Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.03.2018 року у справі №819/1061/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №819/1061/17

адміністративне провадження №К/9901/27028/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії за касаційної скаргою ОСОБА_3 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду в складі судді Мартиць О.І. від 25 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І., Курильця А.Р. від 31 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. «Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення» від 18 травня 2017 року № 146 в частині включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах, земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 47,8523 га;

- визнати протиправним та скасувати рішення виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. від 20 червня 2017 року № Т-4710/0-1607/6-17 та від 03 липня 2017 року № 9-3312/0-1932/6-17 про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області та прийняти мотивоване рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15 травня 2017 року позивач повторно звернулася із клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області. Однак, рішенням Держгеокадастру у Тернопільській області № Т-4710/0-1607/6-17 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою з мотивів, що земельна ділянка, яку виявила бажання отримати у власність позивач, перебуває у складі масиву за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 47,8523 га, який включений до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах. На думку позивача, така підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим її слід визнати неправомірною, а рішення скасувати.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що жодна зі статей Земельного кодексу України не передбачає заборони щодо включення земельних ділянок до переліку ділянок сільськогосподарського призначення, які виставляються на земельні торги при зверненні громадянина із клопотанням про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв'язку з чим наказ про включення такої ділянки до відповідного переліку є правомірним та унеможливлює виділення її у власність або безоплатне користування фізичним чи юридичним особам.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не правильно застосовано статті 134, 135 та 136 Земельного кодексу України, оскільки відповідно до частини другої статті 135 Земельного кодексу України торги не проводяться у випадках, встановлених частинами другою і третьою статті 134 ЗК України, зокрема, земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу. Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій залишено без належної уваги рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у адміністративній справі № 819/652/17, яким визнано протиправною відмову відповідача від 06 квітня 2017 року № Т2197/0-768/6-17 у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою, відповідно до якого позивач вперше звертався із заявою до відповідача 28 лютого 2017 року.

Від Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому зазначається про законність рішень судів попередніх інстанцій та необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області.

06 квітня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області прийнято рішення № Т-2197/0-768/6-17, у якому зазначено, що подане клопотання не може бути розглянуте до того, як дане питання буде погоджено з відповідним органом місцевого самоврядування.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у адміністративній справі № 819/652/17 визнано протиправною відмову відповідача у розгляді клопотання, викладену у рішенні від 06 квітня 2017 року № Т2197/0-768/6-17.

15 травня 2017 року ОСОБА_3 повторно звернулася із клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області.

За результатами розгляду зазначеного клопотання, 20 червня 2017 року відповідач прийняв рішення № Т-4710/0-1607/6-17, яким відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, мотивуючи тим, що земельна ділянка, яку виявила бажання отримати у власність позивач перебуває у складі масиву за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 47,8523 га, який включений до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах.

03 липня 2017 року відповідач рішенням № 9-3312/0-1932/6-17 на виконання постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року у справі № 819/652/17 відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з мотивів не надходження на адресу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області погодження органу місцевого самоврядування та з мотивів невходження земельної ділянки на яку претендує позивач, у перелік земельних ділянок, які оприлюднені відповідачем на офіційному веб-сайті та пропонуються до передачі безоплатно у власність.

Судами попередніх інстанцій також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. від 18 травня 2017 року № 146 «Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення» спірну земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах земельні ділянки.

Відповідно до додатку № 1 до зазначеного наказу земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 47,8523 га включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

У зв'язку з неприбуттям жодного учасника справи у судове засідання, розгляд справи на підставі пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України проведений в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, чи були оскаржувані рішення та наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, зокрема, прийняті у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були вони прийняті на законних підставах, пропорційно та добросовісно.

Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, в оскаржуваному рішенні Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області зазначено, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є включення земельної ділянки до масиву земель державної власності сільськогосподарського призначення для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах земельні ділянки.

Оцінюючи таку відмову на предмет її відповідності вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області фактично відмовило позивачу у задоволенні клопотання з підстави того, що місце розташування земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, не відповідає вимогам нормативно-правових актів, що узгоджується з підставами, визначеними у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України.

Однак, колегія суддів не погоджується з наведеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у рішенні Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 20 червня 2017 року № Т-4710/0-1607/6-17 підставою відмови є: земельна ділянка, яку виявила бажання отримати у власність позивач перебуває у складі масиву за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 47,8523 га, який включений до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах.

Отже, колегія суддів доходить до висновку, що в оскаржуваному рішенні не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Оскільки спірна земельна ділянка належить до сільськогосподарських земель державної власності, що не заперечується сторонами, а позивач звернулась для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, колегія суддів не знаходить підстав вважати, що місце розташування відповідної земельної ділянки не відповідає вимогам нормативно-правових актів.

В свою чергу, судами попередніх інстанцій не виявлено наявності обмежень, передбачених генеральним планом міста, або заборон, які б не узгоджувались із цільовим призначенням, визначеним у клопотанні про розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідної ділянки для надання її у власність ОСОБА_3, а також наявність прав інших громадян чи юридичних осіб на відповідну земельну ділянку.

Отже, з огляду на те, що у рішеннях виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. від 20 червня 2017 року № Т-4710/0-1607/6-17 та від 03 липня 2017 року № 9-3312/0-1932/6-17 про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою вказана підстава відмови, яка не відповідає вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, суди необґрунтовано відмовили у задоволенні даної позовної вимоги.

Колегія суддів також додатково зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оскаржувані наказ та рішення Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області правомірними, також виходили з того, що відповідач діяв з дотриманням вимог Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 (далі - Стратегія).

Проте, як вбачається зі змісту Стратегії, у зв'язку із її прийняттям зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

На цій підставі колегія суддів не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржувані рішення Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстави включення відповідної земельної ділянки до земель, право на оренду яких підлягає продажу на земельних торгах, є правомірними.

Стосовно висновків судів попередніх інстанцій про наявність у Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області дискреційних повноважень щодо прийняття наказу про віднесення сільськогосподарських земель державної власності, на отримання яких безоплатно у власність претендують громадян у межах норм безоплатної передачі, для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах, колегія суддів зазначає наступне.

Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року в справі № 21-87а13.

Таким чином, дискреційні повноваження, в тому числі органів виконавчої влади, завжди мають межі, встановлені законом.

Тому, вирішуючи питання про правомірність рішень та наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, необхідно виходити з меж повноважень органів державної влади у сфері розпорядження землями державної власності, визначених законом.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями частини третьої статті 134 Земельного кодексу України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. В свою чергу, статтею 121 Земельного кодексу України встановлені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач має право безоплатно набути у власність із земель державної власності земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства розміром до 2,00 га. При цьому, позивачем повністю дотримано регламентовану законодавством процедуру звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, подані необхідні для цього документи.

На цій підставі колегія судів доходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні статей 118, 122, 134, 135 та 136 Земельного кодексу України, а тому підлягають скасуванню, як такі, що прийнятті з порушенням норм матеріального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року - скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, у зв'язку з неправильним застосуванням статей 118, 122, 134, 135 та 136 Земельного кодексу України.

Оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій та приймає нове рішення, не повертаючи справу на новий судовий розгляд, то відповідно до статті 139 КАС України касаційний суд має вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції № 24239564 від 27 червня 2017 року ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 1920,00 грн; квитанції № 0.0.914792188.1 від 13 грудня 2017 року ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1408,00 грн; квитанції № 9 від 17 березня 2018 року ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 3840,00 грн, грн, що вцілому складає 7168,00 грн.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. «Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення» від 18 травня 2017 року № 146 в частині включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для подальшого продажу їх права оренди на земельних торгах, земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 47,8523 га.

Визнати протиправним та скасувати рішення виконуючого обов'язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області Мартинюка В.А. від 20 червня 2017 року № Т-4710/0-1607/6-17 та від 03 липня 2017 року № 9-3312/0-1932/6-17 про відмову у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області;

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Устечко Заліщицького району Тернопільської області та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків цієї постанови.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області судові витрати на користь ОСОБА_3 у сумі 7168,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко