Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2018 року

Київ

справа №520/5814/17

адміністративне провадження №К/9901/2636/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Київського районного суду м. Одеси у складі судді Калашнікової О.І. від 23 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Турецької І.О., Стас Л.В., Косцової І.П. від 06 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, просив визнати протиправними дії щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; зобов'язати відповідача при обчисленні розміру довічного грошового утримання зарахувати до стажу роботи період проходження строкової військової служби з 03 травня 1970 року по 10 травня 1972 року і стаж роботи в органах внутрішніх справ (на посаді слідчого, старшого слідчого, начальника слідчого відділу) з 01 вересня 1972 року по 04 червня 1996 року; здійснити перерахунок та виплату судді у відставці щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання судді, виходячи з розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 10 лютого 2017 року.

Позовна заява мотивована тим, що судді призначені чи обрані на посаду до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року зберігають визначення стажу роботи на посаді суддів відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на законодавчому рівні встановлений обов'язок суб'єкта владних повноважень зарахувати до суддівського стажу службу в армії та роботу в слідчих органах.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відсутні підстави для зарахування позивачу періоду службу в армії та роботи в слідчих органах до стажу робота на посаді судді, оскільки відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що загальний стаж позивача станом на 09 лютого 2017 року становить 40 років 25 днів.

У цей стаж входить: служба в лавах Радянської армії у період з 03 травня 1970 року по 10 травня 1972 року - 02 роки, 08 днів; робота на посадах слідчого, старшого слідчого, заступника начальника слідчого відділу, начальника слідчого відділу, заступника начальника відділу-начальника слідчого відділення відділу внутрішніх справ Жовтневого райвиконкому м. Одеси у період з 21 грудня 1976 року по 29 вересня 1992 року - 15 років, 09 місяців, 09 днів; робота на посаді заступника начальника управління-начальника слідчого відділу Чорноморського Управління внутрішніх справ на транспорті МВС України м. Одеси у період з 30 вересня 1992 року по 31 грудня 1995 року - 03 роки, 03 місяці, 02 дні; перебування в розпорядженні МВС України у період з 01 січня 1995 року по 31 травня 1996 року - 01 рік, 05 місяців, 01 день; робота на посаді судді арбітражного суду Одеської області у період з 05 липня 1999 року по 25 липня 2001 року - 2 роки, 21 день; робота на посаді судді господарського суду Одеської області у період з 26 липня 2001 року по 09 лютого 2017 року - 15 років, 06 місяців, 14 днів.

Таким чином, суддівський стаж роботи позивача складає 17 років 07 місяців 06 днів, загальний трудовий стаж - 40 років 25 днів.

Протоколом від 14 березня 2017 року № 1537 Пенсійним фондом з 10 лютого 2017 року позивачу визначено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 23040 грн, що складає 80 відсотків від посадового окладу, який він мав на момент звільнення.

При призначенні розміру пенсії відповідачем був врахований стаж роботи позивача суддею - 17 років 07 місяців 06 днів.

05 квітня 2017 року позивач звернувся до Пенсійного фонду з заявою про перерахунок довічного утримання, посилаючись на те, що його стаж на роботі судді складає 40 років 25 днів і щомісячне грошове утримання повинно складати 90% від грошового утримання працюючого судді.

Листом від 04 травня 2017 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії за підставами того, що стаття 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року встановлює виключний перелік посад, робота на яких входить до стажу роботи судді. Оскільки служба в лавах Радянської армії та служба в органах внутрішніх справ не входить до цього переліку, перерахунок неможливий.

Відповідно до частини третьої статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У відповідності до положень частини першої статті 135 Закону № 2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до 28 березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року, який діяв на день набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

За змістом абзацу другого пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", доповненим Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Отже, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів", було передбачено право судді на зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року по справі № 127/20301/17.

Оскільки на момент призначення позивача суддею діяла стаття 43 Закону України «Про статус суддів» та стаття 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», які гарантували зарахування до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зокрема, роботу в слідчих органах, навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби, то відповідні гарантії зберігалися за позивачем, який безперервно працював суддею, до моменту відставки.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко