Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2020 року у справі №226/386/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2020 року

Київ

справа №226/386/19

адміністративне провадження №К/9901/29296/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Мирноградське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Державне підприємство «Мирноградвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Капітальна» Державного підприємства «Мирноградвугілля», про скасування акту та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.07.2019 (суддя Дмитрієв В. С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 (колегія суддів у складі: Міронової Г. М., Сіваченка І. В., Ястребової Л. В.),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обласного центру медико-соціальної експертизи, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Мирноградське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, Державне підприємство «Мирноградвугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта «Капітальна» Державного підприємства «Мирноградвугілля», в якому просив скасувати акт огляду від 12.05.1985 № 678 та зобов`язати відповідача провести його повторний огляд з встановленням втрати професійної працездатності станом на 01.02.1985 та призначити інвалідом III групи з 01.02.1985 безстроково.

Позовні вимоги мотивовано тим, що під час визначення позивачу групи інвалідності у 1985 році Лікувально-трудова експертна комісія (далі - ЛТЕК) помилково керувалася діючою на той час Інструкцією Міністерства фінансів СРСР від 18.05.1960 № 153 «О порядке врачебного освидетельствования страхователей», хоча повинна була керуватися Інструкцією щодо визначення груп інвалідності, затвердженою Наказом МОЗ України від 01.08.1956 та ВЦРПС від 02.08.1956, в зв`язку з чим позивачу в 1985 році не було встановлено інвалідність.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.07.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що Положення про лікарсько-трудові експертні комісії, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 28.03.1985 № 134 втратило чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 22.02.1992 № 83 (83-92-п) і в спірних правовідносинах не може бути застосовано. Суд дійшов висновку, що відповідач не наділений правом скасування акту огляду від 12.05.1985 № 678, а тим більше з цієї дати встановлювати інвалідність. Разом з тим, суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про те, що під час огляду позивача у травні 1985 року та не встановлення групи інвалідності, ЛТЕК керувалася Інструкцією «О порядке врачебного освидетельствования страхователей» від 18.05.1960 № 153. Зі змісту акту огляду від 12.05.1985 № 687 встановлено, що згідно Інструкції № 153 від 1960 року ОСОБА_1 визначена втрата працездатності. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що встановлення ступеню інвалідності у зв`язку з травмою на виробництві, причин, часу настання, групи інвалідності віднесено до виключної компетенції ЛТЕК. Суд не може перебирати на себе функцію суб`єкта владних повноважень, тим більше якщо для прийняття ним обґрунтованого та правомірного рішення необхідно не тільки дотримання процедури прийняття такого рішення, а й проведення багатьох медичних досліджень і володіння спеціальними знаннями в галузі медицини. Крім того, суд зазначає, що на даний час позивачу встановлена 60 % втрата працездатності (тобто більша ніж була встановлена у 1985 році, і як наслідок стан здоров`я погіршився), тому здійснення повторного огляду та висновку щодо стану здоров`я у 1985 року фактично не можливо.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги зазначає, що відповідно до пункту 3 Положення про лікарсько-трудові експертні комісії, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 28.03.1985 № 134, ЛТЕК при встановленні інвалідності керуються інструкцією по визначенню груп інвалідності, затверджуваною Міністерством охорони здоров`я СРСР, Державним комітетом СРСР по праці і соціальних питаннях і ВЦРПС і після перенесеної черепно-мозкової травми йому повинні бути призначити мінімум III групу інвалідності безстроково і перевести працювати на поверхню, на нижче оплачувану працю.

Позиція інших учасників справи

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що інструкцією по визначенню груп інвалідності застосовується у випадку встановлення групи інвалідності, а при огляді ОСОБА_1 , в спірний період, група інвалідності не встановлювалася. Просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.07.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2020 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 13.05.1980 був травмований під час виконання трудових обов`язків на шахті ім. А.Г. Стаханова в м. Димитров Донецької області та отримав травму голови та плеча, що підтверджується Актом про нещасний випадок на виробництві від 30.07.1980 № 256 (діагноз за листком непрацездатності: травматичний церебральний арахноїдит помірний правобічний гемінарез травматичний неврит слухового нерву).

ЛТЕК м. Димитрова у 1983 році встановила позивачу 50 відсотків втрати працездатності та призначила 3 групу інвалідності (трудове каліцтво), що не є спірним між сторонами.

Під час чергового медичного огляду ЛТЕК, 12.05.1985, втрата працездатності ОСОБА_1 визначена у розмірі 40%, при цьому інвалідність не встановлена. Згідно експертного рішення ЛТЕК від 15.05.1985 наявна симптоматика з боку центральної нервової системи: неврит правого слухового нерва, астено-неврологічний синдром, не дає підстави на встановлення інвалідності. Втрата працездатності визначена згідно Інструкції № 153 від 1960 року. Докази оскарження зазначеного рішення у визначений законом строк матеріали справи не містять.

Отримавши лист Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної держаної адміністрації від 12.10.2017 № 4-1109-24-1.1.1 щодо застосування у визначенні відсотків втрати працездатності ОСОБА_1 у 1985 році згідно «Таблиці для визначення відсотка постійної втрати загальної працездатності від нещасних випадків» Додаток № 1 до Інструкції Міністерства Фінансів СРСР від 18.05.1960 «О порядке врачебного освидетельствования страхователей», позивач звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про зобов`язання провести повторний огляд із встановленням втрати професійної працездатності станом на 01.02.1985 та визнати інвалідом ІІІ групи з 01.02.1985 безстроково.

Рішенням Краматорського міського суду від 16.05.2018 у справі № 234/19311/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 14.08.2018, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 09.01.2019 судові рішення скасовані, провадження у справі № 234/19311/17 закрито у зв`язку з порушенням правил підсудності.

02.02.2019 позивач звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з даним позовом.

Позиція Верховного Суду

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у чинній редакції) колегія суддів зазначає таке.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю (стаття 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Відповідно до пунктів 4, 5 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи.

Згідно з пунктом 17 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Пунктом 19 Положення № 1317 визначено, що комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час огляду позивача 12.05.1985 ЛТЕК м. Димитрова діяло, зокрема, Положення про лікарсько-трудові експертні комісії, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 28.03.1985 № 134 (далі - Положення № 134).

Пунктом 1 Положення № 134 визначено, що ЛТЕКи згідно з Законом Української РСР про охорону здоров`я проводять експертизу тривалої або постійної втрати працездатності громадян.

Відповідно до пункту 2 Положення № 134 основними завданнями ЛТЕК є: визначення стану працездатності, тривалої або постійної її втрати, встановлення групи та причини інвалідності; визначення для інвалідів умов та видів праці, робіт і професій, доступних їм за станом здоров`я, а також умов і методів, за допомогою яких порушена працездатність може бути відновлена або підвищена, перевірка правильності використання інвалідів на роботі відповідно до висновків комісій; сприяння зміцненню здоров`я населення, попередженню інвалідності; вивчення разом з органами охорони здоров`я, адміністрацією підприємств, установ, організацій і профспілковими організаціями причин втрати працездатності й участь у розробці заходів по профілактиці інвалідності та відновленню працездатності.

Згідно з пунктом 3 Положення № 134 ЛТЕК при встановленні інвалідності керуються інструкцією по визначенню груп інвалідності, затверджуваною Міністерством охорони здоров`я СРСР, Державним комітетом СРСР по праці і соціальних питаннях і ВЦРПС.

Відповідно до пункту 28 Положення № 134 строк переогляду при визначенні ступеню втрати професійної працездатності в процентах установлюється один раз на шість місяців, рік або два роки залежно від характеру наслідків каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я та можливості повного або часткового відновлення працездатності. Ступінь втрати працездатності в процентах установлюється без зазначення строку переогляду, якщо у робітника чи службовця наслідки ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням ним трудових обов`язків, призводять до встановлення групи інвалідності без зазначення строку переогляду, а також чоловікам після досягнення 60 років і жінкам після досягнення 55 років.

Пунктами 29 та 30 Положення № 134 визначено, що при незгоді оглянутого з рішенням районної, міжрайонної, міської ЛТЕК він протягом місяця має право подати про це письмову заяву до обласної, центральної міської (в містах республіканського підпорядкування) ЛТЕК, або до ЛТЕК, в якій він проходив огляд, чи до відповідного відділу соціального забезпечення. Комісія, що проводила огляд, або відділ соціального забезпечення в 3-денний строк з дня одержання заяви надсилають усі наявні документи разом з заявою на розгляд обласної, центральної міської (в містах республіканського підпорядкування) ЛТЕК, яка не пізніше місяця з дня подання заяви проводить переогляд хворого і виносить рішення по даному випадку. У разі оскарження безпосередньо в обласну, центральну міську (в містах республіканського підпорядкування) ЛТЕК 3-денний строк обчислюється з дня надходження запиту цих комісій до районної, міжрайонної, міської ЛТЕК. Рішення обласної, центральної міської (в містах республіканського підпорядкування) ЛТЕК може бути оскаржене в Міністерство соціального забезпечення УРСР. Міністерство соціального забезпечення УРСР при виявленні фактів порушення законодавства про лікарсько-трудову експертизу доручає іншому складові обласної, центральної міської (в містах республіканського підпорядкування) ЛТЕК заново розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, рішення по якому оскаржується, а також вживає інших заходів, що забезпечують додержання соціалістичної законності при проведенні лікарсько-трудової експертизи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач висновок ЛТЕК від 12.05.1985 не оскаржував.

Протягом 1983-2002 років позивач проходив огляди МСЕК, неодноразово оглядався на обласних МСЕК у порядку оскарження рішення міжрайонної МСЕК та обстежувався в умовах Українського Державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем м. Дніпропетровська.

Лише отримавши лист Департаменту охорони здоров`я Донецької обласної держаної адміністрації від 12.10.2017 № 4-1109-24-1.1.1 щодо застосування у визначенні відсотків втрати працездатності ОСОБА_1 у 1985 році згідно «Таблиці для визначення відсотка постійної втрати загальної працездатності від нещасних випадків» Додаток № 1 до Інструкції Міністерства Фінансів СРСР від 18.05.1960 «О порядке врачебного освидетельствования страхователей», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, Положення № 134 втратило чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 22.02.1992 № 83 (83-92-п) і в спірних правовідносинах не може бути застосовано.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не наділений правом скасування акту огляду від 12.05.1985 № 678, а тим більше з цієї дати встановлювати інвалідність.

Разом з тим, судом першої інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про те, що під час огляду позивача у травні 1985 року та не встановлення групи інвалідності, ЛТЕК керувалася Інструкцією «О порядке врачебного освидетельствования страхователей» від 18.05.1960 № 153. Зі змісту акту огляду від 12.05.1985 № 687 судом встановлено, що згідно Інструкції № 153 від 1960 року ОСОБА_1 визначена втрата працездатності.

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ЛТЕК м. Димитрова Донецької області, приймаючи рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 інвалідом діяла відповідно до положень законодавства, які діяли на час його огляду в період з 12 травня по 15 травня 1985 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача провести повторний огляд із встановленням втрати професійної працездатності станом на 01.02.1985, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що встановлення ступеню інвалідності у зв`язку з травмою на виробництві, причин, часу настання, групи інвалідності віднесено до виключної компетенції ЛТЕК. Суд не може перебирати на себе функцію суб`єкта владних повноважень, тим більше якщо для прийняття ним обґрунтованого та правомірного рішення необхідно не тільки дотримання процедури прийняття такого рішення, а й проведення багатьох медичних досліджень і володіння спеціальними знаннями в галузі медицини.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, на даний час позивачу встановлена 60 % втрата працездатності (тобто більша ніж була встановлена у 1985 році, і як наслідок стан здоров`я погіршився), тому здійснення повторного огляду та висновку щодо стану здоров`я у 1985 року фактично не можливо.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судами першої тат апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.07.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду