Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа №818/287/16

адміністративне провадження №К/9901/12701/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Анцупової Т.О., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016р. (судді - Бегунець А.О., Старостін В.В., Рєзніков С.С.) у справі за його позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

У березні 2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він є вкладником у розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», невключення його до переліку вкладників та загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, позбавило його можливості отримати суму відшкодування, яка гарантована вкладнику законом.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016р. позов задоволено.

Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 (ід.н. НОМЕР_1) як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору №001-18505-180215 Банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» від 18.02.2015 року.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016р. постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016р. скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що право Уповноваженої особи Фонду на перевірку правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими цей Закон пов'язує нікчемність правочину. В свою чергу відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушення ним норм законодавства при укладанні договору банківського вкладу та отриманні коштів на свій вкладний рахунок, а тому висновки апеляційного суду про кваліфікацію правочину, як нікчемного на підставі частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України прийняті з невірним тлумаченням і застосуванням зазначених норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги уповноважена особа Фонду просила у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Посилалась на те, що дії Уповноваженої особи Фонду щодо проведення перевірки по виявленню нікчемних правочинів та застосування відповідних наслідків повністю відповідають нормам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порушень прав позивача, як вкладника, при цьому не допущено.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частин 1, 2, 4 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах.

Згідно частин 1, 2, 5, 6 статті 27 цього Закону Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно пункту 7 частини 3 статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з підстави, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Частиною 4 статті 38 цього Закону передбачено, що Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

В ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.02.2015 р. між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір №005-18000-170215 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за якими можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів, за умовами якого йому відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 у гривнях.

18.02.2015р. між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у гривнях №001-18505-180215, за умовами якого розміщено 200000,00 грн. строком по 04.03.2015р. з виплатою 13% річних.

Відповідно до п. 1.6 Договору Банк відкрив Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3.

Грошові кошти в сумі 200000,00 грн. були перераховані на депозитний рахунок позивача платіжним дорученням №46043964 від 18.02.2015р. з рахунку ОСОБА_4 НОМЕР_4.

Постановою Правління Національного банку України від 02.03.2015р. №150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015р. №51 з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк». В наступному строки здійснення тимчасової адміністрації продовжено до 02.10.2015р.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015р. №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного Товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015р. прийнято рішення №181 «Про початок здійснення процедури ліквідації AT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації AT «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду - Кадирова Владислава Володимировича, строком на 2 роки з 05.10.2015р. до 04.10.2017р. включно.

Листом від 23.09.2015р. №8821/3165 відповідач повідомив позивача про нікчемність Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у гривнях №001-18505-180215 від 18.02.2015р. на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що уповноваженою особою Фонду не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не доведено, що договір банківського вкладу (депозиту) має ознаки нікчемного правочину, зокрема не надано доказів, які б свідчили про те, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави; що внаслідок укладання договору банківського вкладу (депозиту) банк узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, або умови договору передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Суд виходив з того, що на підтвердження факту внесення грошових коштів на рахунок до банку позивач надав належним чином оформлений документ банківської установи, який свідчить про те, що грошові кошти відповідно до укладеного договору позивачем були зараховані на депозитний рахунок, тоді як відповідачем доказів того, що зазначені кошти фактично не вносилися, надано не було.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що уповноваженою особою Фонду не доведена наявність правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, тому рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу є протиправним.

Крім того, суд дійшов висновку, що до порушення права позивача призводить саме застосування уповноваженою особою Фонду наслідків нікчемності договору, тобто невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Саме ж повідомлення про визнання правочинів нікчемними є лише формою листа, наданим уповноваженою особою Фонду з метою повідомлення сторони за договором про його нікчемність відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що перерахування грошових коштів з поточний рахунок позивача було здійсненно в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 р. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», відповідно до якої Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності Постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

Крім того, апеляційний суд виходив з того, укладання між Банком та фізичними особами після 16.01.2015р. договорів банківського вкладу, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є кредиторами Банку, та які не могли розраховувати на відшкодування коштів за рахунок Фонду з огляду на перевищення залишків на рахунках граничної суми відшкодування, стало наслідком надання Банком кредиторам - фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, яка полягала у можливості отримали відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб.

Також, суд виходив з того, що кошти на вклад позивача були перераховані з рахунку іншої фізичної особи, що суперечить пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб, затверджених Рішенням Ради директорів АТ «Дельта Банк» Протоколом №14 від 20.03.2013р. Крім того, кошти на депозитний рахунок позивача надійшли внаслідок «дроблення великого вкладу» що свідчить про штучність та фіктивність створення правових підстав для отримання клієнтами Банку сум, які перевищують суми гарантованого відшкодування, що є певним особам переваг не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку, тобто порушенням публічних правил банку, та дійшов висновку, що такий договір банківського вкладу є нікчемним з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, підстави для визнання правочину нікчемним передбачені статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Приймаючи рішення про визнання укладеного з позивачем договору банківського вкладу нікчемним відповідачем не зазначено передбачені законом підстави для цього, а також не надано судам попередніх інстанцій належних доказів на підтвердження наявності таких підстав.

Посилання відповідача в обгрунтування своїх заперечень на пункт 7 частини 3 статті 38 цього Закону є безпідставним, оскільки відповідачем не зазначено які переваги чи пільги отримав саме позивач внаслідок укладення договору банківського вкладу, а доводи відповідача свідчать про можливість отримання таких переваг (пільг) третьою особою, однак такі обставини не були предметом дослідження у даній справі.

Крім того, перелік передбачених частиною 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані Уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 цього Закону.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або його Уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного Уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Такий правовий висновок у аналогічних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №826/1476/15.

Таким чином висновки апеляційного суду щодо укладення з позивачем договору, умови якого передбачають для нього переваги чи пільги, а також наявність інших підстав, які можуть свідчити про його нікчемність, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та є наслідком неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права, що свідчить про їх необґрунтованість.

В ході розгляду справи встановлено, що між позивачем та ПАТ Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу, позивач в силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідає вимогам до вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, відповідач протиправно не подав до Фонду інформацію щодо позивача про наявність таких підстав.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Крім того, предметом розгляду і доведення у даній справі були фактичні обставини щодо наявності чи відсутності у відповідача передбачених законом підстав для невключення позивача до Переліку вкладників і відповідно правомірності в зв'язку з цим його дій та бездіяльності.

В той же час, встановлення дійсної належності отриманих на рахунок позивача коштів, фактів поділу великого вкладу з метою набуття права на його відшкодування за рахунок коштів Фонду, дотримання посадовими особами вимог щодо нерозголошення банківської таємниці, а також наявність в окремих осіб умислу на заволодіння державними коштами не були предметом розгляду у даній справі.

Такі фактичні обставини підлягають самостійному доведенню і встановленню на підставі відповідних доказів, за участю усіх осіб, для яких встановлення таких обставин може мати значення.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів прийшла до висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2016р. скасувати, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2016р. - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Т.О. Анцупова

В.М. Кравчук