Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.04.2019 року у справі №820/2819/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2019 року

Київ

справа №820/2819/17

адміністративне провадження №К/9901/38308/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області, третя особа - Харківська міська рада про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 (головуючий суддя Панченко О. В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 (головуючий суддя Чалий І. С., судді: П'янова Я. В., Зеленський В. В.),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС, податковий, контролюючий орган), третя особа - Харківська міська рада, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.05.2017 №2712208-1303, яким визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 29058,13 гривень (далі - спірне рішення, ППР).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що укладений 15.06.2011 між ним та Харківською міською радою договір оренди земельної ділянки, яка розташована під належним позивачу на праві приватної власності нежитловим приміщенням, закінчився 01.02.2013 і не був продовжений на новий термін, при цьому нової угоди з цього приводу не укладалось, а відтак у контролюючого органу не було заснованих на законі правових підстав для нарахування у 2017 році орендної плати за вказану земельну ділянку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017, позов задоволено та скасовано спірне ППР.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що прийняте відповідачем спірне ППР не ґрунтується на вимогах закону, оскільки укладений між позивачем та третьою особою договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване належне ОСОБА_2 на праві приватної власності нежитлове приміщення, припинено у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, а саме до 01.02.2013, відтак після цієї дати у останнього відсутній обов'язок щодо сплати орендної плати за таку земельну ділянку, зокрема у 2017 році.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій у процесі розгляду справи не встановлено факту припинення договору оренди земельної ділянки, яка у 2017 році перебувала у користуванні позивача і це ним не заперечується, у зв'язку з чим ОСОБА_2 зобов'язаний був сплачувати орендну плату за вказаний податковий період, а тому контролюючим органом правомірно прийняте спірне ППР.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.11.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту четвертого пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позивач та третя особа правом подання до суду касаційної інстанції заперечення або відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу на праві приватної власності належить нежитлове приміщення №25-1 літера Б-1, загальною площею 60,9 кв.м, розташоване по АДРЕСА_1.

15.06.2011 між ОСОБА_2 та Харківською міською радою укладено договір оренди землі, зареєстрований в управлінні Держкомзему у місті Харків у Державному реєстрі земель 22.11.2011 за №631010004000130 (далі - договір оренди).

За умовами вказаного договору оренди орендодавець (Харківська міська рада в особі міського голови ОСОБА_3) на підставі рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №35/08 «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надає, а орендар (ОСОБА_2) приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0077 га для обслуговування належного позивачу майна (далі - земельна ділянка).

Пунктом 8 договору оренди встановлено строк дії договору, який укладено до 01.02.2013.

Цим же пунктом передбачено, що після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Земельна ділянка, яка є предметом договору оренди передана позивачу актом приймання - передачі земельної ділянки від 24.11.2011 №251/11 (далі - акт).

23.10.2012 позивач звертався до Харківської міської ради із заявою про продовження дії договору оренди земельної ділянки або укладення договору на новий строк, однак відповіді не отримав.

При цьому, виконавчим комітетом Харківської міської ради 22.01.2014 прийнято рішення №21 "Про відновлення, належне утримання та приведення міської території в придатний до використання територіальною громадою міста стан" (далі - рішення №21), яким постановлено розірвати договори оренди землі та звільнити земельні ділянки, які зайняті самовільно або використовуються з порушенням умов договорів оренди землі.

Втім ОСОБА_2 оскаржив зазначене рішення Харківської міської ради в судовому порядку, яке було скасоване постановою Московського районного суду м. Харкова від 06.06.2014 у справі №643/19810/13-а, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.05.2016 (провадження №К/800/57935/14).

В подальшому позивач неодноразово звертався до Харківської міської ради з проханням укласти договір оренди земельної ділянки на новий строк, однак у відповідь отримував листи, в яких вказувалося про недоцільність розгляду даного питання.

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 до 2015 продовжував сплачувати орендну плату, визначену договором.

У 2017 році позивач орендну плату не сплатив, у зв'язку з чим 04.05.2017 Головним управлінням ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення №2712208-1303, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 29058,13 гривень, яке є предметом спору в даній справі.

Так, у відповідності до приписів статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За визначенням підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

В свою чергу згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

При цьому землекористувачами у розумінні підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Орендною ж платою за земельні ділянки державної і комунальної власності (відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України) є обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Наведені законодавчі приписи кореспондуються з положеннями статті 96 ЗК України, пунктом "в" частини першої якої визначено обов'язок землекористувачів своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Водночас абзацом першим пункту 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою й такі приписи перекликаються з положеннями статті 125 ЗК України, яка встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (абзац перший пункту 288.1, пункти 288.2-288.4 статті 288 ПК України).

Своєю чергою за приписами частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною дев'ятою цієї ж статті ЗК України визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким актом законодавства є Закон України від 06.10.1998 №161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-XIV, тут і далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема згідно з статтею 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Питання стосовно припинення договору оренди землі і наслідків припинення або розірвання такого договору унормовані статтями 31 та 34 Закону №161-XIV, за змістом яких договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

В той же час за правилами частин першої, другої статті 33 Закону №161-XIV по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Разом з тим частина шоста вказаної статті Закону №161-XIV визначає, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу, не надали правової оцінки спірним правовідносинам в контексті наведених положень Закону №161-XIV та обставин фактичного користування позивачем земельною ділянкою, в тому числі у 2017 році.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом другим частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення апеляційного суду на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа у частині позовних вимог - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник,

І.А. Васильєва,

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду