Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

справа № 480/9155/23

адміністративне провадження № К/990/20575/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Єресько Л.О.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №480/9155/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Дубовенко Вікторія Ігорівна,

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (головуючий суддя: Бондар С.О.)

і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (головуючий суддя: Спаскіна О.А., судді: Любчич Л.В., Присяжнюк О.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн розмірі за період з 20 лютого до 15 березня 2023 року, з 16 березня до 14 квітня 2023 року, з 14 до 26 квітня 2023 року, з 6 до 31 травня 2023 року, з 2 до 22 червня 2023 року, з 26 червня до 14 липня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду у збільшеному до 100000 грн розмірі за період з 20 лютого до 15 березня 2023 року, з 16 березня до 14 квітня 2023 року, з 14 до 26 квітня 2023 року, з 6 до 31 травня 2023 року, з 2 до 22 червня 2023 року, з 26 червня до 14 липня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу за призовом у Військовій частині НОМЕР_1 з 11 серпня 2022 року до 17 серпня 2023 року. У періоди з 20 лютого до 15 березня 2023 року, з 16 березня до 14 квітня 2023 року, з 14 до 26 квітня 2023 року, з 6 до 31 травня 2023 року, з 2 до 22 червня 2023 року, з 26 червня до 14 липня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку із отриманим пораненням при проходженні військової служби та у відпустці за станом здоров`я. Однак за вказані періоди відповідачем, на переконання позивача, протиправно не нараховано та не виплачено йому додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у збільшеному до 100 000 гривень розмірі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи таке судове рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що положеннями Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), передбачено можливість здійснення грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) або рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах.

Суди, зазначили, що після того, як 28 вересня 2022 року ОСОБА_1 отримав поранення, йому протягом чотирьох місяців перебування на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці за станом здоров`я (до 18 лютого 2023 року) було виплачено додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168, у збільшеному до 100000 гривень розмірі.

Поряд з цим суди встановили, що після спливу чотирьохмісячного строку перебування на лікарняних, позивачем не було надано до суду висновків лікарняного закладу чи військово-лікарської комісії про продовження лікування в лікарняних закладах.

З огляду на вказане, суди дійшли висновків, що перебування позивача на лікуванні в лікарняних закладах у більш тривалі строки без відповідного висновку військово-лікарської комісії не породжує права на виплату додаткової грошової винагороди відповідно до Постанови № 168, у збільшеному до 100000 гривень розмірі.

Крім того, суд першої інстанції зауважив, що лікування позивача у період з 29 вересня 2022 року до 18 лютого 2023 року не було безперервним, оскільки між періодами знаходження в лікарняних закладах позивач перебував у відпустках.

Короткий зміст касаційної скарги і відзиву

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Дубовенко В.І., просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження кастор послався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).

На переконання позивача, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування абзацу 2, 3 пункту 9 розділу І Порядку №260 в частині обмеження виплати додаткової винагороди по Постанові № 168 з огляду на те, що виплата додаткової винагороди можлива виключно під час безперервного лікування строком до чотирьох місяців і продовження такої виплати можливе лише після спливу цього строку та на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) про продовження перебування в лікарняних закладах, є неправильними та такими, що суперечать встановленим обставинам справи та нормам пункту 1 постанови КМУ № 168 та Розділу ХХХІV Порядку № 260.

Ухвалою від 4 червня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачу 5 червня 2024 року о 21:08 год.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач, ОСОБА_1 , з 11 серпня 2022 року проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .

28 вересня 2022 року позивач одержав множинні вогнепальні сліпі осколкові поранення верхніх та нижніх кінцівок з вогнепальним переломом середньої третини лівої кістки, наявністю металевого уламка в м`яких тканинах правого плеча. Вогнепальну рану правої гомілки з наявністю металевого уламка у м`яких тканинах. Вогнепальні поранення правої кісті з вогнепальним переломом п`ятої п`ясної кістки.

Внаслідок отриманого поранення позивач перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров`я.

Згідно з довідкою-витягом з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 від 25 вересня 2023 року № 917, Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу додаткову винагороду з розрахунку 30000 грн щомісяця за період з вересня 2022 року до січня 2023 року; додаткову винагороду з розрахунку 70000 грн за період з 28 вересня до 30 жовтня 2022 року, з 1 листопада до 30 листопада 2022 року та з 15 грудня 2022 року до 13 січня 2023 року в сумі: 212483,87 грн та додаткову винагороду з розрахунку 100000 грн за період з 1 лютого 2023 року до 18 лютого 2023 року в сумі: 64285,71 грн.

ОСОБА_1 звільнено у запас наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15 серпня 2023 року № 54-рс відповідно до свідоцтва про хворобу № 779 від 25 травня 2023 року (про непридатність до військової служби з переглядом через 6-12 місяців) на підставі підпункту "б", пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2023 року №236 позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 17 серпня 2023 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до положень Постанови КМУ № 168 у збільшеному до 100000 грн розмірі за період його перебування на лікуванні та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою з 20 лютого до 15 березня 2023 року, з 16 березня до 14 квітня 2023 року, з 14 квітня до 26 квітня 2023 року, з 6 до 31 травня 2023 року, з 2 червня до 22 червня 2023 року, з 26 червня до 14 липня 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2024 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є право позивача відповідно до Постанови №168 на нарахування й виплату додаткової винагороди у збільшеному до 100000 грн розмірі за час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із отриманим пораненням при проходженні військової служби та у відпустці за станом здоров`я за період з 20 лютого до 15 березня 2023 року, з 16 березня до 14 квітня 2023 року, з 14 до 26 квітня 2023 року, з 6 до 31 травня 2023 року, з 2 до 22 червня 2023 року, з 26 червня до 14 липня 2023 року.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 Закону №2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений у Порядку №260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за змістом пункту 2 розділу І якого грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).

У пункті 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

У пункті 1 Постанови №168 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Також пункт 1 Постанови №168 передбачає, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Отже, аналіз наведених норм законодавства України, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану.

Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Отже, додаткова винагорода у збільшеному розмірі до 100000 грн виплачується військовослужбовцю за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Підставою для її виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва). Умовою її виплати є отримання військовослужбовцем порання, пов`язаного із захистом Батьківщини, під час виконання бойових завдань і цей факт має бути підтверджено наказом командира про отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), який містить об`єктивні дані та висновки службового розслідування, які це підтверджують.

Виплата ж збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії відбувається за двох умов, а саме: пов`язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Повертаючись до обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій встановили, що після того, як 28 вересня 2022 року ОСОБА_1 отримав поранення, йому протягом чотирьох місяців перебування на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці за станом здоров`я (до 18 лютого 2023 року) було виплачено додаткову винагороду відповідно до Постанови № 168, у збільшеному розмірі до 100000 гривень.

Водночас Верховний Суд наголошує, що оскільки додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, очевидно, що застосування норм Постанови №168, яка регулює питання виплати додаткової винагороди, повинно відбуватися з урахуванням положень Закону №2011-ХІІ та прийнятого на його підставі Порядку №260.

Пункт 11 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачає, що у зв`язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою не повинен перевищувати 4-х місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).

Аналогічно абзац другий пункту 9 розділу І Порядку № 260 визначає, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260).

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я можуть бути продовжені за наявності висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) (далі - ВЛК) про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплати.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні висновки ВЛК про потребу продовження терміну лікування після сплину чотирьохмісячного терміну або рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах, а тому з урахуванням абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260 суд дійшов висновку про правомірність ненарахування і невиплати позивачу грошового забезпечення, у тому числі додаткової грошової винагороди у збільшеному до 100000 грн розмірі за період з 20 лютого до 15 березня 2023 року, з 16 березня до 14 квітня 2023 року, з 14 до 26 квітня 2023 року, з 6 травня 2023 року до 31 травня 2023 року, з 2 червня 2023 року до 22 червня 2023 року, з 26 червня 2023 року до 14 липня 2023 року.

Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 (далі - Положення, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу І штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

З огляду на зазначені норми Положення висновок ВЛК є змістом (суттю) постанови ВЛК, яка може бути оформлена в формі свідоцтва, довідки або протоколу. Іншими словами, довідка ВЛК є формальним вираженням постанови ВЛК, яка по суті містить в собі висновок, сформований ВЛК за наслідком медичного огляду.

Однак суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про наявність/відсутність висновку ВЛК про потребу в лікуванні, не дослідили: чим є висновок ВЛК в розумінні Положення та абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260, і чи довідка ВЛК від 14 березня 2023 року, відповідно до якої за наслідком проведення медичного огляду ОСОБА_1 за станом здоров`я потребує відпустки на 30 (тридцять) календарних днів (а.с. 19), є висновком ВЛК про потребу в лікуванні в розумінні абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку №260.

Суд касаційної інстанції також зазначає, що відповідно до пункту 6.5 глави 6 розділу ІІ Положення для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров`я або звільненні від виконання службових обов`язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником відділення або профільним головним (провідним) фахівцем військового лікувального закладу, у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи.

Постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров`я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров`я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження) (пункт 6.11 глави 6 розділу ІІ Положення).

Відпустка за станом здоров`я надається військовослужбовцю командиром військової частини (закладу), де він проходить службу, на підставі постанови ВЛК (пункт 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення).

Також пункт 6.35 глави 6 розділу ІІ Положення передбачає, серед іншого, що у воєнний час лікування військовослужбовців має бути закінчене у військовому лікувальному закладі (солдатів, матросів, сержантів і старшин - у батальйонах (командах) видужуючих). У виняткових випадках військовослужбовцям може бути надана відпустка за станом здоров`я на 30 календарних днів. За постановою ВЛК відпустка за станом здоров`я може бути продовжена на такий самий строк, а за відповідних медичних показань - повторно продовжена ще на 30 календарних днів.

Отже, визначення потреби військовослужбовця у відпустці за станом здоров`я та встановлення необхідного терміну для відновлення функції і працездатності такого військовослужбовця відбувається на підставі висновку ВЛК за наслідком медичного огляду ВЛК, що оформлюється довідкою ВЛК, на підставі якої командир військової частини (закладу) надає таку відпустку.

Відтак, у разі наявності висновку ВЛК про потребу продовження відпустки за станом здоров`я нормами Порядку №260 встановлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки командира військової частини: видати наказ про продовження виплати грошового забезпечення.

Втім, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували зазначеного та не з`ясували обставини, пов`язані з припиненням виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: яким документом було припинено виплату позивачу грошового забезпечення та чим вмотивовано рішення про припинення виплати грошового забезпечення; чи направлявся висновок ВЛК військовій частині, якщо так, то чи було його враховано при прийнятті рішення про припинення виплати позивачу грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, а також не надали оцінку всім наявним доказам, що стосуються предмету спору, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи. Висновки судів попередніх інстанцій та судові рішення у цій справі не відповідають передбаченим статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі №520/16191/23.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для формування висновку з питань застосування норм права у контексті визначених позивачем питань.

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням висновків цієї постанови, повинен вирішити питання про обґрунтованість/безпідставність припинення виплати позивачу грошового забезпечення, у тому числі передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди, після чотирьох місяців лікування та перебування у відпустці за станом здоров`я.

З огляду на вимоги касаційної скарги Верховний Суд касаційну скаргу задовольняє частково.

Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Дубовенко Вікторія Ігорівна, задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………….

……………………………….

……………………………..

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Л.О. Єресько,

Судді Верховного Суду