Історія справи
Ухвала КАС ВП від 29.01.2018 року у справі №809/1068/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
Київ
справа № 809/1068/17
адміністративне провадження № К/9901/9515/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 809/1068/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
за касаційною скаргою Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Старунського Д.М., суддів Рибачука А.І., Курильця А.Р.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, надалі заміненого на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), третя особа - ОСОБА_2 (далі - третя особа) в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог просила:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року № 43-ос «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи»;
1.2. поновити її на посаді завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з 09 червня 2017 року;
1.3. стягнути з Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на її користь 20 703,69 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 червня по 11 вересня 2017 року, без урахування податку та обов`язкових платежів, а також витрати з надання правової допомоги адвокатом згідно доданих квитанцій.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала на те, що її звільнення з посади завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян Долинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області у зв`язку з його реорганізацією відповідачем проведено з порушенням вимог законодавства. А саме в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України її не було попереджено про наступне звільнення та не запропоновано іншу роботу. Звільнення позивача відбулося без погодження з профспілковим комітетом, що є порушенням статті 43 КЗпП України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року № 43-ос «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи».
4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з 10 червня 2017 року.
4.3. Стягнуто з Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 45 022 грн 31 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 червня по 21 грудня 2017 року та витрати з надання правової допомоги адвокатом в сумі 1600 грн.
5. Скасовуючи постанову суду першої та інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції зазначив, що оскаржуваний наказ відповідача є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на те, що звільнення позивача було проведено без дотримання вимог статтей 40 та 49-2 КЗпП України. Відповідачем не надано доказів фактичного скорочення чисельності або штату працівників, зміни у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
5.1. Позивачу було запропоновано дві вакантні посади спеціаліста Калуського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 та головного спеціаліста сектору забезпечення наповнення бюджету фінансово-економічного відділу (на час відсутності основного працівника) Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області. Від яких вона відмовилась. Однак, суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно штатного розпису Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з 20 лютого 2017 року в Болехівському секторі обслуговування громадян скорочення чисельності працівників не відбулося, кількість працюючих у цьому секторі залишилась в кількості 2 особи (завідувач та головний спеціаліст). При цьому ні одна ні інша посада не були запропоновані позивачу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
6. У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, в якій скаржник просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року у справі № 876/10902/17 (№ 809/1068/17) та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року.
7. В обгрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 відбулося скорочення граничної кількості працівників Пенсійного фонду України на 1896 осіб в цілому, що спричинило скорочення чисельності працівників при об`єднанні відповідних управлінь. Згідно зі штатними розписами та змінами до них, які діяли до 01 травня 2017 року (тобто до реорганізації) в Калуському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду, Долинському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України та управлінні Пенсійного фонду України Рожнятівському районі, загальний штат складав 191 одиницю, що на 59 одиниць більше порівняно з діючим на даний час штатним розписом. Тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників є необгрунтованими.
7.1. Позивач у період з 28 квітня по 05 травня 2017 року, з 08 травня по 16 травня 2017 року та з 17 травня по 08 червня 2017 року перебувала на лікарняному. Запропонувати ту чи іншу посаду позивачу міг тільки керівник новоствореного управління, кандидатуру якого погодили тільки 28 квітня 2017 року, в той час як позивач була на лікарняному. Після виходу позивача з лікарняного їй запропоновано наступні посади: спеціаліста Калуського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України або головного спеціаліста сектору забезпечення наповнення бюджету фінансово-економічного відділу на час відсутності основного працівника Калуського об`єднаного Пенсійного фонду України, тобто дві посади на її вибір, які були вакантні станом на 09 червня 2017 року. Однак від таких пропозицій позивач відмовилась. Відповідно до приписів статті 36 КЗпП України відмова працівника від переведення в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці, є підставою для припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 підтвердила, що основною причиною її відмови від запропонованих посад було знаходження місця роботи у іншій місцевості. На думку скаржника цей факт можна вважати додатковою підставою для звільнення позивача з посади.
7.2. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що станом на час звільнення позивача були наявні безліч вакантних посад не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи. Болехівський сектор обслуговування громадян Долинського об`єднаного управління Пенсійного фонду припинив свою діяльність, одночасно з припиненням діяльності цілого управління внаслідок реорганізації. Згідно штатного розпису на 2017 року, затвердженого наказом від 20 лютого 2017 року № 117, передбачено Болехівський сектор обслуговування громадян Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України.
7.3. На думку скаржника, правові підстави для поновлення ОСОБА_1 у Болехівському секторі обслуговування громадян Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відсутні, оскільки вона не була переведена і не працювала у цьому секторі даного управління. Такий висновок підтверджується і постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року.
7.4. Скаржник зазначив, що на посаду завідувача сектору Болехівського сектора обслуговування громадян Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України було запропоновано кандидатуру працівника ОСОБА_3 , який на думку керівника установи є більш кваліфікованим та має значні переваги перед ОСОБА_1 ОСОБА_3 відповідач кваліфікаційним вимогам (загальним та спеціальним), які ставились до його посади. Його загальний стаж роботи становив 21 рік 11 місяців, в органах Пенсійного фонду України - 19 років 2 місяці, проходив підвищення кваліфікації, у нього відсутні дисциплінарні стягнення та наявні заохочення за роботу, тривалий час він займав керівні посади в органах Пенсійного фонду України. Крім того, ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується відповідною довідкою МСЕК, має малолітню дитину. Натомість ОСОБА_1 має менший загальний стаж роботи, який станом на 01 травня 2017 року складав 20 років 7 місяців, в органах Пенсійного фонду України - 11 років 9 місяців, досвід роботи на керівних посадах складає неповних два роки, що є незначним. Переваг щодо переважного права для залишення на роботі у неї не було.
7.5. Також скаржник вказав на те, що суд апеляційної інстанції визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу невірно виходив з кількості днів такого прогулу, а саме 137 днів. На думку скаржника обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу мав бути проведений з розрахунку 136 днів. Суд апеляційної інстанції не перевірив розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наданого позивачем. Крім того такі обрахунки не були надані скаржнику для ознайомлення, що є порушенням відповідних процесуальних норм.
8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. від 14 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2019 року № 596/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 19 лютого 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, допущено процесуальне правонаступництво та замінено відповідача Калуське об`єднане управління Пенсійного фонду Івано-Франківської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини 1 статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
11. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у справі № 809/1068/17 залишити без змін.
12. В обґрунтування свого відзиву позивач вказує на безпідставність касаційної скарги та вірність висновків суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення адміністративного позову.
13. Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
14. У період з 08 липня 2005 року по 01 квітня 2016 року позивач працювала в управлінні Пенсійного фонду України в м. Болехові на посадах спеціаліста 1 категорії, провідного спеціаліста, головного спеціаліста з виплати пенсій відділу виплати пенсій, а з 02 січня 2014 року - завідувача сектору з обслуговування та розгляду звернень громадян.
15. Наказом Долинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 01 квітня 2016 року № 4-ос ОСОБА_1 призначена на посаду завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян Долинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області за переведенням із збереженням одинадцятого рангу державного службовця. Стаж роботи в органах державної влади позивача станом на 01 квітня 2016 року становив 10 років і 8 місяців (а.с. 11 том І).
16. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» постановлено реорганізувати шляхом злиття, зокрема Долинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України та управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі та утворити Калуське об`єднане управління Пенсійного фонду України.
17. Наказом Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 15 лютого 2017 року №110 «Про штатну чисельність працівників управління» приведено у відповідність структуру управління в межах затвердженої штатної чисельності працівників (штатна чисельність становить 132 одинцю, в тому числі державних службовців - 127) (а.с. 16 том І).
18. Наказом начальника Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 20 лютого 2017 року №117 введено в дію штатний розпис Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з 20 лютого 2017 року (а.с. 17-21 том І).
19. Наказом Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року № 43-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », у зв`язку з реорганізацією територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян Долинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (а.с. 57 том І).
20. У цьому наказі, зокрема зазначено, що фінансово-економічному відділу ( ОСОБА_4 ) виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати. Взяти до відома, що ОСОБА_1 перебувала на листку непрацездатності в період з 28 квітня 2017 року до 05 травня 2017 року включно (листок непрацездатності серія АДД № 294037 від 28 квітня 2017 року), з 08 травня 2017 року до 16 травня 2017 року включно (листок непрацездатності серія АДД № 268972 від 16 травня 2017 року) та з 17 травня 2017 року до 08 червня 2017 року включно ( листок непрацездатності серія АДД № 268972 від 16 травня 2017 року) та з 17 травня 2017 року по 08 червня 2017 року включно (листок непрацездатності серія АДД № 268910 від 17 травня 2017 року) (а.с.57 том І).
21. Не погоджуючись із наказом про звільнення та вважаючи його незаконним позивач звернулась до суду із даним позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
22. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
23. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
24. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).
25. Частинами 1, 2 статті 21 Закону № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
26. Частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.
27. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
28. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII).
29. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (частина 3 статті 87 Закону № 889-VIII).
30. Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній станом 01 січня 2017 року, далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
31. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (стаття 42 КЗпП України).
32. Частинами 1, 2, 3 статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
33. За змістом частини 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
34. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
35. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
36. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.
37. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).
38. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення на момент його ухвалення визначалися статею 242 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
39. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
40. Предметом судового контролю у даній справі є правомірність наказу Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року № 43-ос про звільнення позивача з посади завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян Долинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області у зв`язку з реорганізацією на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
41. Перевіряючи доводи касаційної скарги в межах наведених у ній доводів, Верховний Суд приходить до таких висновків.
42. Суд апеляційної інстанції, скасувавши постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року та задовольнивши адміністративний позов, дійшов вірних висновків про протиправність наказу Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 09 червня 2017 року № 43-ос з огляду на таке.
43. Із аналізу положень Закону № 889-VIII вбачається, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону регулюється нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40 та 49-2 КЗпП України.
44. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
45. Таким чином, виходячи із тлумачення частини 1 статті 40, частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
46. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
47. Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи колегія суддів не знаходить.
48. Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що під час звільнення позивачу не були запропоновані всі наявні посади в новому штатному розписі Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області. Такі висновки суду апеляційної інстанції підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
49. Загальна кількість штатних посад в Калуському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області становить 132 одиниці. Зокрема, в Болехівському секторі обслуговування громадян передбачено 2 штатні посади (завідувач сектору та головний спеціаліст), а в Болехівському відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій - 4 штатних одиниці (начальник відділу та 3 головних спеціалісти) (а.с. 18-21 том І). Однак, відповідач запропонував ОСОБА_1 тільки дві посади: спеціаліста Калуському відділі з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій № 2 та головного спеціаліста сектору забезпечення наповнення бюджету фінансово-економічного відділу (на час відсутності основного працівника) Калуського об`єднаного об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області.
50. З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач під час звільнення позивача ОСОБА_1 не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України та не запропонував позивачу всі вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
51. Задовольняючи адміністративний позов та поновлюючи позивача ОСОБА_1 на посаді завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян у новоствореному Калуському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківській області, суд апеляційної інстанції обрав ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача. Такий спосіб захисту виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних поноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникне необхідність повторного звернення до суду, а здійснюватиметься примусове виконання рішення.
52. Верховний Суд відхиляє довід касаційної скарги про невірне обрахування судом апеляційної інстанції розміру середнього заробітку з огляду на те, що відповідачем відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України не надано відповідного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, який на думку відповідача є вірним.
53. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
54. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами попередніх інстанцій обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
55. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
56. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
57. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
58. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
59. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
60. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
61. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
62. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
63. Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове судове рішення по суті позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
64. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду