Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2018 року у справі №803/978/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 березня 2019 року

справа №803/978/16

адміністративне провадження №К/9901/31227/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року у складі суду Дмитрука В.В.,

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у складі суддів Обрізко І.М., Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

у справі № 803/978/16

за позовом Державного підприємства "Поліське лісове господарство"

до Головного управління ДФС у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

29 червня 2016 року Державне підприємство "Поліське лісове господарство" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 16 червня 2016 року № 0002561401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 513 070 грн, в тому числі за основним платежем - 410 456 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 102 614 грн, №0002571401 про збільшення грошового зобов'язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань) на суму 762 478 грн 50 коп., в тому числі за основним платежем - 508 319 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 254 159 грн 50 коп., №0002591401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 917 746 грн 50 коп., в тому числі за основним платежем - 611 831 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 305 915 грн 50коп., №0002601401 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 243 451 грн, а також № 000644311 - в частині визначення Державному підприємству «Поліське лісове господарство» грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18 252 грн 46 коп. штрафних санкцій, з мотивів безпідставності їх прийняття.

09 вересня 2016 року постановою Волинського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, позов Підприємства задоволений повністю, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення податкового органу від 16 червня 2016 року №№ 0002561401, 0002571401, 0002591401, 0002601401, а №000644311 - в частині визначення Підприємству грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18 252 грн 46 коп. штрафних санкцій.

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій встановили правомірність формування позивачем даних податкового обліку та недоведеність складу податкових правопорушень покладених в основу прийняття податкових повідомлень - рішень, які є предметом розгляду цієї справи.

20 березня 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить обставини справи шляхом відтворення частини акта перевірки та нормативно-правове обґрунтування вимог касаційної скарги шляхом викладення тексту норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

22 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 21 березня 2017 року, справа із суду першої інстанції не була витребувана.

15 червня 2017 року Підприємством надані заперечення на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

01 березня 2019 року матеріали касаційної скарги К/9901/31227/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Підприємство є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 37580075, перебуває на податковому обліку з 04 квітня 2011 року, є платником податку на додану вартість з 18 серпня 2011 року.

Податковим органом у квітні-травні 2016 року проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, результати якої викладені в акті перевірки від 30 травня 2016 року № 174/03-20-14-01/37580075 (далі - акт перевірки).

Керівником податкового органу 16 червня 2016 року прийняті податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктів 54.3.2 , 54.3.5 пункту 54.3, статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки.

Податковим повідомленням - рішенням №0002561401 Підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 513 070 грн, в тому числі за податковими зобов'язаннями у сумі 410 456 грн за порушення положень підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 185, пункту 187.1 статті 187, статті 188, пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 102 614 грн, застосованими на підставі абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0002571401 збільшено грошове зобов'язання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань) на суму 762 478 грн 50 коп., в тому числі за податковими зобов'язаннями у сумі 508 319 грн. за порушення пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року, пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 254 159 грн 50 коп., застосованими на підставі абзацу 2 пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0002591401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 917 746 грн 50 коп., в тому числі за податковими зобов'язаннями у сумі 611 831 грн за порушення пунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, за штрафними (фінансовими) санкціями - 305 915грн.50коп. застосованими на підставі абзаців 3, 4 пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Податковим повідомленням-рішенням №0002601401 зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 243 451 грн, у тому числі за червень 2013 року у сумі 4641 грн та грудень 2015 року у сумі 238810 грн, за порушення підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 185, пункту 187.1 статті 187, статті 188, пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.

Податковим повідомленням-рішенням №000644311 - в частині визначення Державному підприємству «Поліське лісове господарство» грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18 252 грн 46 коп. штрафних санкцій, застосованих на підставі пункту 126.1 статті 126 та пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV), здійснили системний аналіз положень статті 1, пункту першого статті 9 цього закону, за якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, дійшли до висновку про те, що господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Оцінюючи спірні правовідносини в частині формування валових витрат, судами попередніх інстанцій здійснений аналіз положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (334/94-ВР), що до складу валових витрат, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї статті, за приписами якої не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правомірність віднесення позивачем сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту проаналізована судами попередніх інстанцій з огляду на положення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(чинний на час спірних правовідносин), який зумовив висновок про те, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Ураховуючи зазначене, суд апеляційної інстанцій дійшов узагальнюючого висновку про те, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Дослідивши матеріали справи суди попередніх інстанцій сформували висновок про наявність у контрагентів позивача можливості виконання своїх зобов'язань по укладених контрактах з Підприємством, що підтверджується наявними первинними документами, дослідженими в ході судового розгляду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством та ФОП ОСОБА_2, Товариством з обмеженою відповідальністю «Нордікс» укладено ряд договорів про надання послуг (перевезення вантажів), а саме №6 від 02 січня 2015 року, №39 від 02 лютого 2015 року, №136/1 від 01 вересня 2015 року та №31 від 31 січня 2015 року, №103/15/55 від 01 березня 2015 року відповідно, а також договір купівлі-продажу №40 від 04 травня 2015 року.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій до матеріалів справи позивачем долучено належним чином завірені копії договорів купівлі-продажу, надання послуг (перевезення вантажів), платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акти звірки взаємних розрахунків, акти приймання-передачі тощо.

Факти отримання та використання Підприємством у власній господарській діяльності в оподаткованих операціях послуг з навантаження, розвантаження та перевезення лісопродукції вантажними автомобілями, поставки товарів (плитка, поребрики, бордюри, бесідки) встановлені судом першої інстанції та не спростовуються податковим органом.

Податковий орган впродовж усього розгляду справи посилається виключно на припущення, а саме висновки про відсутність можливості у ФОП ОСОБА_2 надавати послуги позивачу. Під час перевірки аналіз взаємовідносин та суцільний стан обліку, як належний спосіб контролю не здійснювався, жодних застережень щодо неналежності первинних документів, як підстав формування даних бухгалтерського обліку податковий орган не навів, як у акті перевірки так і під час розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що аналіз взаємовідносин Підприємства з його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Нордікс» здійснено в приміщенні контролюючого органу на підставі наявних в інтегрованій автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок» даних, що доводить неповноту дослідження господарських операцій, результати яких покладені в основу формування бухгалтерської та податкової звітності.

Суд погоджується з оцінкою доказів, здійсненою судами попередніх інстанцій у їх сукупності за правилами частини третьої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, яка була чинною на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, за якими зокрема невірне зазначення перевізника при вірно вказаних обсягах лісопродукції та інших фактичних даних не можуть свідчити про нереальність операції з надання послуг перевезення. На час касаційного провадження правила оцінки доказів встановлені статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Оцінюючи спірні операції суди попередніх інстанцій висновувалися на доведеності поставки контрагентом позивача товару (продукції виробничо-технічного призначення) та послуг.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дослідженнями акта перевірки та долученими до матеріалів справи відповідними первинними документами підтверджений рух придбаної позивачем продукції та послуг.

Відтак, доводи податкового органу про завищення показників відображених у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» всього в сумі 184850 грн за 2013 рік є неприйнятними.

Оцінюючи доводи податкового органу щодо завищення позивачем собівартості за 2015 рік, суди попередніх інстанцій проаналізували підприємництво в розумінні господарських правовідносин, як самостійну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК). У зв'язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик та дійшли висновку про те, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Суд визнає, що підприємницька діяльність в розумінні господарських правовідносин врегульована статтею 42 Господарської кодексу України та господарська діяльність в розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, мають різне правове навантаження, метою першої є отримання прибутку, другої отримання доходу, який не завжди є результатом прибуткової операції.

Відтак, доводи податкового органу щодо завищення собівартості реалізованої продукції Підприємством за 2015 рік в сумі 4754 грн є неприйнятними.

Посилання відповідача на заниження частини чистого прибутку (доходу), як правильно встановив суд першої інстанції, пов'язані з висновком контролюючого органу про завищення позивачем собівартості придбаних товарів (робіт, послуг) у 2015 році, які не знайшли свого відображення в ході розгляду даної справи, відтак не може вважатися обґрунтованим і збільшення суми грошового зобов'язання з частини чистого прибутку.

Аналізуючи застосування податковим органом статті 127 Податкового кодексу України, яка передбачає (встановлює) відповідальність за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати, суд апеляційної інстанції висновувався на тому, що пунктом 127.1 цієї статті передбачено, що ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Статтею 126 Податкового кодексу України передбачена відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) податків, зокрема застосування штрафної санкції у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Відтак, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 цього кодексу.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що статтею 127 Податкового кодексу України встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Позиція позивача щодо штрафних санкцій застосованих до підприємства за несвоєчасне перерахування до Державного бюджету податку з доходів фізичних осіб в розмірі 75% від суми несвоєчасно перерахованого податку, тобто як за порушення, що вчинено протягом 1095 днів втретє та більше, полягає у тому, що відповідачем не взято до уваги, що повторність виникає лише в тому випадку, якщо контролюючим органом вже були вчинені дії по визначенню платнику податків грошового зобов'язання, водночас ГУ ДФС не встановлювала в попередніх періодах факт порушення термінів сплати вказаного податку, а тому не мала права застосовувати збільшений розмір штрафних санкцій за повторність.

Відповідач касаційною скаргою доводить те, що притягнення до відповідальності шляхом застосування штрафних санкцій у підвищених розмірах за повторне вчинення протягом певного часу порушень, та повторне їх виявлення не вимагає повторного притягнення до відповідальності платника податків.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у межах спірних відносин у контролюючого органу наявні підстави застосування ставки штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, застосування штрафних (фінансових) санкцій в підвищених розмірах 50% та 75% по неперерахуванню до бюджету податку на доходи фізичних осіб застосовані безпідставно.

Інших доводів касаційна скарга в розрізі спірних податкових повідомлень - рішень, як актів індивідуальної дії не утримує.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року у складі суддів у справі № 803/978/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер