Ухвала КАС ВП від 19.12.2019 року у справі №320/5787/18

Друк

Пошук

296

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.12.2019 року у справі №320/5787/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2020 року

Київ

справа №320/5787/18

адміністративне провадження №К/9901/34757/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Дашутіна І.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 (головуючий суддя - О.М. Ганечко, судді - В.В. Кузьменко, О.І. Шурко)

у справі № 320/5787/18

за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України

про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 374 292, 80 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що відповідно до наказу генерального директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 29.08.2013 № 452/о позивач звільнений зі служби з вислугою років на військовій служби тривалістю 29 років. Проте, при здійсненні розрахунку йому не було сплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. Постановою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2015 адміністративний позов позивача задоволено частково. Зокрема, зобов`язано стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 294 959 грн. На виконання вказаного рішення відповідач 16.03.2015 здійснив виплату вказаної грошової допомоги в розмірі 294 959 грн. Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 374 292, 80 грн. у відповідності до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 374 292, 80 грн.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність, передбачених чинним законодавством, обставин для стягнення заборгованості на користь позивача компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 374292,80 грн.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 рішення суду першої інстанції скасовано. Адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

6. При прийнятті рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що строк звернення до суду був пропущений позивачем без поважних причин, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, зокрема, що судом апеляційної інстанції не надано належну оцінку доводам позивача про поважність пропуску строку звернення до суду, оскільки лише в серпні 2018 року позивач дізнався про порядок захисту своїх прав в порядку, передбаченому статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Позиція інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

10. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

11. Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2020 адміністративну справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12. Наказом Міністра оборони України від 19.10.1999 №600, під час проходження військової служби в Збройних Силах України, позивач був відряджений із залишенням на військовій службі до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Міністерства транспорту і зв`язку України.

13. На підставі наказу Міністра оборони України № 261 від 02.08.2013 позивач звільнений з військової служби у відставку за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я) з посади провідного інженера з управління використанням повітряного простору регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

14. Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 29.08.2013 № 452/о позивач звільнений з військової служби у відставку за станом здоров`я.

15. 30.08.2013 позивач звернувся із заявою на ім`я директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби.

16. Листом від 24.09.2013 № 1.24-38 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України відмовило позивачу в задоволенні заяви про виплату одноразової грошової допомоги, зазначивши, що Украерорух не отримує кошти з Державного бюджету України і тому не може здійснити вказану виплату.

17. Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з позовом до суду.

18. Постановою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2015 у справі №К/800/65009/14 адміністративний позов позивача задоволено частково. Зокрема, зобов`язано стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 294 959 грн.

19. На виконання вказаного судового рішення 16.03.2015 відповідач здійснив виплату вказаної грошової допомоги в розмірі 294 959 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку територіального відокремленого безбалансового відділення ПАТ «Державний ощадний банк України» №10026/0901.

20. 30.08.2018 позивач звернувся до Украероруху із заявою про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 374 292,80 грн., яка мотивована тим, що оскільки він був звільнений з підприємства 02.09.2013, а виплата була здійснена підприємством 16.03.2015, тому підприємство затримало розрахунок на 18,4 місяця, а тому повинно сплатити йому 374 292, 80 грн., виходячи з грошового забезпечення на момент звільнення у розмірі 20 342 грн.

21. Листом від 08.10.2018 № 1-26.2-4798 відповідач відмовив позивачу у виплаті даних коштів, не находячи підстав для виплати даної компенсації. Крім того, відповідач зазначив, що передбачені законодавством по працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців, посилаючись на пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування суми законодавства про оплату праці».

22. Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

23. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

24. Згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).

26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

27. З матеріалів справи встановлено, що спір щодо належних до виплати позивачу сум при звільненні вирішений постановою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2015 у справі №К/800/65009/14, а фактична виплата одноразової грошової допомоги була здійснена 16.03.2015.

28. На час виплати зазначених коштів частина третя статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачала, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

29. Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

30. Враховуючи, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про захист трудових прав, хоча і пов`язаних з проходженням публічної служби, а Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про можливість застосування до даних правовідносин тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.

31. При вирішенні питання про визначення дати початку перебігу зазначеного строку судом апеляційної інстанції правильно враховано висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012.

32. Конституційний Суд України у зазначеному рішенні роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

33. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

34. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

35. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 20.06.2018 у справі № 823/761/17 та від 03.09.2019 у справі №320/5789/18.

36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спір щодо належних до виплати ОСОБА_1 при звільненні сум був вирішений постановою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2015. Фактична виплата одноразової грошової допомоги була здійснена 16.03.2015.

37. За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що датою, з якої позивач повинен був дізнатися про порушення своїх трудових прав на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні, є саме 16.03.2015 - дата виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

38. Враховуючи, що позивач звернувся до суду з даним позовом 31.10.2018, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду.

39. Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

40. Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що він не був обізнаний в трудовому законодавстві, а лише в серпні 2018 року дізнався про порядок захисту своїх прав в порядку, передбаченому статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, доводяться до відома населення у порядку, встановленому законом. Факт їх офіційного опублікування свідчить про можливість ознайомлення з ними невизначеним колом осіб. Саме інститут офіційного опублікування покликаний забезпечити уникнення випадку незнання особою певного закону.

41. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

42. Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.

43. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

44. Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи касаційним судом.

46. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

47. За змістом пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

48. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

49. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

50. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 327, 341, 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд