Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2019 року

Київ

справа №591/109/17

адміністративне провадження №К/9901/18487/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 591/109/17

за позовом ОСОБА_1 до Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Русанової В.Б., суддів: Бартош Н.С., Присяжнюк О.В.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням зміни позовних вимог просив:

- визнати дії Сумського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Сумської області щодо невиплати пенсії призначеної з 12 травня 2016 року протиправними;

- зобов'язати відповідача нарахувати та здійснювати виплати з 12 травня 2016 року пенсії за вислугу років, призначеної ОСОБА_1 відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 06 квітня 2017 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено.

Як встановлено, ОСОБА_1 працює з 1999 року та на час розгляди справи в суді - в органах прокурори, зокрема начальником відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Сумської області, з 12 травня 2016 року йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», та з цього часу виплата пенсії позивачу не проводиться.

19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про роз'яснення причин невиплати пенсії.

25 жовтня 2016 року відповідач повідомив позивача листом, що з 12 травня 2016 року виплата пенсії не здійснюється, оскільки ОСОБА_1 продовжує працювати на посаді начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Сумської області.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на пенсію до встановлення законодавчого обмеження виплати призначеної пенсії, а тому пенсійним органом неправомірно не проводиться виплата, призначеної пенсії.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у позові, виходив з того, що позивач працював в органах прокуратури з моменту призначення пенсії (травень 2016 року) та по цей час, а тому виплата призначеної йому в травні 2016 року пенсії відповідно до Закону України "Про прокуратуру" пенсійним органом правомірно обмежена в зазначений період.

У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII, Закон про прокуратуру 2014 року, відповідно), статтею 86 якого було визначено пенсійне забезпечення працівників прокуратури.

При цьому, згідно із частиною п'ятнадцятою статті 86 Закону № 1697-VI визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:

особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України", Про державну службу", Про судоустрій і статус суддів", пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.

У свою чергу, відповідно до частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, на підставі якого втратив чинність Закон про прокуратуру 1991 року № 1789-ХІІ, в редакції Закону № 911-VIII, тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року:

особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що законом установлено припинення виплати пенсії пенсіонерам працюючим на відповідних посадах. Зазначені закони є чинними, діючими, неконституційними не визнавались.

Виходячи з наведеного, підставою для припинення виплати пенсії є саме факт роботи особи, яка отримує пенсію і працює на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до певного спеціального закону, при цьому немає значення, чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави, визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.

Оскільки позивач в 2016 році та станом на травень 2017 року продовжив працювати в органах прокуратури на посаді та на умовах, передбачених Законом Про прокуратуру 2014 року, він не має права на виплату пенсії у цей період, а тому дії відповідача щодо невиплати пенсії з 12 травня 2016 року є правомірними.

Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже норми закону, якими установлено припинення виплати пенсії пенсіонерам працюючим на відповідних посадах, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Доводи касаційної скарги щодо неврахування при вирішенні спору рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 є безпідставними, оскільки вказаним рішення визнано неконституційними положення Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у редакціях Закону № 213-VIII та Закону № 911-VIII, а також положення Закону № 213-VIII, які стосувались обмеження виплати щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до Закону № 2453-VI, а позивачу призначена пенсія відповідно до Закону про прокуратуру № 1697-VII.

Суд не може погодитись з твердженнями заявника щодо наявності дискримінації, оскільки чітко не вказано за якою саме ознакою наявна дискримінація. При цьому, згідно з існуючим правовим регулюванням установлено припинення виплати пенсії усім пенсіонерам, що працюють на відповідних посадах, а тому відсутній факт дискримінації, тобто поводження з позивачем в інший спосіб, ніж з іншими особами в аналогічних обставинах.

Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові.

Касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у справі № 591/109/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду