Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.09.2018 року у справі №815/2012/17

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2020 року

Київ

справа №815/2012/17

адміністративне провадження №К/9901/57625/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року (суддя Єфіменко К.С.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року (судді: Ступакова І.Г., Бітова А.І, Лук`янчук О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до прокуратури Одеської області, Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу №360к від 02 березня 2017 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області та з органів прокуратури; поновлення на посаді прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області в класному чині молодший радник юстиції; стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовував тим, що службове розслідування було проведено з численними порушеннями порядку його призначення, без повідомлення працівника прокуратури про цей факт, без отримання від нього пояснень та ознайомлення із його результатами, після винесення наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, що є безумовною підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на попередній посаді. ОСОБА_1 зазначав, що він не порушував норми Закону України «Про прокуратуру», Кодексу професійної етики та поведінки працівника прокуратури, а також присягу працівника прокуратури України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що підстави звільнення позивача, які відображені у наказі прокурора Одеської області №360к від 02 березня 2017 року щодо звільнення ОСОБА_1 , та характер накладеного дисциплінарного стягнення, відповідають ступеню вини та характеру вчиненого позивачем проступку, а отже вказаний наказ є законним та обґрунтованим.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимог повністю.

В своїй скарзі скаржник зазначає, що підставою для звільнення його з органів прокуратури стало начебто скоєння позивачем в стані алкогольного сп`яніння дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до загибелі громадянки ОСОБА_2 . Однак, при вирішенні спору судами не враховано, що адміністративне провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення частини першої статті 130 КУпАП було закрито постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 березня 2017 року. На підтвердження знаходження позивача у стані алкогольного сп`яніння у висновку службового розслідування є протокол медичного огляду від 27 лютого 2017 року №20 за формою №129/о, яку наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26 жовтня 2009 року було відмінено.

Також, скаржник посилається на те, що при вирішенні спору суди попередніх інстанцій порушили принцип рівності усіх учасників процесу перед законом і судом та принцип змагальності сторін, оскільки взяв до уваги лише висновок службового розслідування, в якому містяться відомості кримінального провадження, однак не надав правової оцінки доказам, наданим позивачем.

Зазначає скаржник і про те, що під час проведення службового розслідування з боку відповідача були допущені численні процесуальні порушення порядку його проведення.

Скаржник не заявляв клопотання про розгляд справи за його участі.

Позиція інших учасників справи.

Від прокуратури Одеської області та Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області до суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі просять відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідачі не заявляв клопотання про розгляд справи за його участю.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області про протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/57625/18 (адміністративна справа №815/2012/17) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача Білоуса О. В., суддів:, Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року № 597/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України, з 17 грудня 2015 року працював на посаді прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області.

Згідно із наказом прокурора Одеської області від 28 лютого 2017 року №42 проведено службове розслідування щодо причетності прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 до дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до загибелі людини.

Приводом для проведення службового розслідування стала інформація управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння за можливої участі працівника Ізмаїльської місцевої прокуратури дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до загибелі людини.

Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що управлінням з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 лютого 2017 року внесено відомості за №42017160000000312 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до загибелі людини з огляду на наступні обставини.

Так, у вихідний день 26 лютого 2017 року близько 13:00 години прокурор Ізмаїльської місцевої прокуратури ОСОБА_1 , разом зі своєю дружиною, двома малолітніми дітьми, рідним братом та матір`ю, керуючи автомобілем «AUDI Q7» чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 (на праві користування згідно з записом у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), власником якого є ОСОБА_3 , прибув з м . Одеси до АДРЕСА_2 , за місцем проживання батьків.

В подальшому, ОСОБА_1 у період часу з 13:30 до 19:00 години 26 лютого 2017 року перебував за адресою проживання його тещі - ОСОБА_4 у домоволодінні АДРЕСА_3 , де спільно з іншими особами - родичами та друзями вживав алкогольні напої.

Надалі, у цей же день, близько 19:00 години ОСОБА_1 , в порушення вимог п. 2.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що підтверджено протоколом медичного огляду від 27 лютого 2017 року №20, керував автомобілем марки «AUDI Q7» та, разом з братом ОСОБА_5 , дружиною ОСОБА_6 і двома малолітніми дітьми, поїхав в напрямку домоволодіння його батьків за адресою: АДРЕСА_2 .

Перебуваючи за кермом вказаного автомобіля та рухаючись по вул. Шкільній у с. Кислиця Ізмаїльського району, ОСОБА_1 здійснив поворот праворуч у провулок без назви, в порушення вимог п.п.13.1,13.3 Правил дорожнього руху, не обрав безпечну дистанцію, не дотримав безпечного інтервалу між автомобілем та пішоходом, який рухався в напрямку руху автомобіля та скоїв передньою частиною автомобіля «AUDI Q7» наїзд на пішохода ОСОБА_2 , спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді травми грудної клітини і тазу, в результаті яких потерпіла померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в Ізмаїльській міській лікарні Одеської області.

У вказаному кримінальному провадженні прокурору Ізмаїльської місцевої прокуратури ОСОБА_1 02 березня 2017 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

За вказаним фактом працівниками поліції 01 березня 2017 року складено протокол серії АП2 №156144 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення - керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Протокол направлено для розгляду по суті до Ізмаїльського міськрайонного суду.

На час розгляду справи судами попередніх інстанцій, судовий розгляд у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України., тривав.

Наказом прокуратури Одеської області №360к від 02 березня 2017 року позивач звільнений з посади прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області та з органів прокуратури за порушення вимог статті 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, ст.ст.10,15,18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, через вчинення дій, що порочать звання прокурора.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного наказу ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 4 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», постанови Верховної Ради України від 06 листопада 1991 №1795 та №1796 втрачають чинність одночасно з втратою чинності п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 462, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч.ч. 3, 4, 6, 11 ст. 501, ч. 3 ст. 512, ст. 53 щодо класних чинів Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789). Відповідно до пп. 1 п. 3 розділу XII Закону №1697 вищевказані статті Закону №1789 стосовно осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності Закону №1697, діяли на момент виникнення спірних відносин.

Відповідно до частини другої статті 462 Закону №1789, прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 1) недотримання пов`язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства України; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

У відповідності до п. 12 Розділу IV Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 12 жовтня 2016 року №357 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2016 року за №1450/29580), який був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин, за наявності визначених законодавством підстав, Генеральному прокурору України вносяться подання про позбавлення класного чину або пониження працівника в класному чині.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Накази Генерального прокурора нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів публікуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України з додержанням вимог режиму таємності.

Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Накази Генерального прокурора або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури затверджений наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року №123 та введений в дію з 01 грудня 2012 року (далі - Кодекс).

Пунктом 2 наказу Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123 на прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України покладено обов`язок при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою неухильно додержуватися вимог Кодексу.

Згідно з положеннями статті 1 Кодексу його завданнями є: забезпечення ефективного здійснення працівниками прокуратури своїх професійних обов`язків на підставі додержання принципів верховенства права, законності, суспільної моралі та високої культури; підвищення авторитету органів прокуратури та сприяння зміцненню довіри громадян до них; створення умов для розвитку у працівників прокуратури почуття справедливості, відповідальності, відданості справі, додержання загальнолюдських моральних цінностей, запобігання проявам корупції; формування принципової морально-правової позиції у взаєминах з колегами по службі та керівництвом.

Відповідно до статті 2 Кодексу його дія поширюється на всіх працівників органів прокуратури. Вимоги Кодексу є обов`язковими з моменту призначення на посаду та ознайомлення з його положеннями, про що робиться письмовий запис в особовій справі працівника прокуратури.

Статтею 18 Кодексу встановлено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.

Дисциплінарний статут прокуратури України затверджений постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-ХІІ (далі - Дисциплінарний статут).

Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов`язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Згідно з положеннями статті 9 Дисциплінарного статуту дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

Абзацом 1 частини третьої статті 10 Дисциплінарного статуту встановлено, що прокурори областей мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення: догану, пониження в посаді, звільнення, крім пониження на посаді і звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України.

Відповідно до статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Згідно з пунктом 10 Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1795 (далі - Положення №1795), працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його.

Підстави та порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року №104 (далі - Інструкція №104).

Так, відповідно до п.п.3.5 Інструкції №104, службове розслідування (перевірка) проводиться у строк не більше одного місяця з дня його призначення.

Згідно п.п.3.6 Інструкції №104 до проведення службового розслідування (перевірки) не може залучатися безпосередній керівник або підлеглі працівники особи, щодо якої його призначено, а також працівники прокуратури, заінтересовані у результатах службового розслідування (перевірки). При виникненні таких обставин голова комісії упродовж доби повинен повідомити про це керівника органу прокуратури, який призначив службове розслідування (перевірку), без припинення його проведення.

Особи, які беруть участь у проведенні службового розслідування (перевірці) в межах наданих їм повноважень мають право, відповідно до п. 6.1.2 Інструкції №104, викликати працівників прокуратури, інших осіб, які обізнані або мають відношення до обставин, що стали підставою для призначення службового розслідування (перевірки), й одержувати письмові або усні пояснення, а також документи, які стосуються службового розслідування (перевірки); у разі відмови працівника прокуратури, стосовно якого проводиться службове розслідування (перевірка), надавати пояснення - складати відповідний акт; розглядати та вирішувати заяви і клопотання осіб, стосовно яких проводиться розслідування (перевірка).

Пунктом 8 Інструкції №104 визначено питання, які підлягають з`ясуванню під час проведення службового розслідування (перевірки).

Зокрема, мають бути з`ясовані обставини події, у зв`язку з якою проводиться службове розслідування (перевірка), час, місце, спосіб, наслідки тощо; правомірність дій працівників прокуратури, що призвели до події чи безпосередньо передували їй; наявність чи відсутність у діянні або бездіяльності працівника прокуратури ознак кримінального, корупційного правопорушення, інших ганебних вчинків, порушень Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури, їх мотиви; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності працівника прокуратури; характеристика особи, що вчинила порушення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказу прокуратури Одеської області №360к від 02 березня 2017 року, яким позивача звільнено з посади прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області та з органів прокуратури за порушення вимог статті 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, ст.ст.10,15,18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, вчинення дій, що порочать звання прокурора.

Відповідно до наказу прокурора Одеської області від 28 лютого 2017 року №42 проведено службове розслідування щодо причетності прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 до дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до загибелі людини.

Згідно із висновком службового розслідування від 02 березня 2017 року, проведеним прокуратурою Одеської області службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «AUDI Q7», державний номерний знак НОМЕР_1 , скоїв дорожньо-транспортну пригоду, яка призвела до загибелі ОСОБА_2 , чим порушив вимоги Закону України «Про прокуратуру», Присягу працівника прокуратури України, Правила дорожнього руху, вказівки Генерального прокурора України та прокурора Одеської області щодо неухильного їх дотримання, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, вчинив дії, що порочать звання прокурора та є несумісними з подальшим перебуванням на службі в органах прокуратури України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані висновки службового розслідування ґрунтувались на підставі протоколу медичного огляду від 27 лютого 2017 року №20 про знаходження позивача у стані алкогольного сп`яніння, показаннях свідків ОСОБА_7 від 28 лютого 2017 року, ОСОБА_8 від 28 лютого 2017 року, ОСОБА_9 від від 28 лютого 2017 року та на інших матеріалах.

Тобто, за результатами проведеного службового розслідування і без вказівки на доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, вказано на факт керування позивачем транспортним засобом з порушенням ПДР, перебування його у стані алкогольного сп`яніння та скоєння ДТП.

За висновками службового розслідування, вказані події набули негативного суспільного резонансу та завдали шкоди авторитету органів прокуратури України.

Посилання скаржника на наявність в матеріалах службового розслідування документів з кримінального провадження, суд не вважає визначальним, оскільки в даному випадку цей факт жодним чином не впливає на перевірку обґрунтованості підстав для службового розслідування та його висновків. Колегія суддів вважає, що комісія вправі отримувати і давати оцінку будь яким доказам та фактам, які встановлені як ними так і отримані з інших джерел.

Скаржник помилково ототожнює процедури доведення фактів скоєння дисциплінарного проступку та вчинення кримінального правопорушення. Звільнення позивача мало місце не у зв`язку з обвинуваченням його у вчиненні злочину, а з підстав, установлених в ході службового розслідування.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що позивача наказом від 02 березня 2017 року № 360к звільнено із займаної посади не у зв`язку із притягненням до кримінальної відповідальності, а за вчинення проступку, який порочить працівника органів прокуратури.

Підставами звільнення, зокрема, є висновок від 02 березня 2017 року службового розслідування щодо причетності прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_1 до дорожньо-транспортної пригоди, яка призвела до загибелі людини.

Так, частиною четвертою статті 19 Закону № 1697-VII чітко визначено, що прокурор зобов`язаний виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Положеннями статті 43 Закону № 1697-VII передбачено підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, що застосовуються відповідно до п.п. 3, 4 «Прикінцевих положень» цього Закону в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про прокуратуру», Дисциплінарного статуту прокуратури України, порушення присяги і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення працівником прокуратури як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Звільнення за порушення Присяги працівника прокуратури може мати місце тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Отже, враховуючи підстави звільнення позивача, характер накладеного дисциплінарного стягнення та процедуру проведення службового розслідування, суд вважає, що даний вид дисциплінарної відповідальності відповідає ступеню вини та характеру вчиненого позивачем проступку, а, отже, правові підстави для задоволення позовної вимоги про поновлення позивача на посаді шляхом скасування наказу прокурора Київської області від 02 березня 2017 року №360к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» відсутні.

Оскільки судом встановлено правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, також не підлягають задоволенню похідні вимоги позивача в частині поновлення на посаді в органах прокуратури та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу, що під порушенням Присяги слід розуміти скоєння працівником прокуратури проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

В свою чергу, робота на посадах в органах прокуратури передбачає підвищену відповідальність перед Державою та суспільством, а тому вимоги щодо обов`язків працівників прокуратури є більш суворими і вимагають від таких осіб суворо додержуватись та поважати вимоги закону.

Доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судів обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов