Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.03.2018 року у справі №826/4110/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2019 року

Київ

справа №826/4110/15

адміністративне провадження №К/9901/3093/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ценнер-Сервіс» до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни, треті особи: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» Волощук Ігор Григорович про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» Волощука Ігоря Григоровича на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Пилипенко О.Є., Шелест С.Б., Глущенко Я.Б. від 03 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ценнер-Сервіс» (далі - ТОВ «Ценнер-Сервіс», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни (далі - відповідачі), треті особи: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» (далі - треті особи), в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни № 15243851 від 19 серпня 2014 року про Державну реєстрацію права власності на ремонтно-механічний корпус (Літ. А), загальною площею 909,9 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 23, за реєстраційними номером 434684680000.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що згідно статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на об'єкт іпотеки. І таке звернення виконується на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу було надано повний пакет документів, та реєстратор діяв в межах повноважень та у відповідності до вимог законодавства, реєструючи право власності на об'єкт іпотеки.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Ценнер-Сервіс» задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ТОВ «Ценнер-Сервіс» задоволено

Задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що ПАТ «КБ «Експобанк» зверталось до реєстраційної служби із заявою про реєстрацію об'єкта саме за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 23-А, натомість, реєстрацію проведено за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 23.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ЕКСПОБАНК» звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 23 листопада 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2015 року відкрито касаційне провадження у справі №826/4110/15, витребувано матеріали справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року прийнято до свого провадження справу № 826/4110/15 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2019 року справу № 826/4110/15 було передано на розгляд Великої Палати Верхового Суду з підстави, визначеної частиною шостою статті 346 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 лютого 2019 року повернула справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, мотивуючи це тим, що хоча Уповноважена особа Фонду підіймала питання про порушення судами предметної юрисдикції, однак у прохальній частині касаційної скарги не просить закрити провадження у справі, у зв'язку з непідсудністю спору адміністративному суду.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08 липня 2005 року між ПАТ «Комерційний Банк «Експобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «К.В.М. - Україна Завод водолічильників» укладений договір кредитної лінії № МКЛ - 04/05, відповідно до предмету якого передбачено, що третя особа відкриває Товариству з обмеженою відповідальністю «К.В.М. - Україна Завод водолічильників» кредитну лінію.

Відповідно до пункту 2.2. договору кредиту встановлено, що на забезпечення своїх зобов'язань за даним Договором позичальник надає банку в іпотеку ремонтно-механічний корпус загальною площею 909,90 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, Чистяківська, 23, майнового поручителя TOB «Ценнер-Сервіс» згідно з договором іпотеки.

На виконання пункту 2.2. договору кредиту 08 липня 2005 року, між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Експобанк» та ТОВ «Ценнер-Сервіс», як поручителем TOB «К.В.М. - Україна. Завод водолічильників», укладений іпотечний договір № 1810, згідно умов якого позивач забезпечив іпотекою виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту.

Іпотечним договором було визначено, що для забезпечення зобов'язань позичальника за договором кредиту позивач передає третій особі в іпотеку ремонтно-механічний корпус загальною площею 909,00 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 23.

Позивач 14 жовтня 2014 року отримав від Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» лист № 1103/201 від 08 жовтня 2014 року, зі змісту якого стало відомо про наявність Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 серпня 2014 року № 25773881 наданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві щодо набуття AT «КБ «Експобанк» права власності на ремонтно-механічний корпус за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 23.

Так, державним реєстратором зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості на ремонтно-механічний корпус за адресою: м. Київ, вул. Чистяківська, 23, на підставі Іпотечного договору, посвідченого 08 липня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 1810.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив статтю 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», в якій мітиться вичерпний перелік підстав, відповідно до яких державний реєстратор речових прав на нерухоме майно має право відмовити у державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.

У касаційній скарзі, крім іншого, скаржник вказує на те, що предметом даного позову є рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних інтересів має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Тому вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково вирішили даний спір у порядку адміністративного судочинства.

Від ТОВ «Ценнер-Сервіс» надійшло заперечення на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк», у якому зазначається, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке просить залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 31 листопада 2015 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникли у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на ремонтно-механічний корпус за АТ «КБ «Експобанк» з тих підстав, що, приватний нотаріус не мав права приймати спірне рішення без вчинення нотаріальних дій щодо цього об'єкта нерухомого майна. Відтак, у даній справі фактично оскаржується правомірність набуття права власності АТ «КБ «Експобанк» на ремонтно-механічний корпус, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності на відповідне майно, тобто існує спір між юридичними особами щодо права на власності нерухоме майно (квартиру).

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з належністю виконання договору іпотеки, колегія суддів доходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц, від 28 серпня 2018 року у справі № 820/8219/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 826/10475/17, в яких стороною виступають особи, що вчинили реєстраційну дію (державний реєстратор), треті особи - юридична особа, за якою здійснено державну реєстрацію, а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності третьою особою на підставі договору іпотеки.

Колегія суддів також враховує, що на момент звернення позивача до суду Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин.

Відносини, пов'язані з виконанням договору іпотеки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між Комерційним Банком «Експобанк» та ТОВ «Ценнер-Сервіс» стосовно виконання договору іпотеки, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами господарського судочинства.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір щодо виконання договірних зобов'язань, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити спір про речове право на об'єкти нерухомого майна, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06, § 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 рішення у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі («Dobbertin v. France», заява № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ценнер-Сервіс» до Міністерства юстиції України, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Нілової Ангеліни Олександрівни, треті особи - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ЕКСПОБАНК» Волощук Ігор Григорович про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко