 122743,75 грн (4909,75 грн х 25 календарний років служби = 122743,75 грн).

10.2. Водночас суд зауважив, що Департамент внутрішньої безпеки визнає нарахування ОСОБА_1 такої допомоги у розмірі: 92681,50 грн.

10.3. На основі цього суд дійшов висновку, що недоплата до загального розміру одноразової грошової допомоги становить: 30062,25 грн (122743,75 - 92681,50 = 30062,25) і саме в цій сумі належить задовольнити позовні вимоги.

10.5. Оскільки ОСОБА_1 суму недоплати такої допомоги заявив у більшому розмірі (43954,25 грн), то позовні вимоги в цій частині були задоволені частково.

11. Щодо виплати матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році у розмірі: 35827,06 грн, то суд частково погодився з вимогами позивача.

11.1 Проаналізувавши частини першу, другу статті 94 Закону України «Про Національну поліцію», пункт 13 розділу ІІ Порядку №260, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

11.2. Водночас суд не погодився з розрахунком позивача щодо розміру цих допомог у загальній сумі: 35827,06 грн. Цей висновок суд мотивував приписами пункт 13 розділу ІІ Порядку №260, указавши, що розмір матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань встановлюється керівництвом підрозділу, у якому проходив службу позивач, у рамках дискреційних повноважень і у межах асигнувань та мають мінімальний та максимальний розмір. Водночас зауважив, що суд не має підміняти керівника підрозділу під час прийняття ним рішень, оскільки це виходить за межі адміністративного судочинства.

11.3. На цій основі суд дійшов висновку, що позовні вимоги в означеній частині належить задовольнити частково, без вказівки на розмір матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році.

12. Щодо виплати індексації грошового забезпечення, то суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду служби ОСОБА_1 як поліцейський мав право на індексацію грошового забезпечення. Цей висновок суд мотивував тим, що індексація як складова грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню й виплаті. Натомість обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

12.1. У цьому контексті суд установив, що з 7 листопада 2015 року до 19 червня 2017 року ОСОБА_1 проходив службу та отримував грошове забезпечення у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, а з 7 липня 2017 року до листопада 2017 року - у Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України і під час проходження служби та на час звільнення йому не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за указані періоди служби в поліції.

12.2. На цій основі суд констатував обґрунтованість позовних вимог в означеній частині.

13. Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд дійшов висновку про право позивача на отримання такого відшкодування на підставі статті 117 КЗпП України. Цей висновок суд мотивував тим, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

13.1. Для розрахунку суми середнього заробітку суд застосував правила пунктів 2, 5, 8 Порядку №100.

13.2. Суд указав, що розмір середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення з 1 квітня 2021 року до винесення судового рішення (23 лютого 2022 року) становить 136629,00 грн (225 робочих днів х 607,24 грн середньоденного заробітку = 136629,00).

13.3. Одночасно з цим, суд урахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 та постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо компенсаторного характеру заходів відповідальності у цивільному праві, принципів розумності, справедливості, пропорційності та можливості зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Також у цьому контексті суд зауважив, що ОСОБА_1 суму середнього заробітку заявив у розмірі: 17913,53 грн. На цій основі суд дійшов висновку, що така вимога позивача є співмірною зі встановленим розміром заборгованості, а відтак підлягає задоволенню саме у сумі: 17913,53 грн.

14. Отже, позовні вимоги, у задоволенні яких суд відмовив, стосувалися двох аспектів:

- розміру недоплаченої одноразової грошової допомоги (із заявленої суми коштів у розмірі: 43954,25 грн суд визнав обґрунтованою вимогу у межах суми: 30062,25 грн);

- загального розміру матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та для оздоровлення та (суд не задовольнив заявлену суму коштів у конкретному розмірі: 35827,06 грн з мотивів належності питання щодо визначення їхнього розміру до дискреції відповідача).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року частково задоволено апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року скасовано в частині вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році, середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення судового рішення;

- зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, на оздоровлення у 2021 році, середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку з 31 березня 2021 року по день ухвалення судового рішення у розмірі: 17913,53 грн;

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови виплатити у повному обсязі одноразову грошову допомогу та зобов`язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні.

Прийнято нову постанову в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року змінено у мотивувальній частині стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови виплатити позивачу як учаснику бойових дій компенсації за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 років у розмірі 51008,16 грн, зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити на користь позивача як учаснику бойових дій компенсації за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 років у розмірі: 51008,16 грн.

Виключено в абзаці другому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року фразу «у розмірі 51008,16 грн.,».

Виключено в абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року фразу «у розмірі 51008, 16 грн. (п`ятдесят одна тисяча вісім) гривень 16 копійок,».

У іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року залишено без змін.

16. Стосовно виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки, то суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що позивач має право на цю компенсацію.

16.1. Водночас апеляційний суд констатував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за ці роки в сумі: 51008,16 грн.

16.2. Апеляційний суд виходив з того, що розрахунок суми компенсації належить до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, а тому суд не вправі втручатися в дискреційні повноваження Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

16.3. З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку про зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки нарахувати й виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки без визначення її конкретної суми.

17. Щодо вимог про виплату в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні, то апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що позивач користується правом на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

17.1. Водночас апеляційний суд зазначив, що місцевий суд помилково розрахував цю допомогу із застосуванням Порядку №100. У цьому контексті апеляційний суд указав, що розрахунок коштів для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції визначений пунктом 6 розділу VІ Порядку №260.

17.2. Також апеляційний суд зазначив, що розрахунок суми одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції належить до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень і суд не вправі втручатися в дискреційні повноваження Департаменту внутрішньої безпеки.

17.3. З урахуванням цього, апеляційний суд зазначив, що станом на день звільнення місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складало 14 829,04 грн, а отже розмір одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби становить 92681,50 грн (25% місячного грошового забезпечення (14829,04 грн) Ч 25 календарних років служби). Також суд указав, що Департамент внутрішньої безпеки виплатив ОСОБА_1 ці кошти 7 жовтня 2021 року у розмірі: 91291,28 грн (військовий збір - 1390,22 грн).

17.4. На цій основі апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

18. Щодо вимог, які стосуються виплат матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення у 2021 році, то апеляційний суд виходив з того, що за правилами пункту 13 розділу ІІ Порядку №260, підставою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення є відповідний наказ керівника органу поліції за рапортом поліцейського.

18.1. У цьому контексті апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не звертався у 2021 році з рапортом до Департаменту внутрішньої безпеки про надання йому матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення.

18.2. З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку Департаменту внутрішньої безпеки, а відтак про відсутність підстав для задоволення вимог в указаній частині спору.

19. Щодо виплати індексації грошового забезпечення, то апеляційний суд повністю погодився з висновком місцевого суду про обґрунтованість таких вимог і наявність підстав для їхнього задоволення.

20. Щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин. Цей висновок суд мотивував тим, що у випадку позивача пріоритет у застосуванні мають не норми трудового законодавства, а пункт 8 розділу VI Порядку №260, відповідно до якого одноразова грошова допомога при звільненні виплачується не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання центрального органу управління поліцією, органів поліції, державних органів, установ та організацій, до яких відряджені (прикомандировані) поліцейські.

20.1. У цьому контексті апеляційний суд указав, що кошти на рахунок Департаменту внутрішньої безпеки надійшли 4 жовтня 2021 року і були виплачені позивачу 7 жовтня 2021 року, тобто у межах п`яти робочих днів як цього вимагав пункт 8 розділу VI Порядку №260.

20.2. На цій основі апеляційний суд констатував відсутність протиправної бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки, а відтак визнав помилковим висновок місцевого суду про наявність підстав для виплати позивачу середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

21. Отже, внаслідок апеляційного перегляду справи залишилися задоволеними позовні вимоги у частині виплати:

- компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки (однак без визначення її конкретної суми);

- індексації сум грошового забезпечення з 7 липня 2017 року до листопада 2017 року (де висновки судів були одностайні).

21.1. Одночасно з цим, повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині виплати:

- матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань і на оздоровлення у 2021 році;

- доплати одноразової грошової допомоги при звільненні;

- середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31 березня 2021 року до 23 лютого 2023 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

22. У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року.

23. Ухвалою від 10 січня 2023 року Суд відкрив касаційне провадження з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 (один) частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

24. Позиція скаржника полягає в тому, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 квітня 2018 року у справі №806/1183/16, від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8185/18, від 7 травня 2020 року у справі №360/4127/19, від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, від 31 травня 2021 року у справі №200/13837/19-а (щодо вимог про компенсацію за невикористану відпустку учаснику бойових дій, виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і на оздоровлення, виплати одноразової грошової допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку); від 24 грудня 2020 року у справі №802/1286/18, від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18 (щодо реалізації державним органом дискреційних повноважень).

25. Скаржник стверджує, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду у частині вимог, які стосувалися виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і на оздоровлення, не врахував положення пункту 13 розділу ІІ Порядку №260. Також важає, що відповідач не спростував його доводи про подачу ним рапортів для виплати матеріальних допомог.

26. Скаржник стверджує, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду у частині вимог, які стосувалися компенсації за невикористану відпустку учаснику бойових дій, дійшов помилкового висновку про належність до дискреційних повноважень відповідача питання розрахунку суми цієї компенсації. Зазначає, що такий висновок апеляційного суду створює невизначеність щодо розміру компенсації і може бути підґрунтям для спекуляцій з боку Департаменту внутрішньої безпеки.

27. Скаржник стверджує, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду у частині вимог, які стосувалися виплати у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні, не врахував норми статті 102 Закону України «Про Національну поліцію», частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» щодо порядку та умов виплати спірної допомоги.

28. Скаржник зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду у частині виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, дійшов висновку, що пріоритет у застосуванні має пункт 8 розділу VI Порядку №260, а не норми трудового законодавства.

28.1. У цьому контексті скаржник указує, що одноразову грошову допомогу при звільненні він отримав через шість місяців після такого звільнення, що перевищує терміни, установлені пунктом 8 розділу VI Порядку №260 для її виплати.

28.2. Також скаржник відстоює думку про те, що у його випадку пріоритетними у застосовуванні є статті 116-117 КЗпП України, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненим працівником та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум.

29. Щодо виплати індексації грошового забезпечення, то ОСОБА_1 не оскаржує рішення судів попередніх інстанцій у цій частині спору.

30. Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України у відзиві просить Суд залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову залишити без змін. Позиція відповідача полягає в тому, що суд апеляційної інстанції повно і правильно встановив обставини справи, надав їм належну оцінку та ухвалив законну й обґрунтовану постанову. Вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

31. Головне управління Національної поліції в Донецькій області у відзиві теж просить Суд залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову залишити без змін. Позиція цього відповідача полягає в тому, що скаржник не обґрунтовував порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

32. ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується рішенням комісії Національної поліції від 23 грудня 2016 року №8/У/93 та посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 17 січня 2017 року.

33. Наказом Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України №89 о/с від 26 березня 2021 року ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.

33.1. Стаж роботи ОСОБА_1 в поліції для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби становить 25 років 7 місяців 17 днів.

34. 12 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України із заявою про виплату йому недоплачених сум грошового забезпечення.

35. Листом №Д-2547/42-05ЦА/02-2021 від 17 листопада 2021 року Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України відмовив ОСОБА_1 у виплаті цих видів грошового забезпечення.

36. Згідно з довідкою Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №148 від 13 жовтня 2021 року середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить: 17913,53 грн, середньоденне грошове забезпечення - 607,24 грн.

37. Також згідно з указаною довідкою станом на день звільнення (31 березня 2021 року) місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 становило без індексації: 14829,04 грн і складалося з: 2500 грн (посадовий оклад) + 2200 грн (оклад за спеціальним званням) + 2350 грн (надбавка за стаж служби в поліції) + 2820 грн (надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції) + 250 грн (надбавка за службу в умовах режимних обмежень) + 4709,04 грн (премія). Місячне грошове забезпечення позивача станом на день звільнення з індексацією становило 16048,03 грн.

38. Відповідно до довідки Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про доходи №41 від 31 березня 2021 року нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за січень 2021 року складає: 19478,97 грн, за лютий 2021 року - 19779,03 грн.

39. У квітні 2021 року відділ фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України надіслав до Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України інформаційну довідку про потребу в коштах на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейським «станом на 01 квітня 2021 року», зокрема ОСОБА_1 у сумі: 92681,50 грн.

40. Розмір одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 становить 92681,50 грн (25% місячного грошового забезпечення (14829,04 грн) Ч 25 календарних років служби).

41. Згідно з випискою із системи дистанційного обслуговування клієнтів за 4 жовтня 2021 року, платіжним дорученням №7143/368 (позиція 6) на контррахунок для пасивних рахунків, призначення: 2112 реєстр на відкриття асигнувань №7143 КЕКВ 2112, до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України надійшли кошти у сумі: 16678300,00 грн.

42. Загальним платіжним дорученням №1392 від 7 жовтня 2021 року Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатив ОСОБА_1 на картковий рахунок одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції у розмірі: 91291,28 грн (військовий збір - 1 390,22 грн).

43. ОСОБА_1 не використав дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки.

44. При звільненні ОСОБА_1 . Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні цієї відпустки.

45. Крім цього, з 7 листопада 2015 року до 19 червня 2017 року ОСОБА_1 проходив службу та отримував грошове забезпечення у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, а з 7 липня 2017 року до листопада 2017 року - у Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України. У ці періоди проходження служби та на час звільнення з неї ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

ІІI. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

46. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

47. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

48. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.

Стосовно виплати матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення

49. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Позовні вимоги у цій частині суд задовольнив частково, без вказівки на конкретний розмір матеріальних допомог.

50. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в цій частині й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні указаних вимог, виходив з того, що за правилами пункту 13 розділу ІІ Порядку №260 підставою для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення є відповідний наказ керівника органу поліції за рапортом поліцейського, проте ОСОБА_1 не звертався у 2021 році з таким рапортом до Департаменту внутрішньої безпеки, а тому відсутня протиправна бездіяльність з боку цього відповідача.

51. У касаційній скарзі позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував пункт 13 розділу ІІ Порядку №260.

52. Перевіривши цей довід, Суд дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на таке.

53. Згідно з частинами першою, другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

54. Відповідно до абзацу 1 пункту 13 розділу ІІ Порядку №260 поліцейським у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для оздоровлення, розмір якої повинен бути не менше їх посадового окладу та не більше місячного грошового забезпечення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, розмір якої не повинен перевищувати їх місячного грошового забезпечення.

55. Згідно з абзацом 3 пункту 13 розділу ІІ Порядку №260 виплата поліцейським матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі їх рапортів у розмірі, визначеному керівником органу поліції.

56. Суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_1 не подавав рапорти для виплати йому матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2021 році, правильно застосував положення пункту 13 розділу ІІ Порядку №260 та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку Департаменту внутрішньої безпеки у цій частині спору.

57. Зазначений довід касаційної скарги зводиться до переоцінки доказів, досліджених судом апеляційної інстанції, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Водночас у касаційній скарзі не обґрунтовано підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

58. Зрештою текстуальний виклад пункту 13 розділу ІІ Порядку №260 дає підстави вважати, що виплата матеріальної допомоги не є обов`язкова. Можливість отримати матеріальну допомогу залежить від обсягу бюджетних асигнувань на виплату грошового забезпечення поліцейським (пункт 14 постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №620/17864/21).

59. Тож, з огляду на викладене Суд констатує, що суд апеляційної інстанції повно та правильно установив обставини справи, пов`язані з невиплатою позивачу матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2021 році, надав їм правильну оцінку та обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в указаній частині спору.

Стосовно виплати у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції

60. Суд першої інстанції розрахував суму одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до пункту Порядку №100 (122743,75 грн) та зазначив, що Департамент внутрішньої безпеки нарахував цю допомогу у меншій сумі (92681,50 грн), а тому присудив позивачу виплату різниці цих коштів (30062,25 грн). Оскільки вимоги позивача стосувалися суми у розмірі: 43954,25 грн, то ці вимоги суд першої інстанції задовольнив частково.

61. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в цій частині й ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні указаних вимог, установив, що Департамент внутрішньої безпеки виплатив ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі: 92681,50 грн і водночас дійшов висновку, що ця сума обчислена згідно з правилами пункту 6 розділу VI Порядку №260. Також апеляційний суд зазначив, що місцевий суд помилково розрахував спірну суму за правилами Порядку №100.

62. У касаційній скарзі позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував норми матеріального права щодо порядку та умов виплати спірної допомоги, а саме: положення статті 102 Закону України «Про Національну поліцію», частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», абзацу 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб».

63. Перевіривши цей довід, Суд дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на таке.

64. Згідно зі статтею 102 Закону України «Про Національну поліцію», пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

65. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

66. Згідно з абзацом 4 пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

67. Відповідно до пункту 2 розділу VI Порядку №260 поліцейським, які звільняються із служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

68. Згідно з абзацом 1 пункту 6 розділу VI Порядку №260 нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні із служби здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення, ураховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, процентну надбавку за стаж служби в поліції, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, установлених наказами на день звільнення.

69. На тлі цього Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції врахував наведені норми матеріального права, прямо процитувавши їх в оскаржуваній постанові.

70. Також Суд зауважує, що у цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнився зі служби в поліції за власним бажанням і мав стаж роботи для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби 25 років 7 місяців 17 днів. Обставини щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби не є спірними.

71. Тож зазначеному доводу касаційної скарги бракує вмотивованості стосовно його логічного зв`язку із висновками суду апеляційної інстанції.

72. Щодо нарахування суми одноразової грошової допомоги при звільненні із служби в поліції, то суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що таке нарахування здійснюється відповідно до Порядку №260, а не Порядку №100.

73. На відміну від суду першої інстанції апеляційний суд чітко встановив, що ця допомога була виплачена позивачу. Також, перевіривши нарахування, апеляційний суд погодився з його повнотою.

74. У цьому контексті Суд зауважує, що здійснений судом апеляційної інстанції розрахунок суми одноразової грошової допомоги не є предметом касаційного оскарження. Касаційна скарга не містить доводів не згоди з цим розрахунком.

75. Тож, з огляду на викладене, Суд констатує, що суд апеляційної інстанції повно та правильно установив обставини справи, пов`язані з виплатою та розміром одноразової грошової допомоги при звільненні із служби, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції, яке у цій частині не відповідало закону, та ухвалив правильне по суті рішення в означеній частині спору.

Стосовно виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки

76. Суди першої й апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і за час служби йому не надавалися додаткові оплачувані відпустки та під час звільнення зі служби йому не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні цієї відпустки, одностайно дійшли висновку про наявність підстав для виплати позивачу спірної компенсації.

77. Водночас суд першої інстанції розрахував цю компенсацію і присудив її у конкретній сумі. Натомість суд апеляційної інстанції змінив ці мотиви й резолютивну частину рішення місцевого суду, виключивши з них вказівку на суму компенсації. Таке рішення апеляційний суд мотивував дискреційними повноваження відповідача.

78. У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що у цій частині спору суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про належність до дискреційних повноважень відповідача питання розрахунку суми грошової компенсації.

79. Перевіривши цей довід, Суд дійшов висновку про його обґрунтованість з огляду на таке.

80. Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

81. Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

82. Відповідно до абзацу 7 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

83. Згідно з абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

84. Верховний Суд зазначав, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону «Про відпустки» та статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 22 постанови від 7 травня 2020 року у справі №360/4127/19).

85. Щодо виплати поліцейським грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, то Верховний Суд зазначав, що через відсутність правового врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки при вирішенні спору слід застосовувати приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки» (пункт 60 постанови від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, постанова від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8185/18 та інші).

86. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

87. У випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки (пункт 62 постанови від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19).

88. Щодо дискреційних повноважень, то Суд неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, від 6 квітня 2023 року у справі №420/11424/21).

89. Також у постановах від 24 грудня 2020 року у справі №802/1286/18-а, від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18, на які слушно послався скаржник, Верховний Суд зазначив, що у разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку.

90. На основі усталеної практики тлумачення поняття дискреційних повноважень та з огляду на порядок нарахування поліцейському грошової компенсації за невикористану відпустку, що встановлений пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260, Суд зазначає, що повноваження Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України стосовно розрахунку суми цієї компенсації не є дискреційними.

91. Цей висновок пояснюється тим, що порядок нарахування поліцейському грошової компенсації за невикористану відпустку визначається нормативно і залежить тільки від кількості днів невикористаної відпустки та одноденного розміру грошового забезпечення. Відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, оскільки Порядком №260 не передбачена будь-яка альтернатива під час такого розрахунку.

92. У випадку звільнення ОСОБА_1 для Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки - виплатити йому компенсацію за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.

93. Тож Суд вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилково висновку про наявність у Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України дискреційних повноважень при розрахунку суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустку за 2016-2021 роки.

94. Одночасно з цим, колегія суддів зауважує, що у позовній заяві ОСОБА_1 просив суд зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити йому указану компенсацію у конкретній сумі. Суд першої інстанції так і зробив, здійснивши необхідний розрахунок на основі відомостей, указаних у довідці Департаменту від 13 жовтня 2021 року №148, про середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі: 607,24 грн та кількості днів невикористаної ним додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 6 років (607,24 грн Ч 6 Ч 14 = 51008,16 грн).

95. Враховуючи характер спірних правовідносин, Суд вважає, що такий спонукаючий спосіб захисту є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову.

96. Натомість суд апеляційної інстанції необґрунтовано змінив рішення місцевого суду шляхом виключення вказівки на суму, чим по своїй суті застосував спонукаючий спосіб захисту з усіченим впливом, який не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини щодо розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

97. Відтак в означеній частині оскаржувана постанова протирічить вимогам частини четвертої статті 242 КАС України і не відповідає завданню адміністративного судочинства, визначеного статтею 2 цього Кодексу.

98. За таких обставин і міркувань колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково змінив судове рішення місцевого суду, яке у цій частині позовних вимог відповідає закону.

Стосовно виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні

99. Суд першої інстанції підтвердив право позивача на отримання відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у зв`язку із непроведенням Департаментом внутрішньої безпеки повного розрахунку при звільнення.

100. Одночасно з цим, місцевий суд розрахував суму середнього заробітку у розмірі: 136629,00 грн й указав на необхідність її зменшення. З урахуванням фактору, що ця вимога позивача охоплювала середній заробіток у розмірі: 17913,53 грн, то саме у такій сумі суд присудив цей заробіток до нарахування з боку Департаменту внутрішньої безпеки.

101. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог у цій частині, мотивувавши тим, що одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу у межах строків, передбачених пунктом 8 розділу VI Порядку №260, а тому положення статті 117 КЗпП України не застосовується.

102. У касаційній скарзі позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин пункт 8 розділу VI Порядку №260, а не статті 116-117 КЗпП України.

103. Перевіривши цей довід, Суд дійшов висновку про його часткову обґрунтованість з огляду на таке.

104. Насамперед колегія суддів зауважує, що Верховний Суд уже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування пункту 8 розділу VI Порядку №260 та статті 117 КЗпП України, який викладено, зокрема, у постановах від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21, від 24 листопада 2022 року у справі №160/19343/21, від 15 лютого 2023 року у справі №160/19339/21, від 18 травня 2023 року у справі №240/37652/21, від 12 червня 2023 року у справах №560/10571/21, №160/7452/22.

105. Згідно з висновком Суду строки виплати одноразової грошової допомоги, право на отримання якої встановлює Закон України «Про Національну поліцію» - опосередковано через його статтю 102 - Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», передбачені у пункті 8 розділу VI Порядку №260 (у редакції, яка діє з 21 серпня 2020 року), а тому немає підстав вважати, що норми спеціального законодавства не регулюють цих правовідносин як умову для (субсидіарного) застосування загального [трудового] законодавства, зокрема статей 116 117 КЗпП України. Крім того, коли спеціальні норми інакше регулюють певні питання щодо проходження публічної служби, то це ще не свідчить про наявність прогалини у їх регулюванні, яку можна заповнити чи замінити загальними нормами.

106. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що позивач звільнений зі служби в поліції 31 березня 2021 року, відповідно мав право на отримання одноразової грошової допомоги, яка і була виплачена йому Департаментом внутрішньої безпеки 7 жовтня 2021 року. Вказане було зумовлено очікуванням бюджетних коштів для цих потреб, після надходження яких (4 жовтня 2021 року) одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу у строки, передбачені пунктом 8 розділу VI Порядку №260.

107. Зважаючи на приписи пункту 8 розділу VI Порядку №260, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що Департамент внутрішньої безпеки не допустив порушення, виплативши позивачу одноразову грошову допомогу 7 жовтня 2021 року.

108. Також колегія суддів зауважує, що посилання скаржника на висновки Верховного Суду, що викладені постанові від 19 квітня 2018 року у справі №806/1183/16, не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції статей 116-117 КЗпП України, оскільки указана справа стосувалася неподібних правовідносин.

109. Так, постанова від 19 квітня 2018 року у справі №806/1183/16 стосувалася стягнення на користь звільненого поліцейського компенсації за затримку розрахунку при звільненні через несвоєчасну виплату одноразово грошової допомоги при звільненні і Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування статей 116-117 КЗпП України як таких, що є загальними і поширюється на спірні правовідносинами.

110. Однак спірні правовідносини у справі №806/1183/16 виникли у 2016 році, тобто за іншого правового регулювання, ніж у справі ОСОБА_1 , де з 21 серпня 2020 року Порядок №260 діє у зміненій редакції, а спір виник у 2021 році.

111. Разом з цим, Суд зауважує, що коло спірних правовідносин у цій справі не вичерпується питанням виплати однієї лише одноразової грошової допомоги при звільненні, а й стосується питань затримки Департаментом внутрішньої безпеки розрахунку при звільнені позивача щодо інших виплат, а саме: компенсації за невикористані дні відпустки та індексації грошового забезпечення.

112. Як видно з матеріалів справи, ні позивач, ні суд першої інстанції не пов`язували застосування статей 116 117 КЗпП України виключно з питанням (не)своєчасності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Це зробив тільки суд апеляційної інстанції, що з його боку свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

113. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій одностайно погодилися з тим, що Департамент внутрішньої безпеки допустив протиправну бездіяльність, коли при звільнення ОСОБА_1 не виплатив йому грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.

114. Тож скаржник має рацію, коли вказує на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

115. Суд неодноразово зазначав про те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

116. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

117. Водночас такі питання врегульовані статтями 116 117 КЗпП України.

118. Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

119. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

120. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, Суд погоджується з доводами скаржника про можливість застосування норм статей 116-117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

121. Оскільки Департамент внутрішньої безпеки при звільнення позивача з поліції не виплатив йому належні суми грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення, то суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин норми статей 116-117 КЗпП України та необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

122. Указаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 7 травня 2020 року у справі №360/412719, від 31 травня 2021 року у справі №200/13837/19-а, на які слушно послався скаржник.

123. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення місцевого суду, яке у частині зазначених вимог відповідає закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

124. Узагальнивши викладене, Суд констатує, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України і викладені у касаційній скарзі, знайшли часткове підтвердження.

125. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про необґрунтованість позовних вимог у частині:

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2021 році та зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити ОСОБА_1 ці матеріальні допомоги;

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо недоплати ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні із служби та зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України доплатити ці кошти.

126. У цій частині вимог та у частині вимог, які не переглядаються (виплата відповідачами індексації грошового забезпечення), оскаржувану постанову відповідно до статті 350 КАС України слід залишити без змін.

127. Водночас доводи касаційної скарги спростовують висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у частині:

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити ОСОБА_1 цей середній заробіток.

128. Суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення місцевого суду, яке у цій частині відповідає закону.

129. Також доводи касаційної скарги спростовують висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2021 роки та зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити ОСОБА_1 цю компенсацію.

130. Суд апеляційної інстанції помилково змінив рішення місцевого суду, яке у цій частині відповідає закону.

131. Оскільки суд апеляційної інстанції у відповідних частинах помилково скасував та змінив рішення місцевого суду, то у порядку статті 352 КАС України у цих частинах оскаржувану постанову слід скасувати, а рішення суду належить залишити в силі.

ІV. СУДОВІ ВИТРАТИ

132. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 139 341 345 349 350 352 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року скасувати у частині:

- відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку з 31 березня 2021 року до 23 лютого 2022 року у розмірі: 17913 (сімнадцять тисяч дев`ятсот тринадцять) гривень 53 копійки;

- зміни мотивувальної та резолютивної частин рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій компенсацію за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 років у розмірі: 51008,16 грн та зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України виплатити на користь ОСОБА_1 як учаснику бойових дій компенсацію за невикористані відпустки 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021 років у розмірі: 51008 (п`ятдесят одна тисяча вісім) гривень 16 копійок.

У цій частині залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року.

3. У іншій частині постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

…………………………….

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду