Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2019 року

Київ

справа №826/5122/17

провадження №К/9901/24095/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/5122/17

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2017 року (судді Костенко Д.А., Вєкуа Н.Г., Шрамко Ю.Т.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2017 року (судді Мацедонська В.Е., Лічевецький І.О., Мельничук В. П.)

І. Суть спору

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною відмову Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від виконання умов договору та односторонньої декларації в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) і стягнути з Кабінету Міністрів України заборгованість 13574064,49 грн. (у т.ч.: 7756608,24 грн. - початковий вклад з процентами, 5817456,25 грн. - 3% річних).

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що зверталася до КМУ із заявою щодо виконання умов договору та зобов`язання (правочину) перед ЄСПЛ, виплатити початковий вклад з відповідними відсотками, а також запропонувала, як варіант, розрахуватися майном, від якого Уряд України і так має намір позбутися. Міністерство фінансів України, на виконання доручення Секретаріату КМУ, надало позивачу відповідь листом від 21 лютого 2017 року №31-14040-12/23-292/685. Позивач вважає, що відповідач відмовився від виконання своїх зобов`язань (односторонньої декларації) перед ЄСПЛ, чим грубо порушив умови договору та односторонньої декларації в рішенні ЄСПЛ, тому вся сума банківського вкладу є заборгованістю та вважається простроченою і підлягає стягненню згідно з наведеним позивачем розрахунком.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Станом на 01 січня 1992 року на особовому рахунку позивача № НОМЕР_1 , відкритому 20 листопада 1990 року, залишок коштів становив 18952,69 радянських рублів, що підтверджується довідкою від 11 грудня 2013 року №298 ТВБВ №10023/075 Філії - Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк».

4. Позивач звернулася до КМУ із заявою від 16 січня 2017 року, в якій просила на виконання умов договору та зобов`язання (правочину) Уряду України перед Європейським судом з прав людини, виплатити їй початковий вклад згідно з розрахунку, в гривнях, по курсу Національного банку України на момент видачі та проценти на нього згідно з договором.

5. Міністерство фінансів України листом від 21 лютого 2017 року №31-14040-12/23-292/685 повідомило позивачу, що за дорученням секретаріату КМУ від 20 січня 2017 року №41-Г-001144/23 розглянуло звернення позивача та в межах компетенції зазначає, що стратегія і способи відновлення знецінених грошових заощаджень та страхових внесків, поміщених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР, визначені Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». Обсяг зобов`язань держави з повернення знецінених грошових заощаджень і страхових внесків завеликий, а фінансові ресурси держави обмежені, тому компенсація громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень може здійснюватися лише поетапно відповідно до реальних можливостей Державного бюджету на відповідний рік. Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» видатків на заходи щодо поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, не передбачено.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. Окружний адміністративний суд мста Києва постановою від 31 травня 2017 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

7. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 серпня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

8. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач не навів належних правових підстав для стягнення з КМУ коштів у загальній сумі 13574064,49 грн. Між тим, підставою для звернення до суду з позовом була відповідь Міністерства фінансів України від 21 лютого 2017 року №31-14040-12/23-292/685. Позаяк КМУ та Міністерство фінансів України є окремими суб`єктами владних повноважень, які самостійно можуть виступати відповідачами в суді, то КМУ не може відповідати за правомірність відповіді, якої не надавав.

9. Суд апеляційної інстанції з таким висновком погодився. Зауважив, що позивач просить визнати протиправною відмову відповідача від виконання умов договору та односторонньої декларації в Рішенні Європейського Суду з прав людини «Гайдук та інші проти України». Між тим ОСОБА_1 не є заявником у цій справі і в розумінні Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» не є стягувачем за таким рішенням.

10. Зазначена позивачем схема розрахунку суми коштів у розмірі 13574064,49 грн., які ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача, не ґрунтується на нормах законодавства України. Зауважив, що позивач на власний розсуд визначила суму заборгованості шляхом перерахунку радянських рублів до доларів США по курсу Національного банку України станом на 01 січня 1992 року та наступного перерахуванням доларів США у гривні за курсом, закладеним в Державному бюджеті України на 2017 рік.

11. Крім того, протиправність дій КМУ щодо відмови від виконання умов договору та односторонньої декларації в рішенні ЄСПЛ позивач обґрунтовує з посиланням на лист Міністерства фінансів України від 21 лютого 2017 року №31-14040-12/23-292/685.

12. У цьому зв`язку суд апеляційної інстанції зазначив, що КМУ не відмовляв позивачу у виплаті початкового вкладу, який станом на 01 січня 1992 року перебував на особовому рахунку позивача № НОМЕР_1 та складав 18952,69 радянських рублів, оскільки відповідь на звернення позивача надавало Міністерство фінансів України.

13. Враховуючи, що КМУ та Міністерство фінансів України є окремими суб`єктами владних повноважень, які самостійно можуть виступати відповідачами в суді, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що КМУ не може нести відповідальності за дії іншого суб`єкта владних повноважень (Міністерства фінансів України). Зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, встановлені Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», відповідно до статті 7 якого заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

14. Судячи з відповіді Міністерства фінансів України від 21 лютого 2017 року №31-14040-12/23-292/685, у Державному бюджеті України на 2017 рік не передбачено видатків на заходи щодо поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

15. Враховуючи, що позивач не оскаржувала дій або рішення Міністерства фінансів України щодо наданої відповіді, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

IV. Касаційне оскарження

16. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

17. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що вона як вкладник Ощадбанку має право на те, щоб отримати свій вклад. Держава в особі уряду зобов`язалася повернути втрачені кошти, однак безпідставно не виконує своїх зобов`язань. Твердить, що підтвердженням задекларованих зобов`язань є рішення ЄСПЛ у справі «Гайдук та інші проти України».

18. Вважає, що суди помилково вважають, що Міністерство фінансів України є відокремленим суб`єктом, не пов`язаним з КМУ. Вказане Міністерство діє в складі Уряду і його позиція є вираженням волі останнього загалом.

19. Щодо розрахунку, то суму, яку вона просить виплатити з Державного бюджету України, вона обчислила з урахуванням реальних економічних показників, тому що вважає, що той еквівалент карбованця, який закріплений в Законі України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», не враховує купівельної спроможності громадян.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

20. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

22. Стягувач визначений як: а) особа, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено Рішення; б) її представник, правонаступник; в) особа (група осіб), на користь якої рішенням Європейського суду з прав людини визначено обов`язок України в міждержавній справі; відшкодування: а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь Стягувача.

23. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

24. За частиною першою статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

VI. Позиція Верховного Суду

25. Судячи зі встановлених в цій справі обставин спір виник у зв`язку з тим, що позивач не погодилася з тим як Міністерство фінансів України відреагувало на її звернення (адресоване КМУ) з приводу виконання Урядом України зобов`язань згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Гайдук та інші проти України».

26. Заяву позивача адресат розглянув відповідно до Закону № 393/96-ВР і надав відповідь по суті цього звернення. Відтак позивач оскаржила правомірність дій КМУ щодо виконання зобов`язань, взятих у зв`язку з розглядом ЄСПЛ справи «Гайдук та інші проти України».

27. Обраний позивачем спосіб захисту є намаганням захистити своє майнове право на отримання заощаджень (вкладу), втрачених на рахунках Ощадного банку СРСР. Але в контексті правовідносин, які виникли у зв`язку з розглядом письмового звернення ОСОБА_1 до КМУ, такий спосіб захисту не відповідає характеру (суті) права, яке позивач вважає порушеним.

28. Зважаючи на суб`єктний склад спірних правовідносин, їх зміст, підстави виникнення і правове регулювання колегія суддів вважає, що в обсязі встановлених цій справі обставин висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

29. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

30. З урахуванням вимог статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

31. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова