Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.05.2018 року у справі №812/136/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №812/136/18

адміністративне провадження №К/9901/51043/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (головуючий суддя Петросян К. Є.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (головуючий суддя Гайдар А. В., судді: Василенко Л. А., Сіваченко І. В. ) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПРОЕКТ-ОЙЛ" до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПРОЕКТ-ОЙЛ" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - Управління, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 17 листопада 2017 року №0030081304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій є протиправним, оскільки єдиний внесок Товариством нараховувався у встановленому законом розмірі, а платіжні документи про його сплату до банку передавались своєчасно, відтак застосування до нього штрафу та пені було безпідставним.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Луганській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 17 листопада 2017 року №0030081304.

Приймаючи таке рішення, суди прийшли до висновку, що суб'єкт господарювання не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання зі сплати єдиного внеску у випадку несвоєчасного його перерахування з вини банку, в той же час матеріалами даної справи підтверджено факт своєчасного прийняття банком на виконання платіжних доручень Товариства зі сплати єдиного внеску від 29 лютого 2016 року №468 на суму 34805,17 грн., від 15 березня 2016 року №473 на суму 676,83 грн. та від 08 квітня 2016 року №475 на суму 30991,87 грн., а також наявності у нього на рахунку коштів в розмірах, достатніх для проведення цих платежів, відтак у відповідача були відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій та пені.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі Управління зазначало про правомірність прийнятого ним рішення, посилаючись на те, що відповідно до частини 10 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) днем сплати єдиного внеску у разі його перерахування з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів є саме день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника; крім того судами першої та апеляційної інстанцій не було взято до уваги факт наявності у позивача іншого р/р № НОМЕР_1, відкритого 02 березня 2016 року в АБ "Укргазбанк", з якого він міг би здійснити своєчасну сплату єдиного внеску.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство є юридичною особою та перебуває на обліку в ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Товариством сформовано та передано до Сєвєродонецького відділення ПАТ "Промінвестбанк" в Луганській області платіжні доручення: від 29 лютого 2016 року №468 на суму 34805,17 грн. - єдиний внесок 22%, нарахований на заробітну плату за лютий 2016 року; від 15 березня 2016 року №473 на суму 676,83 грн. - єдиний внесок 22%, нарахований на лікарняні за лютий 2016 року; від 08 квітня 2016 року №475 на суму 30991,87 грн. - єдиний внесок 22%, нарахований на заробітну плату за березень 2016 року.

Проте платежі за вказаними фінансовими документами банківською установою було фактично проведено відповідно 23 березня 2016 року (за платіжними дорученнями №468, №473) та 06 травня 2016 року (за платіжним дорученням №475).

Зазначені обставини підтверджені також листами Сєвєродонецького відділення ПАТ "Промінвестбанк" у Луганській області вих. №113-3-274 від 24 листопада 2017 року та вих. №113-3-9 від 11 січня 2018 року, в яких разом з тим зазначено, що залишок коштів на поточному рахунку Товариства № НОМЕР_2 станом на 29 лютого 2016 року становив 1918,44 грн. (195758,44 грн. ), 15 березня 2016 року - 195806,30 грн., 18 березня 2016 року - 195806,30 грн., 08 квітня 2016 року - 129389,61 грн., 20 квітня 2016 року - 129361,99 грн.

18 березня 2016 року за вих. №7, №10, №11 та 20 квітня 2016 року за вих. №16 позивачем на адресу ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області направлялись листи (до яких додавались копії вищевказаних платіжних доручень) з проханням звільнити від відповідальності за несвоєчасне перерахування податків, зборів та інших платежів до бюджетів, у тому числі єдиного внеску, яке відбулось з вини Сєвєродонецького відділення ПАТ "Промінвестбанк" в Луганській області.

Листом від 06 травня 2016 року за вих. №5694/12-14-13-02/03 ДПІ в м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області повідомила Товариство, що не застосовує до суб'єкта господарювання штрафні санкції у випадку несвоєчасного перерахування (неперерахування) єдиного внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору з вини банку у разі надання до ДПІ заяви з копіями платіжних документів, що засвідчують факт подання їх до установи банку.

19 жовтня 2017 року позивачем направлено до Управління лист за вих. №7 щодо звільнення від відповідальності за несвоєчасне перерахування єдиного внеску, яке відбулось з вини Сєвєродонецького відділення ПАТ "Промінвестбанк" в Луганській області (отриманий відповідачем 20 жовтня 2017 року), до якого також додано копії платіжних доручень.

Втім листом від 21 листопада 2017 року №3381/9/12-32-13-04 Управління повідомило позивача про те, що штрафні санкції та пеня вже застосовані до нього рішенням від 17 листопада 2017 року №0030081304.

Так, 17 листопада 2017 року Управлінням на підставі частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 сформовано та надіслано на адресу позивача рішення №0030081304 (отримане останнім 28 листопада 2017 року) про нарахування йому за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування штрафу у розмірі 13294,76 грн. - 20% за період з 22 березня 2016 року по 06 травня 2016 року та пені в сумі 566,83 грн. (0,1% суми недоїмки), а всього - 13861,59 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, проте рішенням ДФС України від 29 грудня 2017 року №32246/6/99-99-11-02-02-75 його скаргу залишено без задоволення, а рішення Управління - без змін.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464, за змістом пункту 2 частини 1 статті 1 якого єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону №2464).

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у частини 10 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у частини 10 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону № 2564).

Частиною 10 та пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

За змістом же пункту 1 частини 10 статті 9 Закону №2464 днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

В той же час згідно з пунктом 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346) платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Пунктами 8.1-8.3 статті 8 Закону №2346 визначено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

За порушення строків, встановлених пунктом 1.30 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року №2346-III

Відповідно ж до пункту 22.4 статті 22 Закону №2346 при використанні розрахункового документа ініціювання переказу для платника вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Як вже вказувалось в цій постанові та встановлено судами, здійснені з поточного рахунку Товариства № НОМЕР_2, відкритого в Сєвєродонецькому відділенні ПАТ "Промінвестбанк" в Луганській області, платежі були прийняті банком до виконання своєчасно та в терміни згідно діючого законодавства.

Зокрема платіжне доручення від 29 лютого 2016 року №468 на суму 34805,17 грн. зі сплати єдиного внеску у розмірі 22%, нарахованого на заробітну плату за лютий 2016 року, отримано до виконання 29 лютого 2016 року, однак фактично банком перераховано суму єдиного внеску лише 23 березня 2016 року; платіжне доручення від 15 березня 2016 року №473 на суму 676,83 грн. зі сплати єдиного внеску у розмірі 22%, нарахованого на лікарняні за лютий 2016 року, отримано банком 15 березня 2016 року, а кошти фактично перераховано 23 березня 2016 року; платіжне доручення від 08 квітня 2016 року №475 на суму 30991,87 грн. зі сплати єдиного внеску у розмірі 22%, нарахованого на заробітну платню за березень 2016 року, отримано 08 квітня 2016 року, проте фактично кошти перераховано банком 06 травня 2016 року.

При цьому на рахунку позивача були необхідні суми грошових коштів, потрібні для перерахування єдиного внеску.

Таким чином несвоєчасне перерахування єдиного внеску відбулось з вини Сєвєродонецького відділення ПАТ "Промінвестбанк" в Луганській області внаслідок порушення термінів перерахування, а не з вини позивача.

Разом з тим частинами 10 та 11 статі 25 Закону №2464, які визначають фінансові санкції до суб'єктів господарювання за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, не передбачено застосування органом ДФС до суб'єкта господарювання штрафних санкцій та пені у випадку несвоєчасного перерахування (неперерахування) єдиного внеску з вини банку.

За наведеного висновок судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, про протиправність рішення Управління від 17 листопада 2017 року №0030081304 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Зокрема твердження відповідача про наявність у позивача розрахункового рахунку в іншій установі банку, зокрема № НОМЕР_1 в АБ "Укргазбанк", з якого, на його думку, позивач мав право здійснити переказ єдиного внеску, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наявність іншого рахунку в іншому банку не виключає вини Сєвєродонецького відділення ПАТ "Промінвестбанк" в Луганській області за несвоєчасне перерахування єдиного внеску позивача.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 та 4 статті 242 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду